З великим задоволенням.
Мнішек упевнено розпочав те, що вже скоро набуло обрисів королівського гамбіту. Ще за кілька хвилин Голота зрозумів: молодий магнат приготував йому пастку, в яку, ймовірно, радо кидалися всі, хто не знав підводних каменів такого дебюту. Голота ж знав, тож швидко втихомирив гарячу голову аристократа. Уже за годину той, нервово покусуючи губи, спостерігав за агонією свого ферзя, а за кільканадцять хвилин нервовим рухом перекинув власного короля, визнаючи поразку.
Ліценціате, це була найкраща партія за останні кілька років!захоплено вигукнув переможений магнат.
І вам дякую. Справді, пане Міхале, ви дуже цікавий супротивник. Філідор таки навчив вас.
Не тільки Філідор, я вчився і в Італії, і у Франції. Але, судячи з усього, був не надто добрим учнем, ви розбили мене як Ганнібал римлянповністю і безповоротно.
Сумнівний комплімент, пане Міхале. Якщо мені не зраджує память, той Ганнібал врешті-решт погано закінчив. Тож, я розумію, що ви прагнете реваншу?
Безперечно. Моя впевненість у своїх уміннях неабияк похитнулася, а я плекав її у поєдинках по всій Європі.
Ви давно мандруєте?зацікавлено запитав Голота, розставляючи фігури.
Років з чотирнадцяти не сиджу на місці, люблю дорогу,відказав Мнішек, дивлячись у вікно.Ми з Хохриттером, Міреком-камердинером та ще двома-трьома слугами за ці роки побували, мабуть, усюди.
Як вас затягли сюди?
Мнішек ніби прокинувся від сну і здивовано подивився на Голоту.
Сюди?
У цю глушину,відказав Голота.
То все моя матінка,усміхнувся молодий граф.Звеліла побувати в цих наших володіннях, подивитися, чи все гаразд. У нас тут справжній скандалколишній управитель украв досить велику суму й утік з полюбовницею у Валахію. Тож тепер треба оцінити розміри збитків і перевірити роботу нового управителя, може, і він накинув оком на якусь тутешню красуню.
І в якому стані ви застали ваші маєтки? У руїнах?
Дивина, але все було прекрасно. Чоловяга, що втік, до свого несподіваного кохання був однак гарним економом. Тож мені довелося когось позбутися, когось прийняти, але досить швидко тут стало нічого робити. Тільки пиячити й програвати в ломбер статки...
Зате у вас тут таємничі смерті, зникнення, розмови про вовкулаку...
Так, у міщан справжня істерія. Слуги з настанням темряви навіть із будинків не потикаються. Але я думаю, усі таємничі смерті і зникненнято справа рук звичайних розбійників, яких Сангушко знайде і повісить уже найближчим часом. Тож нічого цікавого. Але повернімося до вас. Як ви опинились у цих краях і, що найцікавіше, на дибі?
То ще нічого,засміявся Голота,один із моїх прадідів, розповідала моя тітонька, завершив своє бурхливе життя підвішеним за ребро, слугуючи мішенню для лучників. Я і близько не підійшов до того героя.
Справді, але з вашим довгим язиком у вас ще є безліч часу і можливостей,уколов Мнішек.
І з моєю цікавістю. Довгий язик і цікавістьто моє прокляття,зітхнув Голота.Але тоді я постраждав за дрібницю. Знаєте, пане Міхале, я бував тут раніше, але зараз увесь Кременець наче потроху скаженіє. Хапати людину посеред вулиці, хай навіть у подертому плащі й трохи нетверезого, тягти до катівніце вже занадто.
Згоден з вами. То все Юзеф. І його дід, і батько бувало захоплювалися, але Юзеф переплюнув обох. Ви ж бачили, як я визволяв свого орендаря. А бідолаху катували лише через те, що його сусідка розповіла дурнувату історію, що він ніби напоїв її зіллям і зачарував! Уявляєте?! Це так вона пояснювала, чому закохалася у бідолаху Бергхольця по самі вуха. Так, що аж стрибала на нього при живому чоловікові.
