Наприкінці другої ночі їй попався черговий сайт для авторів початківців. Швидко переглянувши зміст сторінки, Льолька хотіла, вже було закрити її, але кілька фраз в тексті привернули до себе увагу молодої письменниці.
« Фрагмент своєї нетлінки опублікуйте на кількох літературних сайтах (далі йшло перерахування адрес сайтів з детальним зазначенням хто і що там викладає). Це принесе вам в першу чергу моральне задоволення, а ще надасть можливість отримати рецензію на своє творіння. На цих сайтах, крім авторів тиняється маса диванних критиків, які видають різноманітні за своїм змістом коментарі до опублікованих творів. Ви звикнете свідомо й без нервів сприймати будь-яку критику, до того ж серед таких епітетів, як бездарність, графоман, чого ти тут робиш, часом проскакують вкрай слушні поради від колег по перу. Редактори видавництв постійно відвідують зазначені сайти в пошуках нових авторів, детально відслідковуючи письменницькі рейтинги.» Почавши читати статтю спочатку, Льолька автоматично почала робити позначки в блокноті.
Поради були дані дійсно слушні. Відразу було зрозуміло, що писала людина, яка особисто пройшла описаний нею шлях. Заваривши каву, Льолька покурила й сьорбаючи гарячий напій, склала покроковий план до нової метипродати свій роман. Яке ж було її здивування, коли через три місяці безперервної роботи з просування свого роману в рейтингах двох літературних сайтів, вона отримала пропозицію від видавництва. Минуло ще два місяці і її перший роман був опублікований немислимим у Льольчиній уяві накладомп'ять тисяч примірників.
Радощі не мали меж. Отримання першої авторської винагороди відзначали в нічному клубі. Вперше Льолька поїхала відвідати матусю, придбавши їй у подарунок золоті сережки, чим до сліз розчулила «полтавську панночку».
Незабаром був написаний та виданий ще один детективний роман. В роботі знаходився третій, коли з видавництва прийшла пропозиція взяти участь у міжнародному конкурсі «Сучасний детективний роман».
Конкурс складався з трьох етапів. На першому визначали п'ятдесят півфіналістів. На другому етапі з п'ятдесяти авторів, авторитетне журі повинно було відібрати дев'ять фіналістів, які мали на три місяця поїхати до Франції. Там, у привабливій та далекій долині річки Луари або, як її ще називають«Долині Замків», у старовинному особняку їм належало в співавторстві з відомим майстром детективного жанру, написати роман по одному з дев'яти випадково обраних сюжетів. Переможець отримував грошову премію в розмірі п'ятнадцяти тисяч євро та право на видання свого творіння в одному з п'яти найбільших видавництв у Європі. Але найголовніше, як визначила для себе Льолька, це було ім'я переможця на обкладинці книги поряд з ім'ям метра детективних романівГійомом Валіньї.
Ось це дійсно було для неї головним. Це був реальний шанс, заявити про себе. Шанс стати двома ногами на першу сходинку, що вела на пєдестал світового визнання.
Від перспективи, три місяця наживу спілкуватися й працювати разом з майстром пера, та ще при цьому жити в центрі Франції у «Долині Замків», у Льольки перехопило подих, а внизу живота «запурхали метелики».
Після сімейної наради, що відбулася на кухні, як зазвичай з пивом й креветками, за наполяганням Марго, в оточенні дівчини з'явилася літня жінкау минулому літературний редактор одного з найбільших видавництв УРСР, а потім України. Людмила Сергіївна вийшовши на пенсію підробляла коректурою та правкою текстів для студентів університету. Отримуючи додатковий дохід до мізерної пенсії, якою за гідну працю її нагородила держава, вона із задоволенням витрачала його на правнуків. Колишня Главлітред зраділа цій роботі та з завзятістю взялася за справу.
Людмила Сергіївна була сувора, прискіплива й педантичнанемов старшина в Роті Почесної варти.
Наступного дня після їхнього знайомства, з самого ранку (до того ще й у неділю), Людмила Сергіївна відвідала майбутню літературну зірку вдома. Не звертаючи уваги на напівсонну та неодягнену Льольку, яка після бурхливої суботньої ночі, проведеної з Дашкою та Марго в нічному клубі, вешталася кімнатами в пошуках одягу та «чого б випити, щоб голова не боліла», вона пройшла на кухню. Та не минуло й двадцяти хвилин, а «Люся», як охрестила для себе редактора Льолька, змусила дівчину випити п'ятдесят грамів горілки і велику чашку гарячого курячого бульйону з яйцем, солоного та гострого, немов грузинська аджика. Від такої дози «ліків» Льолька миттєво спітніла та відправилася під душ.
