Доброго ранку, пане Зінгере, відповів він, посміхаючись якомога приязніше. Чим можу вам служити цього недільного ранку?
Та Бог із вами, пане Кошовий! ввічливість домовласника ставала дедалі більш підкресленою. Навпаки, я приніс вам ранкову газету! Її залишив поштар, тож я вирішив зробити вам таку приємність і доставити особисто.
Зінгер простягнув Климові свіже число «Курєра Львовського» , ще й зробив при цьому легкий уклін. Прийнявши гру, Кошовий так само вклонився, взявши газету.
Хто там прийшов? долинуло зсередини, і Клим, приклавши правицю зліва, де серце, промовив:
Дуже перепрошую, пане Зінгере, я за мить повернуся.
Зайшовши в спальню, віддав газету Басі, котра ще сиділа на ліжку, прикрившись ковдрою щільніше, сказав:
Займи себе якийсь час, мила, я скоро, після чого таки підхопив зі спинки крісла штани, заліз у них, застебнув і отепер став почуватися краще та впевненіше.
Повернувшись назад до передпокою та прикривши за собою на ходу двері, Кошовий широко посміхнувся до Зінгера, котрий терпляче стовпів у дверній проймі:
Даруйте. Це дуже мило з вашого бокувзяти на себе роль поштаря.
То ви з мене знущаєтеся, пане Кошовий.
Це було не питаннядомовласник сказав, ніби оголосив вирок.
Та ну вас, пане Зінгере! З чого ви це взяли! вигукнув Клим, уже розуміючи, про що зараз піде мова й до чого слід готуватися. Навіть подумки виробив лінію захисту, бо подібні розмови за три роки, що він мешкав тут, траплялися регулярно.
Для чогось зиркнувши через плече, так, наче за ним хтось стежить, Веслав Зінгер ступив крок уперед, відштовхнувши черевцем пожильця в глиб передпокою, каблуком штовхнув двері, зачиняючи їх за спиною, витер вкрите росинками поту чоло.
Пане Кошовий, почав він. Я є дуже терпляча людина. За три роки, що ви тут мешкаєте, ви напевне встигли в тому переконатися.
Віддаю вам належне, пане Зінгере.
Зловживатито таким є ваше належне?
Клим, зітхнувши, визнав:
Я заборгував плату за два місяці.
За три! тут же поправив Зінгер. Ви не платили мені від літа, пане Кошовий! Сказати чесно, ви ніколи не вирізнялися акуратністю, на відміну від інших моїх пожильців. Згадати хоча б пана Сойку
Я б радив його не згадувати, зазначив Кошовий, і Зінгер енергійно закивав, погоджуючись:
Так-так, покійний пан Геник залишив по собі не найкращу память у товаристві. Про нього вже забули навіть москвофільські газети.
Ви цікавитесь їхніми публікаціями?
Мій наш шимоностаннім часом став їх читати. Тож я мав би знати коло його інтересів. Бо він дістає від мене платню, а отже, я маю розуміти, кого тримаю на службі. Тож ви, здається, казали мені, пане Кошовий, ми є тим, що ми читаємо. Так чи ні?
Якось Клим дійсно пробував говорити з домовласником на цю тему. Щоправда, не пригадував, із якого приводу: повертався з бару, де непогано провів час із Йозефом Шацьким, був трохи напідпитку, тож чому понеслоне мав зеленого поняття. Хоча з огляду на це все одно не міг зрозуміти, ким же є непривітний двірник Гнат Бульбаш, чиє прізвище цілком відповідало зовнішності. Передусімбульбастому, постійно червоному носові. Алкоголем двірник не зловживав, ніс червонили капіляри, і часом Кошовому здавалосяБульбаш соромиться своєї зовнішності, через те такий сердитий. Втім, скоса поглядав двірник, як виявилося згодом, лише на Клима, і за три роки, що він відчиняв перед пожильцем браму, ставлення не змінилося. При тому, що Гнат Бульбаш виявився українцем, свого у Кошовому вперто не визнавав.
Ну а Клим так і не розкусив політичних поглядів двірника їхнього будинку. Бо донедавна бачив у Бульбаша лише примірники «Галичанина» , а вже трохи більше року помітив також неабиякий інтерес бульбастого до чисел «Прикарпатської Русі» . Річ у тому, що, як уже давно встиг розібратися Кошовий, автори «Галичанина» повсякчас декларували лояльність русинів до австрійської влади, тоді як на сторінках «Прикарпатської Русі» русинів закликали духовно єднатися з Російською імперією, адже їхнє коріннясаме там. Що було близьким їхньому двірникові, Клим дотепер не розумів, але чудово уявляв собі, яка каша заварилася зараз у його уквітчаній бульбастим носом голові й до чого все те рано чи пізно може призвести.