А все тому, що саме магією легко можна виправдати все на світі, чи не так?широко усміхнувся Голота.То як, ще партію?
Авжеж. І не забудьте: завтра зранку я знову чекаю на вас,усміхнувся Мнішек.
***
З будинку старости Голота вийшов уже тоді, коли на місто насунулися сутінки. Від безхмарного дня не лишилося й слідунебом пливли свинцеві хмари. Зіщулившись під вітром, що саме шугнув з гір, Голота побрів собі вулицею. За спиною залишився вже порожній майдан ринку, Голота вийшов на Широку, а тоді звернув у провулок. Скрипучі сходи будинку Карася відразу оголосили про його візит. Гість гучно забарабанив у двері, а наступної миті вже потопав у ведмедикуватих обіймах старого товариша.
Голото, тварюко ти дурна,проказав басом величезний торговець.
І я радий тебе бачити, Карасю.
Ти знаєш, що тищасливий сучий син?!
Знаю, Карасю, знаю. Та цього разу я дивом вистрибнув з самого пекла. Повір.
Пекла?перепитав Карась, тримаючи Голоту за плече і дивлячись йому в очі.
Я тисячі разів проклинав себе за те, що не послухався, друже. Але ж ти сам знаєш, наперсток вина може наробити горя.
Знаю. Вірю. І пропоную трохи розвіяти твої печалі.
За годину товариші простували Широкою, обійнявши один одного за плечі. Вони щойно вийшли з шинку Герцля й прямували в «Під срібною короною» Рудого Мілека, перед цим побувавши в «Королівському олені», «Під брамою» й «Турі». У кожному з шинків вони випивали келих-два, кидали щось до рота та рухалися далі.
Голото, поглянь, поглянь угору,закричав Карась, тикаючи пальцем.
Голота подивився на порожній балкон на другому поверсі камяниці. Здивовано глипнув на Карася, який так і стояв, задерши голову. Той підняв пальця догори, пропонуючи чекати.
Дивись!
Голота задер підборіддя і цього разу почув пяні крики, брязкотіння розбитого посуду і лайку. За мить двері, що вели на балкон, розчахнулися, звідти вискочив вусань з осоловілими очима. Прогарчавши комусь прокляття, він підійшов до балясин, переліз через них і стрибнув з верхотури. Тіло гупнуло об землю поруч із Голотою. Той з відкритим ротом дивився на непорушного самогубцю. Та вже за секунду стрибун заворушився, підвівся і без поспіху, підтягуючи ногу, підійшов до гурту своїх товаришів, які чекали неподалік у кущах. Самогубцю піднесли чарку, яку він із задоволенням перехилив.
Бачив!? Шимон-стрибун!весело загиготів Карась.У нас тут свої акробати і власний цирк. Жінка Шимона замикає двері, то ж він виходить так. Уже, може, й сотню разів стрибаві хоч би що! Каже, коли душа хоче випити, ангели оберігають тіло,загиготів Карась.
Колись йому не пощастить.
Колись усім нам не пощастить, Голото!вони разом дивилися на Шимона, який устиг випити чарок зо три, коли з будинку випливла дружина стрибуна. Величезна, як гора, вона підійшла до худенького Шимона ззаду, схопила його під пахву і подрейфувала назад у свою гавань під оглушливий регіт усієї вулиці. Карась і Голота також залилися сміхом. Не в змозі вже реготати, вони лише судомно гикали, розмазуючи сльози по пяних мармизах.
У черговому шинку товариші продовжували реготати, сипати жартами та горлати пісні. Але весь час кидали один на одного насторожені погляди. Настав час гри, яку вони колись і вигадали. Ідея її, на диво, проста: хто перший впадає у безпамятство або ж згадує про необхідність шукати панянок, той програв і платить за все. Такі прогулянки на витривалість Голота й Карась називали «аусбурзьким походом», можливо, тому, що вперше таку гулянку вони влаштували саме там.
