Тобто?
Ну Може, це дурня Та я колись вів щоденник. Писав туди всяке. Почав на фронті. Потім, коли став одужувати, захопився цим у госпіталі. Показував докторові Франку там, у притулку. Він оцінив зараз Ладний говорив інакше, ніби виправдовувався. То не було красне письменство. Не те, що називають літературою. Вірші в мене колись виходили, ну, то я так думав.
Що ж тоді оцінив пан Франко? заохотив Клим.
Живу основу. Справжнютак сказав, Захарові очі зблиснули. То, мовляв, написано людиною, котра щиро пропустила через себе військові жахи й героїзм та жертовність, власний та інших. Переконував: з цього вправний автор може зробити не один, а навіть кілька творів. Ідея є в кожному реченні, на кожній сторінці.
Добре. Де той щоденник?
Спалив.
Це прозвучало просто й буденно.
Для чого?
Хтось почув про мої записи від Франка. Не скажу, хто, не має значення. Чоловік хотів купити в мене мої роздуми, розумієте? Платив гроші, ніби я жебрак нужденний і торгую думками. Аби попросилислово честі, віддав би для доброї справи. Хай би люди читали. А такні. Розлютився і кинув у комин.
Клим наморщив чоло, впорядковуючи почуте.
І ось тепер знову почали вести щоденник?
Що б із того вийшлоне знаю. Кортіло занотувати все, що відчував. Як раніше. Знаєте, у госпіталі й потім письмо навіть полегшувало біль.
Щоденники ведуть у товстих зошитах
Так, але в мене під руками був лише письмовий папір. І потім, ще не знав, чи щоденник заведу, чи просто вихлюпну думки.
А вашими думками заволоділо вбивство Косацького?
Намір такий був. Справді. Проте, не повірите, пане Кошовий, щойно написав про таке, він зник, Ладний хукнув у повітря, підкинув долонею невидиму повітряну кульку. Випарувався. Біль лишився.
Біль?
Я коли писав, остаточно зрозумівутратив Оксану. Що міг зробити, як вона вже давно з тим інженером. Вона єдина не зустріла мене як героя. Злякалася, побачивши живого, розумієте?
Спробую. Ви погрожували їй?
Оксані? Та Боже збав! Поговорити не міг, то інша справа.
Вона уникала?
Більше я. Хотів розмови, серйозної, раз і назавжди. Й усякий раз здавав назад. Потім, оці всі бари, де тебе знають, хочуть пригостити Я зазвичай не вітаю це. Але тут вирішив: хай хоч хтось мені радий, слухає мене, поважає, хоче бачити. Тому й дозволяв.
Кошовий потер перенісся.
Вчора ввечері ви почали писати щось на кшталт інтимної сповіді. Розмова з самим собою, лист до себевірно?
Ви красиво це все назвали. Мабуть, так і є.
У процесі вас відпустило. Ви, як кажуть, стравили пару. Зіжмакали недописане, викинули Що далі?
Вдягнувся й пішов геть із кімнати.
Вас затримали з револьвером у руці. Зброя ваша?
Моя. Лишив собі з війни. Майже всі так роблять.
Я не закидаю вам цього, Захаре. Цікавить інше: для чого ви взяли його з собою, коли виходили?
Звичка.
Для слідства й тим більшесуду це не пояснення.
Не буде суду, кинув раптом Ладний.
Чому це? здивувався Клим. Хіба ми не до суду готуємося?
Судять винних. Яні.
Але суд виправдовує.
Ще раз вам кажу: отой перший спосіб, про який ви говорили, не годиться. Слідство проти мене, і ви чудово розумієте, чому.
Не зовсім, мовив Кошовий, та враз передумав, заперечив сам собі:Хоча, знаєте, так виглядає. Знайдений, гм, запис вами пояснюється. І якби незабаром Олеся Косацького не застрелили, а вас би не зловили там закривавленого, ще й з револьвером, на нього можна було б не зважати. А так він став ланкою загального ланцюга.
Захар уперто мотнув головою:
Нема ланцюга.
Гаразд. Як було?
Тепер з думками зібрався Ладний.
Вчора я вийшов із притулку, прихопивши револьвер, бо звик так ходити містом. Спершу не мав мети, завернув до найближчого бару. Там зустрів кількох знайомих, із тих, хто завжди відчуває себе вищим на моєму фоні
Саме на вашому?
Не так: поруч із подібними до мене особами. Огидні типажі, коли чесно.
Бачив таких. Знаю. Розумію. Поділяю. Далі?
Стрілець облизав сухі губи.
Та компанія повернула мене на землю.
Що це означає?