Коли остаточно прийшовши до тями, вона вийшла з ванної кімнати, одягнувши темно-синій з золотими драконами шовковий халат, її чекала роздрукована на принтері докладна інструкція. Вирок, винесений Люсею, був суворийвід трьох з половиною до п'яти тисяч слів на день, щоденна відправка тексту на редагування й ввечері того ж дня виправлення недоліків.
Дівчинка моя. Я свого часу мала щастя співпрацювати з Олесем Гончаром, Павлом Загребельним, з Валентином Пікулем та Юліаном Семеновим. Ти володієш безсумнівним талантом, тому за три місяці ми створимо детективний роман, який допоможе тобі виграти конкурс і почати шлях до вершини літературного Олімпу. За ті гроші, які мені платить Маргарита, я на шматочки розіб'юся, але допоможу тобі стати письменницею-початківцем. Якщо буде на те воля Божа, то я й надалі із задоволенням буду допомагати тобі на цій нелегкій ниві, яка вимагає певної частки жертовності, втім, як і всякий талант. А таланту тобі не позичати. Я переглянула твої труди й нотаткице чудово. Повір мені, я рідко помиляюся. Але
Жінка дістала з позолоченого портсигара тонку цигарку й, чиркнувши коліщатком елегантної запальнички «Зипо», запалила. Примружившись, вона трохи поміркувала. А потім продовжила свою промову.
Але нам доведеться серйозно попрацювати, щільно стиснувши губи, що відтінялися світлою помадою, вона випустила в стелю тонку цівку диму. Тому забудь за нічні гульки, посиденьки та всі інші витівки, що відволікають від роботи. За продуктами ми будемо ходити разом, заздалегідь склавши список. Я навчу тебе готувати швидко і смачно. Час занадто дорогий та його, на превеликий жаль, не повернутиособливо згаяний.
А як же моя робота? Я ж не можу все кинути, від мене всі замовники повтікають, розгублено відповіла Льолька. Жити-то я на які кошти буду?
Дівчинка моя, ти що до труни збираєшся рекламувати унітази й кавомашини? Чужі ідеї та бізнес-проекти? іронічно подивилася на неї наставниця. Тут два шляхи. Першийти забуваєш про конкурс та, поховавши свій талант, продовжуєш займатися текстами, які продають, заробляючи цим на життя, або створюєш своє рекламне агентство, набираєш штат та займаєш гідне місце серед конкурентів. Другийти починаєш вчитися письменницькому ремеслу, а роботу відкладаєш на другий план для підтримки трусів, доки не почнеш отримувати пристойні гонорари за свої книги.
Боженька ти мій, та як же я все встигну? І п'ять тисяч слів на день, і рекламні тексти? Льолька обхопила голову руками й присіла на краєчок двоспального траходрому.
Ніч довга, а ти молода. Спи по тридцять-сорок хвилин кілька разів на деньі у тебе з'явиться купа вільного часу, який ти і будеш використовувати для своєї творчості й роботи. Можеш писати зі світанку до обіду, залишивши робочі тексти на другу половину дня. Ну то, як, по руках? загасивши цигарку в попільничці, Людмила Сергіївна піднялася з крісла й простягнула Льольці руку.
По руках, дівчина відповіла на рукостискання.
І почалося. Перший тиждень Льолька прожила, немов «Їжачок в тумані», до кінця не усвідомлюючи, як вона все встигає. Спати хотілося постійно. Особливо після численних перекусівсніданки, обіди та вечері були скасовані. Почалися ранкові й денні пробіжки в алеях парку, розташованого неподалік. Увечері проходили консультації з Люсею, під час яких літред безжально шматувала Льольчині творіння, позбавляючись «води» та «рожевих шмарклів», доводячи дівчину до сліз, вимагаючи щоразу переписувати глави й окремі епізоди, розширювати характери героїв та приділяти більше уваги опису об'єктів. Ці «розбори польотів» здавалися їй пеклом.
Раз на тиждень вони відвідували ринок та супермаркет, завантажуючись «продуктовим пайком». З придбаних продуктів Льолька навчилася робити напівфабрикати, які надалі за п'ятнадцять-двадцять хвилин перетворювалися на смачні страви. Наприкінці десятого дня Льолька раптом зрозуміла, що вона не померла, а втягнулася в жорсткий ритм нового життяі їй це сподобалося.