Теє,ледь ворушачи язиком промовив Голота. Здавалося, його голова приторочена до вудилищатак вона ходила вгору й униз.Треба нам того,цмокнув Голота губами, і стало очевидно, що цього разу програв він, бо був за крок від втрати звязку з реальністю.
Was?відповів осоловілий, але ще куди більш живий Карась німецькою.
Ну того...знову завів Голота й підмигнув.
Не розумію, Голото, кажи по-людськи,промимрив Карась.
Ну того,клацнув зубами пяний, як ніч, ліценціат,отеє...зробив непевний рух руками.
Горілки?
Нє...
Втіхи?
Голота кивнув головою.
Такої... гарячої... щоб аж... на губах пекло, щоб огорнуло і тепло-тепло стало... щоб охопити її руками і не відривати губи від її гарячого меду...
До дівок?
Кухоль варенухи! Знов програв, бовдур... дівкито заборонене словорадо прошепотів Голота й у безпамятстві впав на складені руки.
***
Прокинувся Голота вранці. Його хтось торсав за плече. Тіпали з таким ентузіазмом, наче хотіли відірвати руку або ж витрусити душу. Він відмахувався, не розплющуючи очей, однак марно. Потім розчепив рота, аби послати того когось під три чорти, і послав-таки, але у відповідь його боляче ляснули по мордяці.
Голото, Голото, вставай, сучий сину!ліценціат нарешті прокинувся і побачив Карася з помятим обличчям і переляканими очима. Вигляд у того був такий стривожений, що Голота відразу сів і вирячився на старого друзяку.
Га? Що таке?
Усі обіцянки твоїх магнатів захистити тебе від катато ще те повітря.
Чого це?
Бо Болиць поклявся тебе порішити, ось чого! І порішить, якщо я його хоч трохи знаю. Не буде тебе театрально й вишукано вбивати, а просто десь злапає пяного і ножем проштрикне, як барана. Або мотузком задавить.
От пекло! Звідки знаєш?схопився за чуба Голота.
Управитель мій розповів. Учора він бачив одного з підручних ката, той хвалився. Треба тікати. Вони зараз нишпорять містом, шукають тебе.
Я в монастирі василіянів,нащось заявив Голота.Туди йому зась.
Болиць знайде тебе хоч під землею, і у василіянів також, не сумнівайся. Якщо Сташка ходить, то і він знайде як. Треба тікати.
Знаю, але...
Ніяких «але» цього разу, дурню. Зараз же забирайся. Дам тобі трохи грошей і відразу в дорогу!
Куди?
Поїдеш до Пресбурга, маю там одного знайомого, що мені винен. Даси йому листа. Але негайно!!!
Дякую, друже, але...
Жодних «але»!!!
Карасю... Я дивом оце зараз не жарюся в пеклі, і в мене зовсім немає бажання потрапляти до Болицевої вітальні. Але не можу так. Треба сходити до Мнішека, він же мене витяг з того світу. Хоч попрощатися.
Добре, сходи. Але тоді тікай щосили, друзяко. Болиць не жартуватиме!
***
Голота йшов до будинку Сангушків найтемнішими дворами і зарослими стежинами. Йшов і оглядався, бо слова Карася, треба сказати, таки добряче його налякали. Випробовувати долю вдруге він не хотів і вже думав, якою брамою буде безпечніше тікати.
Останні метри він крався по якихось кущах, а коли вже побачив будинок старости, то вистрибнув звідти й швидко перебіг вулицю. Ховаючись за колонами, Голота обійшов князівський палац і постукав до задніх дверей. Йому відчинив двері вже знайомий служка.
Гей, хлопче, скажи, будь ласка, панові Мнішеку, що до нього прийшов ліценціат Голота,хрипло прокаркав гість.
Слуга дивно подивився на Голоту. Той оцінив придуркуватий вираз обличчя хлопця і вирішив повторити, повільно промовляючи кожне слово.
