Він міркував уголос, ще не вирішивши, що саме хоче сказати, й Кошовий подумки святкував перемогу. Хай невеличку, локальну, проте можливість для маневру все ж дістав. Але перш, ніж домовласник прийняв остаточне рішення й зібрався проголосити його, з-за дверей, з глибини помешкання долинув переляканий, відчайдушний, сповнений, здавалося, всіх страхів та всього лиха світу крик Басі:
А-а-а-а-а! Боже! Боже! Ні! Ні! й відразу пронизливе, немов клекіт підстреленого лебедя:Кли-и-и-и-ме!
Розвернувшись, смикнувши на себе двері, Кошовий кількома стрибками опинився у спальні. За ним, сопучи, сунув Зінгер. Попри побоювання, крізь прочинене й запнуте тонкою завісою вікно другого поверху не забрався лиходій. Жодного іншого потойбічного чудовиська тут також не було. Бася сиділа на ліжку, як її залишив Клим. Перед нею лежала ранкова газета, розгорнута на сторінці кримінальної хроніки. Побачивши Кошового, дівчина підхопила газетний аркуш, розвернула його писаним так, ніби Клим міг прочитати зі свого місця, потрусила газетою в повітрі, повторила:
Боже! То жах! То кошмар, Климе!
Ти налякала, випалив він, тут же спитавши:Що сталося?
Радомська Агнешка Радомська Агнеля Мертва У власному авто
Докаталася! вигукнув Зінгер.
Аж тепер вгледівши чужого чоловіка, Бася рвучко натягнула ковдру, прикрившись до самих плечей, і, тримаючи її так, за краї, вигукнула:
Її знайшли мертвою рано-вранці! Сьогодні! На Пекарській, у своєму дворі, у власному автомобілі! Пишутьвбили! Задушили!
Кошовий озирнувся на Зінгера. Домовласник, зрозумівши, що, попри їхні чоловічі суперечки, зараз порушує правила пристойності, позадкував і вийшов, зачинивши за собою двері.
Тільки тоді Клим ступив до ліжка й взяв ранкову газету, ще остаточно не розуміючи, чим нагла смерть відомої своєю ексцентрикою доньки бориславського нафтовика так налякала його подругу.
Розділ другийНа похороні було людно
Мертва панна оселилася з ними.
Принаймні, таке враження склалося в Клима протягом наступних днів, поки Бася разом із усім, як запевняла вона, цвітом Львова сумувала та готувалася провести трагічно загиблу в останню путь. За цей час подруга говорила лише про Агнешку Радомську, тож не дивно, що Кошовий відчував: вона, хай померла, знаходиться в його помешканні третьою. Дійшло до абсурдувиходячи ранком із спальні до ванної, Клим мимоволі рухався обережно й скрадливо, немов боявся наштовхнутися на мертве тіло й, чого доброго, потурбувати його.
За життя Клим не знав убитої особисто. Донька рано овдовілого бориславського нафтовика мала зовсім інше коло повсякденного спілкування, ніж помічник українського нотаря, до того жемігрант. Навіть при великому бажанні не зміг би згадати, як виглядала небіжчиця за життя. Звісно, кілька останніх років він чув про неї, бо пані Агнеля, як її називали частіше, не сходила зі шпальт популярних львівських видань. Та її ескапади не привертали увагу Кошового. Як не цікавила його персона багатої ледь не від народження молодої особи. Хіба що, на глибоке переконання Клима, всі ці гучні приводи для обговорення вона давала суспільності не через погане виховання, а лише щоб розвіяти нудьгу.
Досягнувши вершин завдяки батьковим статкам, подібні до Агнешки Радомської діти не знають, чого треба прагнути в житті й до чого себе пристосувати.
Парадокс ситуації був у тому, що й Бася Райська не могла похвалитися особистим знайомством із небіжчицею. Тим не менше, молода акторка намагалася бувати там, де можна побачити свого кумира чи бодай щось почути про нього. До знайомства з Кошовим могла відмовити собі в ситній перекусці, аби лиш відкласти потрібну суму й зайти з тими грішми до модного салону, який тримала пані Агнеля. Там можна було не лише замовити собі нову сукню, таку, в яких уже два тижні ходить весь Париж, а й придбати фірмовий дамський журналйого редакцію теж утримувала Радомська, поза сумнівомтатовим коштом, батько не шкодував їх для доньчиних забав.