Навряд чи до чогось доброго.
Заспокоювало Кошового хіба те, що двірники в Австро-Угорщині, зокремау Львові, не мали жодного соціального та суспільного впливу, як, наприклад, у Російській імперії, включно з його рідним Києвом. І щеміські пролетарі однаково погано ставилися до нього як у Києві, так і у Львові, мабуть, тонко відчуваючи чужого. Тож тривожних дзвіночків не чув, регулярно наділяючи двірника шпероювсякий раз, як повертався додому пізніше десятої вечора.
Проте навряд чи зараз Зінгер мав намір заходити з пожильцем у дискусію, зясовуючи, ким же насправді є двірник їхнього будинку. Бо відповіді не чекав, перейшовши в атаку:
На совісті вашого попередника, пана Сойки, є багато чого лихого. Але аж ніяк не борги за проживання. Він не дозволяв собі затримувати платню навіть на день, не кажучи вже про місяць. І ви, пане Кошовий, то дуже добре знаєте!
Але ж і я завжди розраховуюся, пане Зінгере! вибухнув Клим. Ви говорите так, наче я винен вам за всі три роки, що мешкаю тут!
Тепер домовласник примружив очі й повів далі скрадливо:
Пане Кошовий, ми обоє знаємо: на той час, коли ми домовлялися з вами, ви не без допомоги вашого колєги пана Шацького скористалися ситуацією на свою користь. Так, на той момент я не міг би знайти собі нового пожильця замість пана Сойки, бо хто захоче мешкати там, де зовсім недавно вбили людину. Через те ви дістали від мене суттєву знижку. Відтоді я не збільшую вам плату за проживання, бо маю добре серце, ціную домовленості й, між нами кажучи, мені навіть приємно, що в будинку живе знаменитість. Проте, він багатозначно підніс вказівного пальця до стелі,ви зловживаєте моїм добрим до вас ставленням.
У мене трапляються різні ситуації з грішми.
І я то знаю та розумію, погодився Зінгер. Ще терпів затримки з грішми раніше. Тепер же, коли у вас фактично оселилася ця молода особа, пані Бася, ви не просто перестали платити. Ви не сплачуєте за двох, пане Кошовий! домовласник знову підніс голос. Одного разу ви зволили приїхати з пані Басею на таксі! Ви знаєте, скільки коштує одна така поїздка? Та знаєте, самі ж платили! Ви маєте такі гроші, витрачаєте їх, натомість винні мені за три місяці й робите невинне, навіть ображене обличчя! Не кажучи вже про те, що утримувати молоду пані, виконувати всі її забаганки так само влітає в кругленьку суму! Й ви мені говоритене маєте за душею ані ламаної корони?
Настала черга Кошового мружити очі та стишувати голос, зиркнувши при тому через плече на причинені двері.
Пане Зінгере, тут ви праві. Панянки, подібні до пані Басі, справді потребують грошей. Не вимагають, наголошуюсаме потребують. Зверніть увагу, різниця є. Бо ви ось щойно самі обмовилися: приємно, коли поруч живе знаменитість. Хай вжили це слово на мою адресу. Чого моя скромна персона напевне не заслуговує.
Йой, то ви так любите, аби вас нахвалювали! Зінгер скривив кутик рота в іронічній посмішці.
Пане Зінгере, а чи знаєте ви, що особа, відома вам як Барбара Райська, уже за рік засяє зіркою кіно? І місце, де вона мешкає, стане чи не найпопулярнішим у Львові? Уявляєте, яким престижним стане сусідство з акторкою? Як буде охоронятися це місце й наскільки ви зможете підняти плату за проживання для інших?
Кожну фразу Клим вбивав у голову Зінгера, неначе цвяхи, бачачи, як домовласник спершу неабияк губиться, а потімпрозріває просто на очах. Причому сам Кошовий не вірив жодному своєму слову, передусім виграючи час та судомно думаючи, де б роздобути найближчими днями потрібну суму, аби перекрити бодай місячний борг.
Ви це серйозно, пане Кошовий? запитав домовласник з придихом.
Авжеж, пане Зінгере. У Львові незабаром запрацює власна кінофабрика. А пані Басяідеальна для виконання ролей фатальних красунь у фільмах про розбійників.
Зінгер знову витер спітнілого лоба, замислено почухав потилицю.
Ну, якщо ви так кажете Знаєте, то напевне є вкладення Треба ж мати трохи клепки, дивитися наперед