Ми домовлялися зустрітися сьогодні, грати з паном Міхалом у шахи. Передай панові: прийшов Голота.
Вибачте, пане,неначе враз протверезів слуга.Тут таке сталося, тут зараз справжній переполох.
Що саме?стривожено запитав Голота.
Пан Мнішек зник учора пізно ввечері... І досі його ніхто не бачив.
Розділ 10У якому Голота розпочинає пошуки та за своєю звичкою знаходить лише la femine
Юзеф Паулін Сангушко сидів у своєму улюбленому мякому кріслі, склавши пальці рук докупи й роздратовано дивлячись крізь них на вогонь у величезному каміні. Сьогодні зазвичай спокійного кременецького старосту нервувало все. Навіть дрова, що ніяк не хотіли розгоратися. Новини ж з Варшави, де в сеймі творилося казна-що, новини від брата-пияка з Дубна, який робив посміховисько з усієї родини та новини з Кременця, де через вовкулаку посміховиськом був уже він сам, просто доводили до сказу. Князь Юзеф совав щелепою і все кутався у строкатий шотландський плед, коли до його покоїв зайшов цибатий білявий камердинер-сілезець. Він завжди тонко відчував настрій господаря, тож тихенько й мовчки став біля крісла. Кременецький староста із зусиллям відірвав погляд від багаття й подивився на слугу, який у відповідь шанобливо схилив свого тонкого тулуба й так застиг.
У чому справа, Тишевичу?роздратовано запитав староста.
Вибачте, пане Юзефе, я б нізащо не наважився турбувати вас у такий день, коли пан Міхал...
Швидше, чорт тебе забирай, Тишевичу!вигукнув Сангушко.
Прийшов чоловік, який мав зустрітися сьогодні з паном Міхалом. Він стверджує: грати в шахи,неголосно повідомив камердинер.
Болицевий вязень? Ліценціат? Що він хоче? Ви пояснили йому, що сталося?
Так, пане. Саме після цього він попросив аудієнції у вас. І був, гм, досить настирливим і переконливим,камердинер кашлянув, згадуючи ножа біля своєї горлянки і вирячені очі, якими ліценціат, бодай йому руки повідсихали, крутив біля обличчя камердинера, немов скажений.
Та невже? Тоді запроси його, спитаю чого він хоче...махнув рукою староста.
Камердинер уклонився і зник, а вже за мить відчинив двері. Швидким кроком увійшов Голота. Убраний у простий і чистий одяг, він уже не справляв на Сангушка того гидливого враження, як на першій зустрічі. Цього разу староста побачив не брудного жебрака, що якимось дивом говорив вишуканими тирадами, а звичайного небагатого шляхтича, опоясаного карабелою, з чисто виголеним обличчям і чорними хвацько закрученими вусами.
Ви прекрасно виглядаєте, пане ліценціате,не встаючи з крісла, привітався Сангушко. Голота нахилив голову й клацнув підборами.
Дякую, пане Юзефе. Це все завдяки василіянам та лікарю Хохриттеру, вашамосць. Це справжня удача, що таке світило науки тепер у Кременці. Він справді володіє надзвичайними уміннями і поставив мене на ноги чи не за день.
Що привело вас до мене?нетерпляче обірвав Голоту князь.
Думаю, ваш камердинер дещо розповів вам. Але я додам. Ми домовилися з паном Міхалом розіграти одну-дві партії в шахи сьогодні зранку. Та прибувши до вашого гостя, я почув жахливу новину...
Так, ліценціате, пан Міхал зник. Зараз його шукають усім містом. Але, боюся, це не дасть результатів, адже пошуки тривають з учорашнього вечора і з того часу жодного сліду пана Мнішека...староста потер рукою лоба.
Я знаю, ви з паном Міхалом друзі з дитинства...
Я завжди любив Міхала, але друзями нас назвати важко, бо я старший. Він дружив з нашими найменшимиКунегундою та Модестом. А я, скажімо так, був для всіх них старшим братом...задумливо проказав Сангушко.