Люсіє! позвав Фермін.
Голос його загубився в темряві. Він постукав кісточками пальців по дверях і почекав.
Люсіє? Це я гукнув знову.
Фермін почекав ще якусь хвилю, а потім, так і не діставши відповіді, ступив до помешкання. Коридор, обабіч якого простягнувся шерег зачинених дверей, вивів його до просторої кімнати, що правила за вітальню. Каганець стояв на столі, огорнутий ореолом мякого жовтуватого сяйва, що лагідно відгортало темряву. Перед вікном, спиною до Ферміна, на стільці сиділа стара жінка. Фермін зупинився. Лише тоді він упізнав її.
Доньє Леонор
Жінці, яка здавалася старою, мусило бути не більше ніж сорок пять років. Вона мала передчасно змарніле від горя обличчя й осклілі очі, змучені ненавистю й сльозами, виплаканими на самоті. Леонор мовчки дивилася на Ферміна. Він узяв стілець і сів коло неї. Потім узяв жінку за руку й кволо всміхнувся.
Їй слід було вийти за тебе, прошепотіла вона. Ти негарний, але принаймні маєш голову на вязах.
Де Люсія, доньє Леонор?
Жінка відвела погляд.
Її забрали. Майже два місяці тому.
Куди?
Леонор не відповіла.
Хто її забрав?
Той чоловік
Фумеро?
Вони навіть не питали за Ернесто. Вони прийшли по неї.
Фермін обійняв її, але жінка не поворухнулася.
Я знайду її, доньє Леонор. Я знайду її і приведу додому.
Жінка похитала головою.
Він мертвий, адже так? Мій син?
Фермін довго не відповідав.
Я не знаю, доньє Леонор.
Вона подивилася на нього з ненавистю й дала ляпаса.
Забирайся геть.
Доньє Леонор
Геть, застогнала вона.
Фермін підвівся й відступив на кілька кроків. Маленька Алісія дивилася на нього з коридору. Він усміхнувся, і дівчинка поволі підійшла до нього, взяла за руку й міцно стиснула. Тоді він опустився навколішки перед нею. Фермін збирався сказати, що він друг її мами, чи ще щось таке, що кажуть у подібних випадках, будь-що, аби тільки стерти з обличчя Алісії цей відчужений вираз, який туманив їй погляд, але саме тої миті, поки Леонор здушено плакала в долоні, почувся далекий гул, що по краплині наповнював небо. Звівши погляд на вікно, Фермін побачив, як задрижали шибки.
12
Фермін підійшов до вікна, відслонив тюлеву фіранку і глянув угору, на смужку неба, затиснутого між дахами будинків, що нависали над вузьким провулком. Гул тепер звучав голосніше й набагато ближче. Спершу Фермін подумав, що це шторм іде від моря, і уявив, як чорні хмари наповзають на пристань, дорогою вириваючи вітрила й ламаючи щогли. Але ще ніколи йому не доводилося бачити шторм, у відлунні якого звучали б вогонь і залізо. Туман розірвався на клапті, і коли проясніло, Фермін їх побачив. Вони виринали з мороку, наче величезні сталеві комахи, що летіли строєм. Він проковтнув клубок, що підступив до горла, і обернувся до Леонор і Алісії; дівчинка тремтіла, досі тримаючи в руках книжку.
Мабуть, нам краще вийти надвір, пробурмотів Фермін.
Леонор похитала головою.
Вони пролетять мимо, ледь чутно відказала вона. Так само, як і вчора вночі.
Фермін знову взявся спостерігати за небом і помітив, що шість чи сімь літаків відокремилися від основної групи. Він відчинив вікно й висунув голову: йому здалося, що гуркіт двигунів прямує до Ла-Рамбли. А тоді почувся різкий свист, немов гігантський дриль просвердлював небо. Алісія затулила вуха руками й кинулася під стіл, щоб заховатися там. Леонор потягнулася, щоб затримати онучку, але раптом так і завмерла з простягнутими руками. За секунду до того, як снаряд влучив у будинок, свист зробився таким пронизливим, неначе його видавали самі стіни. Фермін подумав, що в нього зараз луснуть барабанні перетинки.
А тоді враз запала тиша.
Зненацька потужний поштовх струсонув увесь будинок, немовби з хмар звалився поїзд і падав, пробиваючи дах і кожен поверх, неначе вони були паперові. Губи Леонор розтулилися, утворюючи слова, але Фермін їх не чув. Гуркіт перетворився на суцільний мур і заморозив час. Оглушений Фермін побачив, як за якусь частку секунди стіна за спиною Леонор розсипалася хмарою білого пороху, а язики полумя обійняли стілець, на якому сиділа жінка, і поглинули її. Половину меблів одразу підкинуло вибуховою хвилею в повітря, перш ніж вони зайнялися. Струмінь повітря, яке обпікало, наче підпалений бензин, ударив Ферміна й відкинув до вікна з такою силою, що він розбив скло й налетів на металеві поперечки балкона. Куртка, подарунок капітана Арраеса, диміла й обпалювала шкіру. Коли він спробував зіпястися, щоб скинути одяг, то відчув, як підлога дрижить під ногами. Через кілька секунд на його очах центральна частина будівлі завалилася вихором битої цегли й охоплених полумям уламків.
