Перед очима в Ленґдона постали літери й цифри, які Едмонд написав на візитівці з тим, щоб він показав їх водію.
Вінстоне, мені Едмонд написав просто: «BIO-EC346».
Він сказав, що це до болю простий шифр.
Він сказав правду,швидко відказав Вінстон.Ну а тепер, професоре, програма ось-ось розпочнеться. Дуже сподіваюся, що вам сподобається презентація містера Кірша, і з нетерпінням чекаю на спілкування з вами після неї.
У пристрої різко клацнулоі Вінстон зник.
Ленґдон підійшов до вхідних дверей, зняв маленький пристрій і тихо поклав у кишеню фрака. Відтак поспішив до входу з останніми нечисленними гостямищойно перед тим, як двері зачинилися за ним.
Він знов опинився в несподіваному просторі.
«Ми будемо стояти протягом презентації?»
Ленґдон уявляв, що гості зберуться в зручній глядацькій залі з кріслами й будуть у комфортних умовах слухати про відкриття Едмонда, а натомість сотні гостей напхалися в тісний простір галереї з побіленими стінами. На стінах ніде не було видно жодних експонатів, так само як на підлозі не стояло ніяких сидіньлише підвищення з великим рідкокристалічним екраном у глибині. На екрані зявився напис:
Трансляція наживо почнеться через
2 хвилини 07 секунд
Ленґдона охопило передчуття, він придивився й побачив на екрані другий рядок, який довелося перечитувати:
Кількість дистанційних глядачів на цей момент:
1 953 694
«Два мільйони людей?»
Кірш казав Ленґдонові, що транслюватиме свою презентацію в прямому ефірі, однак ця цифра не вкладалася в голові, і вона зростала з кожною секундою.
Ленґдон усміхнувся. Колишній учень справді має успіх.
Однак що ж Едмонд збирається повідомити світу?
Розділ 13
Над пустелею на схід від Дубая сяяв місяць. Спортивне авто Sand Viper 1100 різко завернуло ліворуч і зупинилосьхмара піску злетіла у світлі потужних фар.
Підліток за кермом зняв окуляри й подивився на те, що ледь не переїхав. Передчуваючи недобре, він виліз із машини й підійшов до темного предмета на піску.
Такперше враження, на жаль, було правильним.
У світлі фар лежало долілиць нерухоме людське тіло.
Мархаба!невпевнено погукав його хлопець.
Жодної відповіді.
На голові в людини була традиційна шапка-такіджа й широкий талаб. Незнайомець виглядав огрядним і добре вгодованим. Сліди його вже давно змело вітромтож не було жодного знаку чи пояснення, як він потрапив у серце пустелі.
Мархаба? повторив підліток.
Мовчання.
Не знаючи, що робити далі, хлопець обережно штовхнув чоловіка ногою в бік. Хоча той був повний, але тіло виявилося твердим і тугимйого вже висушили сонце й вітер.
Очевидно, він мертвий.
Хлопець простягнув руку, взяв тіло за плече й перевернув. Порожні очі незнайомця тепер дивилися в небеса. Лице й бороду його вкривав пісок, однак навіть у такому вигляді цей чоловік видавався добрим, навіть наче знайомимщось таке як любий дядечко або дідусь.
Неподалік загуло ще кілька квадрациклів і спортивних машин: друзі, які разом із хлопцем бурунили пустелю, підїжджали подивитися, чи все в нього гаразд. Ось уже їх чути за барханом, а ось вони вже зїжджають до нього.
Усі зупинилися, познімали шоломи й окуляри-консерви і зібралися навколо моторошної знахідки. Один із юнаків схвильовано заговорив: він упізнав загиблого. То був відомий аллама Саєд аль-Фадлбогослов і очільник духовенства. Інколи він приходив із лекціями до його університету.
Мата Алайна ан нафаль?промовив він.
Хлопці мовчки стояли колом і дивилися на тіло. А потім вони зробили те саме, що в подібних випадках роблять підлітки всього світу: вихопили телефони, почали фотографувати й писати друзям.
Розділ 14
Стоячи в густій юрбі коло підвищення, Роберт Ленґдон здивовано спостерігав, як невпинно росте цифра на екрані.
