І знову смикнулося віко.
Я не
Розкрита комісарова долоня вдарила по столу сильніше.
Розмову завершено.
Поки.
Розділ четвертийІнший спосіб вийти з тюрми
Його провели в кімнату для побачень.
Чи Климові здалося через подібність тюремних приміщень, але ймовірносправді так є: саме тут без малого три роки тому він говорив із Лукою Різником. Нещасного, слабого на голову хлопця, якого затримали поруч із місцем, де зарізав свою чергову жертву той, кого називали Різником із Городоцької. Вважаючи ту історію найбільшою поразкою свого життя, Кошовий намагався не згадувати про неїчерез криваве видовище, побачене у власній спальні, що постійно поставало перед очима. Та варто було зайняти себе суєтними повсякденними справами, історія з Різником відступала, зникала в темряві, поки різні випадкові обставини знову не нагадають про той тихий вечір перед Різдвом
Йдучи за рябим наглядачем коридором під склепіннями колишнього монастиря, Клим уже тоді відчув: історія повторюється. Щойно побачив ту самучи дуже схожукімнату, а в нійхлопця, не на аж так багато старшого за Луку, відчуття змінилося впевненістю. Кошовий не міг пояснити їх, але мотнув головою, відганяючи підступне: «Це знову нічим добрим не скінчиться».
Чого ви? запитав вязень, підводячись назустріч.
Прошу?
Оце, Ладний повторив його рух.
Тим часом важкі двері зачинилися за Климовою спиною, і він зупинився, роздивляючись нового знайомого.
На вулиці, та ще й у однострої, Клим не вирізнив би цього стрільця серед інших. Молодий чоловік мав типову невиразну зовнішність. Аби не розсічена брова й шрам, який тягнувся до середини широкого лоба, Захар узагалі не мав би особливих прикмет. Він розстебнув синю шинель, з-під якої вибивався кітель, навипуск, без паска. Трикутну шапку-мазепинку Ладний для чогось вдягнув, йдучи на зустріч з адвокатом, і тепер стягнув із голови, відкриваючи коротко стрижене, соломяного кольору волосся. У великих сірих очах не читалося нічого. Принаймні, повагу до себе Кошовий вловив, та не більшездавалося, Ладний дивився як крізь нього, так і крізь стіну. Певне, дуже хотів розбити мури силою погляду.
Загалом попри доволі типовий для вязня вираз обличчя в стрільцеві вгадувалася сила, не помітна з першого погляду. Справді ладний, цілком відповідає прізвищу. Міцно збитий, не худийжилавий, вилицюватий, він нагадував чи то накручену пружину, яка розпрямиться в будь-який момент, чи, швидше, сторожового собаку, який вдає сплячого, й дурні вірять. Помняцкавши головний убір, Захар поклав його на нари, ступив уперед, ніби виконував наказ і виходив із чоти, простягнув руку.
Клим не відчував себе слабаком, навіть зараз, під час війни, намагаючись знаходити час для боксування, яким раніше займався системно. Але короткий потиск переконав: враження дещо хибні. Захар сильніший, ніж він про нього подумав.
Коротко струснувши руку, Ладний став, розвівши ноги в армійських чоботях на ширину плечей, заклав руки за спину, виклично виставив підборіддя.
Так чого ви смикнули головою? Не подобаюся?
Отак відразу, гмикнув Кошовий. То я про своє. Ви скажіть краще, чому саме мене покликали і чому саме тепер. Вже пополудні, причому глибоко.
То й що? Маю право на адвоката хоч опівночі.
Нема питань, Клим посміхнувся кутиком рота. Тобто є: чому ж тоді відразу опівночі мене не гукнули? Чи іншого когось? Га, пане Ладний?
Я називаюся Захар.
Хай так. Тоді звіть мене Климентієм.
Пане Кошовий, між нами різниця. Я прошу звертатися до мене на імя, а до вас буду говорити, як мені вигідніше.
Розмова помітно йшла не туди.
Чудово. Але я, Захаре, не почув відповіді. Адже мушу потім пояснити не комусь, а самому комісарові кримінальної поліції Мареку Віхурі, чому своїм захисником ви обрали саме мене.
Це важливо?
Так. Хоча б через те, що я давненько не практикую. Маю на увазікримінальних справ.
Мені вас порадили.
Хто?
Не має значення. Скажімо таку Бригідках вас знають.
Дивно, та схоже на правду.
Нехай так. Присядемо?
Насидівся.
