Три місяці пролетіли непомітно. Роман був готовий, вичищений й вилизаний. Прочитавши його, Марго та Дарина в один голос виголосили «Вах», що їхньою мовою означало вищу ступінь похвали. В урочистому мовчанні рукопис було відправлено на електронну пошту видавництва. За кілька годин прийшла відповідь, яка сповіщала, що твір допущено до участі в конкурсі. Потягнулися виснажливі дні очікування.
Льолька занурилася в звичайну повсякденну роботу зі своїми замовниками, одночасно почала писати новий роман. Вона продовжила співпрацю з Людмилою Сергіївною, яка стала для дівчини кимось на кшталт суворої бабусі.
Льольчину перемогу в першому турі вони, за наполяганням Людмили Сергіївни, святкували у неї вдома. У затишній трикімнатній «сталінці» з високими стелями та величезними, у людський зріст, вікнами, що виходили на Поділ, зібралися всі учасники цієї знаменної події. Святкували яблучним пирогом, чаєм та грою в карти за чудернацьким ломберним столиком. І ось черговий успіх!
Раптово Льольці стало соромно, навіть щоки вкрилися рум'янцем. Схопивши смартфон, вона набрала номер Людмили Сергіївни.
Людмило Сергіївно, люба моя, вибачте мені, що я одразу не зателефонувала. Ми виграли другий тур!
Мила моя дівчинка, не переймайся, я розумію тебе й не розцінюю це як неувагу. Ти дивовижно вмієш червоніти й мені вкрай сподобалося слово «Ми», у трубці почувся легкий сміх. Я щиро радію твоїй перемозі. Вітаю!
Приходьте сьогодні десь о сьомій. Дівчата теж прийдуть, або ми до вас завітаємо?
На жаль, я змушена відмовитися. Оленко, я їду в санаторій, водички попити. Ось на таксі чекаю. Завтра доберуся до місця, влаштуюсь, тоді й побалакаємо. Ти ж тепер поїдеш на три місяці. І я хочу, щоб ти спробувала свої сили. Тому на мою допомогу вельми не розраховуй, у всьому покладайся на себе. Ти впораєшся, я в тебе вірю.
Щиро вам дякую, та бажаю добре відпочити.
І тобі на все добре, серденько. Твори, працюй, навчайся. У тебе є все, щоб стати справжньою письменницею, а такі знані метри, як ті, з якими конкурсантам належить попрацювати, дадуть тобі необхідні знання. Спробуй зрозуміти, що зараз, на цьому етапі, важлива не сама перемога, а навчання майстерності створення книги. У тебе є можливість подивитися, як працюють інші автори. Як просувається твір на ринку. Ти зможеш зав'язати корисні знайомства. Не лякайся, і повір меніна тебе вже звернули увагу. Вчися. Не соромся питати. Хай щастить тобі, й до зустрічі. Повертайся з перемогою і новою книгою! співрозмовниця роз'єднала зв'язок.
Льолька поглянула на циферблат годинника. Наближалась п'ята вечора. До очікуваного приходу гостей залишалося дві години. Раптово в голові дівчини проскочила думка, яка, як і попередні, що входили до складу кандидатів, призначених для роботи з нездоланним текстом, намагалася втекти. Але не тут-то було! Льолька вхопила думку за кінчик хвостика й втягнула назад. Думка полягала в наступному: «А що б сказала з приводу пилососа Маргоша? Чим би він її зачепив?».
Льолька миттєво уявила собі Марго в салоні побутової електротехніки. Вона побачила Маргошу, яка йшла торговою залою, у супроводі хлопчика-консультанта. Почула їхній діалог. Схопивши ноут, дівчина кинулася за робочий стіл. Пальці швидко забігали по клавішах. Здавалося, що слова самі шикуються на білому аркуші текстового редактора, складаючись у речення. Минуло десь сорок хвилин і стаття була готова. Льолька пробігла очима рядки тексту, автоматично видаляючи слова, що повторювались та виправляючи помилки. Прочитавши текст ще раз, переконалася, що все гаразд. Такий же вердикт винесла програма перевірки текстів копірайтерів на «унікальність», «водність» і «нудоту».
Привітавши себе з черговою перемогою, Льолька відправила статтю замовнику і пішла на кухню приготувати собі легкий перекус, за яким можна було згаяти час, що залишився до приходу гостей.
Розділ другий
Шато «Литторал», долина Луари, Франція, травень 2014 року
Теплого травневого вечора, широкою алеєю доглянутого парку, що оточував старовинне шато «Литторал», яке розкинулося на мальовничому березі річки Луари, неспішно прогулювалися літня жінка та чоловік середнього віку.