Побачив, з ким я поруч. Зрозумівне те середовище, треба братися за розум. Давно запрошували у наші вишкільні табори, стрілецтво знову гуртується. Все тягнув, зволікав, не був готовий. А вчора ніби просвітлення настало: не так живу, не тим займаюсь, не з тими говорю, не про те думаю. Нове життя не почнеш, поки не завершиш усі справи зі старого. Так чи ні?
Авжеж, Клим ствердно кивнув.
Рішення покінчити з Оксаною і Косацьким прийшло тоді ж, остаточно.
Чекайтепокінчити?
Ви не так зрозуміли.
Як почув, Кошовий розвів руками.
Оксана покінчила зі мною з нами ще раніше. Я ж не міг відпустити її дотепер. Тож вирішив прийти до неї, вибачитися за все й визнати: все, більше я не журитимуся, не горюватиму. Все минуло, все пережив. Треба дорослішати, життя не скінчилося. Йшов пішки, по дорозі складав правильні слова в голові. Навіть вголос проговорював, на мене люди озиралися.
Рішення мудре, погодився Клим. Ще й враховуючи ваші обставини
Коли дістався Снопкова, вже майже стемніло. Міг би раніше. Та по дорозі Як би це сказати Для хоробрості
Там є кілька питних закладів, кивнув Кошовий, подумки вже прикидаючи маршрут і плануючи пройтися Захаровим шляхом, аби знайти й опитати свідків. Випили. Зрозуміло. Далі.
А далі дійшов до камяниці, в якій мешкали Оксана зі своїм інженером. Зайшов у браму й побачив його на землі. Мертвого.
Це прозвучало буденно, тож до Кошового не відразу дійшлоось ключовий момент.
Докладніше звідси, сказав.
Нема, про що особливо говорити. Спершу не впізнав Олеся. Кажу ж, темно вже було. Побачив людину на землі, кинувся до неї. Чоловік лежав лицем униз. Лапнуврідке, зрозумів, що кров, набачився ж такого, не раз мастився. Перевернув, глянув, ще й лице рукавом обтер. БачуКосацький! Ох ти ж, думаю! Застрелили, в потилицю. Ззаду підійшли. І так здалосявін ще не зовсім холодний. Вбивця поруч десь. Ну, таке відчуття, а я ж іще випив
Тепер очі стрільця знову блищали, він говорив уривчасто, випльовуючи фрази. Й Клим бачивЗахар заново переживає вчорашню пригоду.
Звівся я на рівні ноги. Пістоля з кишені витяг. Хотів кричатислова ось тут, торкнувся пальцями горла, застрягли. Відчував лиш, що мукаю, мов корова. Не труп мене заскочив, хоча це теж. ЗрозумійтеОксана ж десь поруч мала бути. За її життя злякався. Бо прийшли по інженера, хто б це не був і з якої б причини. А моя Оксана могла бути десь поруч. Свідок, хіба ні?
Логічно.
Її хотів захищати. Тому спершу до їхніх дверей кинувся. Штовхнувпрочинені, світло горить, нікого нема. Слава Богу святому, думаю. Тодіназад, через тіло стрибнув, вискочив на вулицю. Туди, сюдине видно нічого й нікого. Побіг до перехрестя, була думка поліціянтів гукнути. Аж тут ідуть вони самі назустріч. Я їм махаю руками, вони на мене наставляють зброю. Е, думаю, зараз не розберуться, палити почнуть, то ж ніби військовий патруль, часи воєнні. Розвернувся, пішов назад, їм ще знаки подававза мною, мовляв. Наздогнали, збили з ніг. Все, я тут.
Кошовий згадав слова Віхури про наставлену на патрульних зброю.
А щепро чоловіка нізвідки, котрий послав патруль в напрямку місця пригоди.
Складається.
Сіпнулося віко.
Ви розказали все це в поліції?
Так іще капралу австрійському пояснював! Мене слухати ніхто не хотів! Ані на місці, ані потім, у поліції! Та я до тями прийшов лиш недавно! Тоді й про адвоката мова зайшла!
Отож.
Лишилося розібратися, хто порадив стрільцеві саме його й чому, але то вже деталі. Зараз Кошовий уже зовсім не шкодував, що погодився вислухати Ладного.
Якщо вас утішить, Захаре, скажу: шанси витягнути вас із зали суду є, й то досить великі. Маса розбіжностей, які не врахувало слідство. Різні деталі, котрі не стикуються. Я притисну прокурора до стіни, а присяжні
Стрілець виставив перед собою руку.
Що?
Я вже казавдо суду не піду. Визволяйте так. Самі ж кажетеполіція не в усьому розібралася.