Я не дрібязковий, перервав його Клим, хоч прозвучало це й не зовсім увічливо. До того ж поспішаю. Іншим разом із задоволенням поговоримо про фінансові справи. Правда, я на таких матеріях мало знаюся, але якщо треба для приємного знайомства
Для приємного знайомства базікайте собі з кобітами на Ринку,міняйло теж вирішив відкинути зайві церемонії.У нас ділова оборудка. Тож двісті тридцять корон. Маєте.
Юзьо занурив купюру в кишеню піджака. З іншої, підхопивши тростину під руку, витяг пухкеньке портмоне, щільно натоптане купюрами різного достоїнства. З одного бокустосик австрійських корон, з другогоокремо перекладені банкноти іншого походження. Відрахувавши Кошовому дві сотенні банкноти, він сказав:
Тримайте оце. Зараз пошукаю решту.
Кошовий мотнув головою.
Щось не так?
Усе так, пане Юзьо. Мені все дрібнішими, коли ваша ласка.
Знизавши плечима, міняйло акуратно склав крупніші гроші на місце. Послинив пучки пальців, витягнув менші. Сказав, скільки то буде, і Клим старанно перерахував, так само змочивши пальці слиною. Кивнувусе вірно, поклав гроші в гаманець, не стримавсяпереможно ляснув ним по розчепіреній долоні.
Зовсім поруч немов бичем клацнуло:
Злодій! Злодій! Ловіть злодія!
Кошовий здригнувся.
Вигук пролунав таки несподівано. Схоже, його нові знайомі теж нічого такого не чекали.
Та вже наступної миті між ним та Юзьом стрімкою блискавкою пролетів утікач.
Роздивитися його Клим не встигна швидкості його зачепили плечем. Заточився, скрикнув, ледь не втратив рівновагу. Наступний поштовх, уже в спину, виявився ще міцнішим. Тепер адвокат уже падав на коліна, витягнув руки вперед, аби не заорати носом. Правиця розтиснулася, гаманець вилетів, упав на брук, відлетів на лікоть, як не більше. Уже приземлившись на чотири, намагаючись не зважати на раптово зчинений гармидер, Клим сіпнувся за гаманцем, та враз на руку хтось сильно наступив.
Кошовий зойкнув не так від болю, як від раптовості всього, що відбулося. Не стримавсявилаявся. У відповідь теж почув лайку, та не на свою адресу: проклинали втікача, через якого все закрутилося. Митьі Климові вже допомагали підвестися. Хтось дбайливо обтрушував піджак, інший сунув до рук упущеного гаманця.
Тримайте, тримайте, то ваш, пане!
Стиснувши потерту шкіру, адвокат голосно подякував, сам не знаючи кому.
Поклав гаманець у кишеню.
Видихнув.
Ніби маленька пригода, буденна, нічого не значить. А все одно забагато для людини, котра щойно приїхала в незнайоме місто. Поки поправляв одяг та тріпав трохи забруднені коліна штанів, довкола все заспокоїлося так само швидко, як збурилося. Нижні Вали поверталися до звичного життя, і до Кошового знову підступив Юзьо. Тепер уже не кліпав, забавляючись, виглядав стурбованим, поцікавився, взявши за плече:
З паном усе гаразд?
Тю Що то було?
Батярські забавки, бігме, міняйло погрозив тростиною в той бік, куди вочевидь побіг злодій, якого намагалися зловити. Такі не заріжуть, то не справжній кримінал. І навіть можуть бути несправжні лови злодія.
Тобто?
А отак! розвів Юзьо руками. Закортіло хлопцям здійняти бурду, людей збаламутити. Не скажу, що то звичайна справа. Часом поліція таки по когось із них та й приходить.
До Кошового враз дійшло, чого йому бракувало.
Справді, поліція! вигукнув він. Ніхто не кличе поліцію! Злодія ж ловлять!
О! підхопив Юзьо. Пан приїжджий теж помітив! Слухайте, були б то справжні, не батярські лови, поліція б уже спіймала злодія. Бачте, площа невелика. Виходів із неї небагато. Ззовні злапати втікача просто, тим більше, панів поліціянтів у цій частині міста не бракує.
Поруч кахикнулице нагадав про себе візник.
Так ми їдемо далі, пане?
Довго ще?
Та де, зовсім поруч.
Прощаючись, Юзьо приклав два пальці до краю капелюха, відсалютував.
Клим повторив його жест. Коли міняйло не стримався й знову моргнув, не надто здивувався.
Далі обійшлося вже без пригод.
Захар зупинив коня біля тротуарної бровки навпроти масивної брами, вказав на номер будинку, доповів:
Прошу дуже, приїхали. Нижній Личаків.