Кошовому довелося двічі чи тричі супроводжувати приятельку до салону з претензійною назвою «Модна Агнеля», і, на його щастя, Бася всякий раз губилася перед вибором, у результаті прощаючись із твердим наміром подумати. Щоправда, після останнього візиту вона таки зробила замовлення, яке Клим, стиснувши зуби, оплатив, в останній момент вирішивши не нагадувати коханці, що має доволі невеликий банківський рахунок. Відкрив його не з метою покласти зайві кошти під відсоткитам не було особливо на чому тим відсоткам наростати. Зробив це швидше задля самоповаги. Назвав це терапією: мовляв, і він банківський клієнт. Омріяну сукню доставили до нього на Личаківську зовсім недавно, Бася навіть вирішила віддячити за подарунок, після чого Кошовий, лежачи на спині й віддихавшись, подумки визначився: зрештою, що таке гроші Ну, варте воно того, варте, варте!
Її Бася й вбрала на похорон, перед тим закликавши кравчиню, щоб та оздобила вбрання траурним крепом. Задум Басі полягав у тому, аби сукня виглядала дорого й при цьомуне парадно. Кравчиня завітала ще звечора, й повз Климову увагу не пройшло, як Бася час від часу бігає до дзеркала: хотіла переконатися, досить скорботний має вигляд чи ні, дбаючи заразом, аби результат не робив її вульгарною. Звісно ж, Бася потягнула на похорон і Кошового, бо вважала непристойним, підтримуючи певні стосунки з чоловіком, не зявлятися з ним у світі.
У тому, що більшість присутніх на церемонії прощання сприйняли її не інакше як світський захід, Клим переконався на власні очі, побачивши у великому натовпі море знайомих облич. Ховали Агнешку Радомську на Личаківському цвинтарі, й він мимоволі пригадав похорон адвоката Сойки три роки тому. Не більше двох десятків осіб, переважно чоловіки, намагалися триматися один від одного на відстані й робити вигляд, що один одного не впізнають. Зараз же зійшлася сотня чоловіків та жінок, і всі квапилися вітатися з усіма, навіть якщо бачилися за інших обставин не часто. Тим часом надходили ще сумуючі, всі вдягнені багато, ніби справді влаштували на цвинтарі показ нового одягу. Жінки оздобили сукні й легкі пальта чорним мереживом, майже всі чоловіки перевязали руки траурними хустками, хтось накинув легкий чорний шалик, хтось мав у петлиці скорботну оздобу.
Більшості з них Клим не був представлений особисто, але поза тим упізнавав посадовців із ратуші, депутатів сейму від різних партій, котрі, здавалося, забули на короткий час про розбрат, відомих редакторів, журналістів, акторів, літераторів, правників. Навіть кивнув комісарові кримінальної поліції Мареку Віхурі, ковзнув поглядом трохи праворучі побачив її.
Чесно кажучи, Клима це не здивувало. Навпаки, він здивувався б значно більше, якби не зустрів тут Магди. Вдова начальника кримінальної поліції Густава Богдановича була однією з тих, хто підтримував із покійною близькі стосунки, про що Кошовий здогадувався і без розповідей Басі. Різниця між жінками була в десять років, але це не заважало їм за життя триматися на рівних. Навпаки, Магда, якій покійний чоловік не залишив нічого, крім скромного банківського рахунку та казенного житла, напевне була потрібніша багатій пані Агнешці. Подробиць стосунків Клим, ясна річ, не знав. Зате вважавдосить добре вивчив натуру Магди Богданович, аби не виникало сумнівів: вона могла домінувати в їхній парі. Бо справа була лише в досвіді. А його у вдови поліцейського було значно більше, ніж у доньки нафтовика.
Жінку, котра не мала власного помешкання й досі займала апартаменти на першому поверсі готелю «Жорж», та дівчину, в якої є власний особняк на Пекарський та власний автомобіль, рівняла впливовість. Адже Магда тримала в своїх руках секрети всіх без винятку сильних Львова цього, від президента міста, депутатів, банкірів і промисловців до прокурорів та суддів. Через що з удовою Богданович мусили рахуватися, й для неї ніде не було зачинених дверей.
Таким був спадок покійного поліцейськоготаємна картотека.
Він збирав її багато років, підключивши за додаткову платню агентів. Вони й розляпали, підтвердивши існування всього цього компромату. Перетворити картотеку на гроші Магда чомусь не поспішала, хоч у Клима час від часу виникала підозраїй напевне пропонували суми, здатні забезпечити її до кінця життя. Десь мають бути бажаючі перебрати картотеку з чіпких рученят до хижих лап.