Вулиці тут звивалися, сходилися, розходилися й знову збігалися в зовсім несподіваних місцях. Житлові квартали нагадували античні лабіринти. Міські камяниці ніби зійшли з колись улюблених Климом сторінок лицарських романівне вистачало хіба воїнів у страхітливих обладунках та прекрасних дам із букетами обабіч, на хідниках та у вікнах будинків. І все це дивним чином жило жваво. З одного бокуніби й за знайомими Кошовому провінційними звичаями, але насправдіу своєму, особливому, не зрозумілому сторонній людині ритмі. Не надто широкі вулиці лиш доводили, наскільки тутешні жителі можуть бути близькі одне до одного.
Жодним чином не родичі. Навпаки, навряд чи у Львові, де під дві сотні тисяч народу, містяни знають одне одного, до чого Клим звик у Києві,можна пройтися від Бессарабської площі Хрещатиком через Прорізну вгору до Софії, а звідтидо Андріївського узвозу вниз, на Поділ, і за час прогулянки привітатися з купою знайомих. Добра половина з них попросить передати уклін татові. Інші поцікавляться справами, і то не вияв гарних манер. Люди знають про те, хто зі знайомих чим займається. Тоді як Львів, принаймні так здавалося Климові, своїм облаштуванням підкреслював зовсім інший рівень стосунків навіть між незнайомими людьми. Хай вони й живуть в одному місті, тільки в різних його частинах.
Старе місто було головним на східній околиці великої імперії.
Офіційно вважалося центром провінції.
Та водночас саме по собі периферійним не виглядалопринаймні тою мірою, якою Кошовий звик сприймати губернські міста імперії Російської.
А значить, тутешні містяни мають бути далекі від того тотального братання й родичання, які в характері справжніх провінцій. І збурити Київ легше, ніж місто, яке завмерло у власній повазі та величі. Адже, навіть приїхавши до Львова вперше, Кошовий відчув, як усе довкола не лише міняється, а й готове до змін і розвитку.
Бурчання візника Захара на адресу трамваївживе тому підтвердження: зміни помітні.
А отже, до них, пошпетивши, кінець кінцем звикаєш.
Тоді як середовище, завмерле в собі, всіляко опирається будь-якому впливу ззовні чи зсередини. Адже це принесе за собою бодай якісь незручності.
Закритий світ дуже легко підірвати зсередини. Й збити з пантелику його мешканців надовго, як не назавжди.
Це Клим мав нещастя відчути на собі. Й від цього спробував утекти, сідаючи вчора у вагон на Київському вокзалі.
Поринувши в такі ось думки, Кошовий перестав крутити головою. Повз нього й надалі пропливали в неквапному ритмі установи, крамниці, салони, контори, кавярні, житлові будинки. Якби вийшов з дрожки й пішов би далі сам, напевне заблукав. І чим далі, тим менше Клим уявляв, куди саме доставляє його львівський візник.
Тому зовсім несподіванкою стало, коли Захар натягнув віжки, зупинивши коня, і гаркнув:
Приїхали, пане! Прошу дуже!
Що?
Нижні Вали, кажу! Злазьте!
Розділ третійЛаскаво просимо до Львова!
Кошовий підхопив саквояж, ступив на землю, запитально зиркнув на свого несподіваного поводиря.
Захар так само зліз із козел. Жестом велів пасажирові стояти, де стоїть, і неквапом рушив бульваром у напрямку, як помітив Клим, банківської будівлі. Не дійшовши, ступив убік, вирізнивши серед пішоходів високого чоловіка в елегантному костюмі, круглому крислатому капелюсі та з легенькою тростиною в лівій руці.
Складалося враження, що він байдикує, бо має помножений на натхнення вільний час. Чоловік походжав бульваром, граючись своєю тростиною, яку тримав швидше для краси, як елемент вбраннязовсім не кульгав, край тростини не торкався бруку. Здавалося, він так грається, імітуючи спритні рухи циркового артиста. Люди довкола та їхні справи високого, на перший погляд, не переймали зовсім, прогулювався ніби без певної мети. Навіть не схоже, що прийшов сюди на побаченнячас для високого значення не мав.
Та, придивившись уважніше, Клим зрозумів: байдикування оманливе.