Фермін підвівся й зірвав із себе куртку, що диміла. Потім зазирнув усередину кімнати. Стіни, що лишилися стояти, укривав саван чорного і їдкого диму. Вибух знищив центр будівлі, зоставивши хіба тільки фасад і перший ряд кімнат, що оточували кратер, на краю якого здіймалося те, що лишилося від сходів. Трохи далі, де раніше був коридор, яким Фермін потрапив сюди, уже не було нічого.
Сволота, виплюнув він.
Його голос загубився серед сичання, що обпекло Фермінові барабанні перетинки. Шкірою він відчув хвилю нового вибуху неподалік. Їдкий вітер, що тхнув сіркою, електрикою і горілим мясом, пронісся вулицею, і Фермін побачив, як небо Барселони зайнялося вогненною загравою.
13
Страшний біль проймав мязи. Хитаючись, Фермін зайшов до кімнати. Алісію відкинуло вибухом до стіни, і її тіло було притиснуте до кутка кімнати уламком фотеля. Дівчинка була вкрита пилом і попелом. Фермін опустився перед нею й підхопив обома руками попід плечі. Відчувши доторк, Алісія розплющила очі, почервонілі і з розширеними зіницями. Фермін побачив у них власне жалюгідне відображення.
А де бабуня? пробурмотіла Алісія.
Бабуні довелося покинути це місце. Ти мусиш піти зі мною. Ти і яразом. Нам треба вибратися звідси.
Алісія кивнула. Фермін узяв її на руки і став мацати крізь одяг, шукаючи рани чи переломи.
Тобі нічого не болить?
Дівчинка показала рукою на свою голівку.
Це мине, мовив Фермін. Ну що, ходімо?
Моя книжка
Фермін кинувся шукати книжку серед уламків і знайшов, наполовину обсмалену, але загалом цілу. Він вручив її Алісії, і та схопила книжку, немовби якийсь талісман.
Не загуби її, гаразд? Ти ж маєш мені ще розповісти, чим усе закінчилося
Фермін підвівся, тримаючи дівчинку на руках. Чи то Алісія важила більше, ніж він гадав, чи то в нього зосталося менше сил, ніж він сподівався зібрати, щоб вибратися звідси.
Тримайся міцніше.
Відтак він обернувся й, намагаючись триматися подалі від велетенської вирви, що утворилася після вибуху, рушив викладеною кахлем серединою коридору, від якого лишився тепер тільки вузенький карниз, аж доки не дістався до сходів. Там Фермін виявив, що снаряд потрапив аж у підвал будинку, і перші три поверхи затопило полумя. Оглядаючи згори сходовий прогін, він помітив, що вогонь помалу підіймається, сходинка за сходинкою. Міцно притиснувши Алісію до себе, Фермін кинувся сходами вгору, міркуючи, що якби їм вдалося дістатися даху, вони могли б перебратися звідти на сусідній будинок і, можливо, урятуватися, щоб про все розповісти.
14
Двері, що вели на дах, були з суцільного дуба, але вибух зірвав їх із завіс, і вони впали від одного удару ногою. Опинившись на даху, Фермін поставив Алісію додолу й прихилився до виступу фасаду, щоб перевести дух. Глибоко вдихнув. Повітря пахло горілим фосфором. Якусь хвилю Фермін і Алісія мовчали, не спроможні повірити в те видовище, яке розгорталося перед їхніми очима.
Барселона лежала під покривалом темряви, продірявленим стовпами вогню і клубами чорного диму, що, звиваючись, тяглися до неба, немовби мацаки восьминога. За кілька вулиць звідти, Ла-Рамбла здавалася річкою з полумя й диму, що текла аж до середмістя. Фермін схопив дівчинку за руку й потягнув за собою.
Ходімо, не можна тут затримуватися.
Але не пройшли вони й кількох кроків, як гуркіт знову заполонив небо й струсонув залишками будинку. Фермін озирнувся й побачив, як велике полумя здіймається неподалік площі Каталонії. Червонуватий спалах за якусь частку секунди пронісся над дахами Барселони. Світляну бурю загасив дощ із попелу, з-посеред якого знову долинуло ревище літаків. Авіагрупа летіла дуже низько, прориваючись крізь коловерть густого диму, що затягнув місто. Відблиски полумя миготіли на черевах фюзеляжів. Фермін простежив очима за літаками й побачив, як на дахи Равалю посипалися грона бомб. За півсотні метрів від них вибухнула ціла низка будинків, один за одним, неначе всі вони були прикріплені до одного бікфордового шнура. Вибуховою хвилею, яка розійшлася навсібіч, розтрощило шибки у сотнях вікон, що осипалися дощем зі скла, і змело все з суміжних дахів. Голубятник, який стояв на сусідньому будинку, впав на карниз і перевалився на другий бік вулиці, де скинув бак із водою, що полетів униз і з оглушливим гуркотом розбився об бруківку. Фермін почув нажахані крики на вулиці.