Кількість дистанційних глядачів на цей момент: 2 527 664
У тісній залі перемовляння сотень гостей перетворювалося на монотонне гудіння; у голосах бриніло передчуття, багато хто в останню хвилину комусь телефонував чи постив у твітері повідомлення, де він наразі перебуває.
На підвищення вийшов технік і постукав по мікрофону.Пані та панове, ми вже просили вас вимкнути всі пристрої мобільного звязку. У цю хвилину ми заблокуємо всі вай-фай і стільникові комунікації на час події.
Не всі припинили телефонні розмовита звязок різко обірвався. Багато хто з таких гостей був глибоко приголомшений, неначе їм продемонстровано якесь дивовижне досягнення кіршіанської техніки, яке чарівним чином перерубало всі їхні звязки з зовнішнім світом.
«Пятсот доларів у магазині електроніки»,подумав Ленґдон. Він-бо належав до тих нечисленних гарвардських професорів, які використовували портативний глушник мобільного звязку, створюючи в аудиторії під час своїх лекцій «мертві зони», щоб студенти не відволікалися на свої ґаджети.
Оператор з важкою камерою на плечі приготувався й спрямував своє знаряддя на підвищення. Світло згасло.
На екрані було:
Трансляція наживо почнеться через 38 секунд
Кількість дистанційних глядачів на цей момент: 2 857 914
Ленґдон вражено спостерігав за лічильником глядачів.
Здається, той зростав швидше за національний борг США; професор просто не міг уявити майже три мільйони людей, які в цю хвилину сидять удома перед екранами, чекаючи на трансляцію того, що ось-ось відбуватиметься в цій залі.
Тридцять секунд,тихо промовив технік у мікрофон. Відчинилися вузькі двері в стіні за підвищенням, і всі притихли, виглядаючи великого Едмонда Кірша.
Але Едмонд не виходив.
Двері лишалися відчиненими майже десять секунд.
І тут до підвищення підійшла елегантно вбрана жінка.
Вона була дивовижною красунеювисока, гнучка, з довгим чорним волоссям. На ній була біла сукня з чорною діагональною смугою. Здавалося, вона не йде, а легко летить над землею. Вийшовши на середину сцени, жінка поправила мікрофон, вдихнула, поблажливо всміхнулася до глядачів і почекала, доки годинник покаже:
Трансляція наживо почнеться через 10 секунд
Жінка на мить заплющила очі, немовби збираючись із духом, потім розплющила їхі її обличчя вже було сповнене самовладання.
Оператор підняв пять пальців.
Чотири, три, два
Жінка подивилася в камеруі гомін ущух. Рідкокристалічний екран пригас на тлі її обличчя. Вона пильно окинула гостей поглядом одухотворених темних очей, невимушено відкинула пасмо волосся зі смаглявої щоки.
Усім добрий вечір!привітно почала вона гарно поставленим голосом із легким іспанським акцентом.Мене звати Амбра Відаль.
Зала вибухнула несподівано гучними оплесками: очевидно, дуже багато з присутніх знали, хто вона.
¡Felicidades!закричав хтось.
Жінка зашарілась, і Ленґдон відчув, що дечого ще не знає.
Леді і джентльмени,швидко продовжила вона,останні пять років я працюю директором нашого музею Ґуґґенхайма в Більбао, і сьогодні рада вітати вас на неймовірному, особливому вечорі, який проводить дійсно видатна людина!
Усі активно заплескали в долоніі Ленґдон долучився до оплесків.
Едмонд Кірш є не тільки щедрим покровителем нашого музею, а й нашим вірним другом. Було великою честю і радістю тісно співпрацювати з ним останні кілька місяців, протягом яких планувалася ця подія. Я щойно бачила, який галас здійнявся в соціальних мережах усього світу! Як, без сумніву, більшість із вас чули, Едмонд Кірш сьогодні ввечері планує оголосити про велике наукове відкриттявідкриття, що, на його переконання, світ назавжди запамятає як його найбільший подарунок.
У залі почувся схвильований гомін.
Чорнява красуня грайливо всміхнулася:
Звичайно, я дуже просила Едмонда розповісти мені, що ж він відкрив,але він відмовився навіть натякнути.
Дружний сміхі нова хвиля оплесків.
Сьогоднішня особлива подія,продовжила директорка музею,відбуватиметься англійською мовоюрідною мовою містера Кірша, хоча для віртуальних глядачів доступний синхронний переклад понад двадцятьма мовами.