Насправді погляд з-під крисів швидко й ретельно обмацував кожного, хто зявлявся на маленькій площі. А ще Кошовий помітивпоява візника не пройшла повз увагу чоловіка з тростиною. Та він навмисне повернувся до нього фалдою, привітавшись із знайомим, що саме проходив повз, перекинувся кількома приязними словами. Дозволив собі помітити Захара, лиш коли візник наблизився на відстань простягненої руки.
Відбулася коротка розмова. Після того Захар, глипнувши через плече, кивком підкликав Клима. Той підійшов, і візник відступив убік:
Ось вам пан Юзьо, прошу дуже.
Зараз, коли нові знайомі стояли навпроти, Кошовий розгледів, як гарно випрасуваний костюм Юзя, але при цьому комір сорочки був розстебнутим на два ґудзики, шию не прикрашала краватка. Це мусило справити, й напевне справляло, про нього враження як про людину ділову і водночасдуже демократичну. Зі мною можна без церемоній, запросто, слухаю вас уважно: ось що говорив розстебнутий накрохмалений комірець.
Гнатишин хотів далі говорити з міняйлом. Але той, угадавши наміри, рвучко смикнув рукою перед собою, немов засмикував віконну фіранку.
Маєш до мене справу? Візник мотнув головою, знову відкрив рота. Міняйло перервав:То ліпше помовч. Бачили гадулу? Тепер він звертався вже до Клима. Рот не закривається, знаю я таких. Була колись гарна думка заборонити візникам балакати, коли везе людину. А то так захопиться, ще через плече зирить. На дорогу не дивиться, збиває живих людей. Може, самі поговоримо?
Високий глянув на Захара. Той, видно, звик до манер міняйла, стулив писок, відступив, лишивши партнерів сам на сам. Юзьо зосередився.
Пан має проблему? запитав швидко. Сподіваюсь, усе законно?
Відповісти Кошовий не встиг. Бо Юзьо раптом намалював на продовгуватому лиці подив, а тоді повівся зовсім уже несподівано.
Подався трохи вперед.
Витягнув шиюі підморгнув Климові правим оком, навмисне стискаючи віко сильніше. Потім, після короткої паузи, так само старанно моргнув лівим. І вже ніби зовсім на закуску, коротко кліпнув обома.
Не кремпуйтеся, прошу пана. Усе буде добре. Тут усі свої, маємо вірити одне одному.
Клим зітхнув, за звичкою торкнувся правого ока й мовив:
Кажуть, тут у вас можна гроші зміняти.
У нас не банк. Але можна, кивнув Юзьо. Тільки курс буде інакший. Вас влаштує?
Інакшийто який? поцікавився Кошовий.
Міняйло глянув на візника, і той знизав плечима.
Нині не бачив.
А що треба бачити? не зрозумів Клим.
Пояснюю, аби знали на майбутнє,сказав Юзьо. Є така система значків, придумана не тут і дуже добре працює. Курс корони до інших грошей визначають у Відні, отам. Він мотнув головою кудись угору так, ніби це відбувалося в небесній канцелярії.Значення доволі гнучкі. Тому передати відомості можна телеграфом, як роблять банківські установи. Он, бачите, біля Ощадної каси гуртується нарід? То все жиди, чекають на телеграми. Але можна повідомляти про курс інакшезалізницею. Практикується у середовищі інших ділових людей.
Це як?
Учора у Відні на вагон поїзда, що їде до Львова, поставили крейдою цифри. Раніше домовлено про систему. Лишається потурбуватися, аби потяг зустріли тут вчасно. Ось так ми на Нижніх Валах знаємо не банківський, офіційний, а справжній курс корони.
Відрізняється?
Не на багато, визнав Юзьо. Але якщо пан оперує великими сумами, така різниця може стати суттєвою для вас. Змінитися на вашу користь.
Пан оперує сумою в сто царських карбованців.
Витягнувши портмоне, Клим видобув та показав міняйлові катеринку.
Дозвольте?
Тонкі пальці спритно вихопили купюру. Юзьо проробив із нею швидкі й складні для стороннього розуміння маніпуляції, жмакаючи й роздивляючись на світло, при цьому тростини не випускав. Нарешті склав удвоє, покрутив, ніби тримав незначний папірець, не втримавсязнову підморгнув.
Для когось сума незначна. А для когосьцілий капітал. То вже як пан себе оцінює,пояснив багатозначно. Можу запропонувати вам обмін за курсом, який я знаю станом на позавчора. За один царський рубль просили дві корони та тридцять крейцерів. Зараз він може бути меншим, може бути більшим