Добре. Питання таке: ви вбили Олеся Косацького?
Ні.
Чогось подібного Кошовий чекав.
Знявши капелюха й так само розстебнувши осіннє пальто, він примостив свій убір поруч із мазепинкою. Для цього треба було обійти Захара. Той стояв на місці, далі дивлячись перед собою, і Климові така поведінка почала подобатися дедалі менше.
Давайте все ж таки присядемо.
Я без того в тюрмі сиджу. Краще до справ.
Чекайте, зберуся з думками
Та якими думками, пане адвокате! Я не вбивав його! Хоча мав на це повне право!
Кошовий знову став перед Ладним. Схрестив руки на грудях, зміряв поглядом з ніг до голови. Не бачачи інших варіантів, притулився спиною до стіни, заговорив спокійно, зважуючи кожне слово.
Захаре, чому ви вважаєте, що мали право забрати життя в іншої людини?
Коли стріляв у москалів там, на фронті, пояснень не вимагав ніхто. Ні тоді, ні тепер. Мене за це нагородили. Я герой, пане Кошовий.
Вигерой війни. Тамворог, який хоче вбити вас. Війна та мир мають інакші закони. Чи ви цього не зрозуміли?
Не бачу різниці між ворогами, вперто правив своє Ладний. Недруги зазіхають на чуже. Косацький теж забрав чуже.
А хтось дав вам право власності на ту жінку? Оксана Кошовий ляснув себе по лобі.Дідько! Ну просте ж таке в неї прізвище, постійно забуваю!
Антонів, глухо мовив стрілець. І не треба її згадувати всує.
Нам усе одно доведеться її згадувати. Ви вбили через ревнощі
Кепський ви захисник, пане Кошовий.
Чому?
Вдруге назвали мене вбивцею. А мали б захищати, доводити невинуватість.
Тут? Клим обвів рукою. У цій камері?
Ладний чим далі, тим більше нервував. Тепер Кошовий звернув увагу: внутрішня сила, яку він відчув, стримувалася непросто. Вибухнути січовик міг будь-якої миті.
Я повинен вийти звідси, чітко вимовив Захар.
Є лише один спосіб. Слідство визнає, що помилилося. Та для цього має бути проведена певна робота. Якщо зберуть докази, котрі доведуть вашу непричетність, вийдете або до суду, абопросто з судової зали. Інших законних способів, на жаль, нема.
Законних.
Клим насторожився.
Ви хочете вийти незаконно?
Мене запроторили сюди незаконно, тепер стрілець обвів рукою камеру. Та Господи, що ви знаєте про мене!
Ви покликали, Кошовий далі поводив себе стримано. Я прийшов. І не знаю про вас нічого, крім військових подвигів. Для чого було все перекреслювати
Так послухайте, чорт забирай! гаркнув Захар.
І посунув на нього.
Чекаючи на щось подібне, Клим усе одно мимоволі здригнувся й втиснувся в стіну. Кайданок на вязневі не було, і стрілець мав кураж накинутись на нього просто тут, у камері, і душити, поки на крик прибіжить варта. Проте, зважаючи, з ким мається до діла, Кошовий лишав для себе мінімум шансів у замкненому просторі.
Та Ладний підійшов упритул, уперся в стіну по обидва боки Климової голови, і тепер їх розділяла лише відстань довжини стрільцевих рук. Дихання Ладного було важким, не дуже приємнимдешевий тютюн, змішаний з перегаром. Клим навіть машинально відвернувся, кривлячись, але потім знову глянув Захарові в очі.
Слухаю.
Я не вбивав Косацького. Не знаю, як це довести. Доводити мають слідчі, адвокати, бо такі правила: на слово людині ніхто ніколи не вірить. Мені сказали поговорити з вами, бо ви допоможете.
Допоможу. Давайте заспокоїмося й поговоримо.
Ладний відхилився, відступив на кілька кроків.
Говоріть.
Кошовий зібрався з думками.
Отже, ви не вбивали, мовив, не так балакаючи з Захаром, як міркуючи вголос. Коли так, почнемо спочатку.
Зараз Кошовий відчув себе більш упевнено.
Пройшовшись по невеликій камері, він потер руки, як часто робив, виступаючи в суді. Віко не сіпалося, він був готовий до бою. Навіть не стримавсяпідбадьорливо посміхнувся стрільцеві.
Я читав вашу записку
То лист, перервав Захар.
Хто адресат?
Вам не зрозумітиале ніхто.