Потрібний будинок виявився триповерховим, з ошатним доглянутим фасадом. Трохи далі височів на стовпі ліхтар, уквітчаний легковажним зеленим віночком, що помітно розбавляло величну атмосферу. Вирішивши неодмінно прогулятися вулицею ще сьогодні, і особливопід вечір, при ліхтарному світлі, яке напевне зробить усе довкола загадковішим, Кошовий ступив на хідник.
Скільки буде?
Не дочекавшись відповіді, поліз по гаманця, знов ляснув по розчепіреній долоні, демонстративно поплював на пальці, відкрив.
Грошей не було.
Взагалі.
Спершу Клим подумавздалося, такого не має статися. Поклав не туди, куди завжди, й зараз купюри лежать собі в іншому відділенні, посміюючись. Сіпнув пальцямипорожньо. Хіба глибоко примостився папірчик, складений у кілька разів. Клим знав, що то, але все одно витягнув. Записана львівська адреса. Та сама, вивчена ним напамять.
Розгублено підніс очі, наштовхнувся на погляд Захара Гнатишина.
Ти ж сам бачив Я клав сюди
Нема, мовив візник. Були, то правда. Зараз нема.
Куди Мабуть, випали. Я роззява, поклав не туди, Кошовий заметушився. Поїхали, поїхали. Їх напевне хтось підібрав. Ти ж там знаєш декого. Хоча б того Юзя пана Юзя
Можна пана Юзефа, нагадав Захар.
Та хай собі Юзефвін же не забере собі! То ж знайомий твій!
А йому ваші гроші й не треба, гмикнув візник. То «чорна біржа», на Вексклярській. Але ж пан Юзьоне чорна душа. Чесний ділок. Повз його очі нічого там не падає. Вгледів битут же підібрав та віддав.
А де ж
Забудьте.
Тобто?
Отак. Зовсім забудьте. Виглядає, то такі були злодії. Серед батярів різні трапляються.
Климові вже не треба було нічого пояснювати. Чітко відтворив у памяті недавню халепу. Ось він бере гроші в міняйла, кладе у гаманець. Сховати не встигаєза ним точно вже стежать. Гайнули ззаду, навмисне пробіг верткий крадій між ним та Юзьом, хоч міг оминути. Поштовх, дії відпрацьовані давно. Гаманець випадає, точнішейого вибивають. Тут же на коротку мить заступають. Щойно роззява оговтується, повертають назад. Декорація така, ніби його просто дбайливо підняли, аби справді ніхто не спокусився.
Мав Кошовий знайомих у кримінальній поліції Києва, водив дружбу з газетярами, адвокатові без звязків із пресою ніяк не можна. Дечого наслухався. Тож нічим новим тутешні спритники не здивували. Діють у таких випадках зазвичай троє. Один, граючи злодюжку, вибивав здобич. Другий прикриває, поки третій вичищає гаман. Він же повертає втрату власнику. Причому жодного розгледіти не вдається ніколи. Разі розчиняються, розходяться колами по воді.
Та від розуміння схеми легше не стає.
І що тепер? запитав Клим.
Теж хотів би знати, у тон йому відповів візник.
Рішення не забарилося. Воно ж очевидне, адже вони
Ми приїхали. Нам сюди, сказав Кошовий.
З цього мені яка користь? Безкоштовно доїхали. Я все розумію, звісно, й дуже перепрошую, але витратив на вас, пане, кілька годин. Міг би заробити, замість того співчуваю чужому горю. Попереджаюрозписок не беру.
Розписок?
Боргових. Трапляється, погуляють пани дуже добре, доставляєш їх, пяненьких, а вони аж біля брами хапаються за серце: грошей нема. Видирають аркуші із записників, пишуть такі-от векселі. Потім ще більше часу тратиш, аби борг дістати.
Господи, хіба я прошу в борг? Мій товариш напевне вдома! Отримав листа, відписавчекатиме. Я піднімуся до нього, або ще кращеходімо разом! Пан Сойка розрахується, я йому все поясню.
На лиці візника враз зявився новий вираз. Таким Клим його вже бачив зовсім недавно, коли Захар показував йому денді-міняйла пана Юзя.
Ви сказалипан Сойка? Чи я не помиливсяотут, у цьому будинку, мешкає адвокат Євген Сойка?
Ти хіба знаєш його?
Особисто не знайомі. Хоч нашим братом він не гребує. Це ж той самий пан Геник! Він витягнув мого кумпля з халепи, допоміг відсудити в магістрату збитки!
На Євгена Павловича це все дуже схоже, промовив Клим.