Стрункість жіночої фігури підкреслювала довга, до п'ят, звужена у талії сукня блакитного кольору, з довгими рукавами «бішоп». Рукава закінчувалися вузькими високими манжетами, що приховували білу шкіру й витончені форми рук власниці. Судячи з ґудзиків, оздоблених натуральним дорогоцінним камінням, носків дорогих черевичків на високих підборах, які щоразу зявлялися з-під обробленого мереживом подолу, витонченій посадці голови й манері вести розмовужінка належала до шляхетної родини. Це була не показна манірна поведінка, а звичайний її стан, що склався протягом усього життя, починаючи з дитинства. На перший погляд, їй можна було дати років п'ятдесят п'ятьп'ятдесят вісім не більше, але насправді графині Луїзі де Фоссе цієї весни виповнився сімдесят один рік.
Однак світова громадськість та, особливо, читачі, котрим припали до душі гостросюжетні детективні романи, протягом декількох десятиліть знали її, як Гійома Валіньї.
Цей псевдонім вона взяла собі після знайомства зі старим рибалкою-браконьєром, який мешкав неподалік у селі Дюжонь. Валіньї, дарма що таблички з попереджувальними написами були закріплені на залишках мура стародавньої фортеці, який оточував територію шато, та на в'їзній брамі, кілька разів на тиждень вештався до берега річки, де у нього були встановлені рибальські сітки.
У невеликому лісі старий розставляв пастки на фазанів та іншу дрібну живність, яка у достатку заповнила угіддя навколо шато, власники якого не поділяли захоплення полюванням, що останнім часом стало модним серед їхнього шляхетного оточення.
Зібравши рибу з сіток, а дичину з пасток, Гійом мав звичку зайти до кухні, щоб з гідністю залишити «панам» десятину від своєї здобичі й хильнути чарочку-другу «кальвадосу» у компанії зі своїм приятелем-кухарем. Під час цих відвідин Луїза частенько спускалася на цокольний поверх, бажаючи власноруч пригостити здобувача завареною чашкою кави і послухати одну з його повчальних і напрочуд цікавих історій. Часом з цих розповідей вона черпала різноманітні теми для своїх сюжетів, образи героїв, які так детально і колоритно описував оповідач після пропущеної чарочки «кальвадосу».
Валіньї чудово розумівся на тому, коли риба нерестилася та коли птахи сідала на гнізда. В цей час він добровільно виконував обов'язки лісничого та інспектора рибоохорони, ганяючи хлопчаків берегом річки, встановлював годівниці для птахів у лісі, й з дозволу Луїзи відпочивав у старому мисливському будиночку на узліссі, біля північної межі їхніх угідь.
Гійом настільки сподобався письменниці, що розповідь сюжету в декількох її романах велася від його імені. Старому браконьєрові це не аби як лестило. Невеличку бібліотеку Валіньї, у маленькій кам'яній хатині, покритій злегка скошеним черепичним дахом, яка була зведена ще його дідом, прикрашали кримінальний кодекс, Біблія та примірники романів Луїзи де Фоссе з її автографами. Останньому, заздрили всі мешканці маленького села Дюжонь, що розташувалося на березі Луари, за півтори милі від оселі місцевої знаменитості. Щоб заспокоїти заздрість сусідів Валіньї, Луїза організувала в селі щось на кшталт читальної зали, передавши туди кілька десятків примірників своїх романів та частину власної бібліотеки.
Приблизно сім років тому Луїза, як і всі мешканці села, була украй здивована зникненням Гійома. Пізнього осіннього вечора, він, як завжди, вирушив перевірити свої снастіі більше його ніхто не бачив. Пошуковий загін, сформований з селян, разом з кількома екіпажами жандармів, надісланих на прохання Луїзи з Анже, дві доби оглядав околиці, але слідів Валіньї ніхто так і не знайшов. Прийнявши за офіційну версію, те, що під час перевірки сіток Гійому стало погано й він, упавши в річку, потонув, жандарми залишили маєток. Односельці замовили за зниклим старим поминальну месу.
Життя потекло далі. Лише кухар Морель і Луїза нерідко за ранковою чашкою кави згадували старого добрим словом. Графиня відчувала за собою легку провину за те, що не змогла приділити належну увагу розшукам свого доброго приятеля. Причиною тому була раптова смерть її чоловіка від серцевого нападу. Але час усе лікує, або пам'ять ховає гіркі спогади в далеку скриньку.