Давайте не будемо заважати людям радіти,хтось прошепотів у вухо Голоті так зненацька, що той навіть відсахнувся. Ліценціат повернувся й побачив блідого голомозого вусаня, що тримав Голоту за рукав, а тоді підтяг його до себе.Дивіться, біля нас уже починається справжній карнавал.
І справді людей, що хотіли подивитися на забитого вовка, ставало все більше. То тут, то там чулися радісні крики, хтось реготав, а хтось мовчки дивився на «кременецького вбивцю», через якого люди з весни боялися потикатися за місто.
І що? Я взагалі-то збираюся на ньому повеселитися,висмикнув рукава Голота з чіпких пальців незнайомця.
Я Можаровський, медик із суду,знову взявся шепотіти на вухо Голоті нервовий вусань, та той відсунувся, тож він почав говорити нормальним голосом:Я давно хотів з вами поговорити, ще після того, як пан Сангушко розповів, що ви працювали в суді в самій Варшаві. Тут одні бовдури, а ви зможете оцінити... Пане ліценціате, не відмовте мені у проханні. Прогуляймося містом, я вам покажу свій барліг.
Для чого?з подивом подивився Голота на лікаря. Він уже притоптував і збирався піти в танокскрипка й бубон уже призивно звучали ринком. Крім того, ліценціат знову угледів Ярину Ястжембець, яка явно була готова почути відверту розповідь рятівника Кременця. Рятівник уже навіть відчував смак її поцілунку на своїх губах.
Голота хотів було скинути руку Можаровського з плеча, та той не вгамовувався, як кліщ, вчепився в рукава кунтуша і зазирав в очі, підштовхуючи ліценціата.
Нам треба дещо прояснити. Я трохи посидів над тілом отого нещасного Мільчека, якого знайшли жовніри в лісі. Зясував дещо дуже цікаве, та не знав, кому це розповісти,Можаровський нервово посміхнувся, відпустивши нарешті рукав ліценціата. Голота здивовано подивився на лікаря.
«Не битися ж із ним. Крім того, цей чортів лисань знає, як зачепити... Що ж він там міг побачити, у тій мішанині, на яку перетворився нещасний Мільчек?»
Голота повагався, озирнувся на Мнішека, який уже спустошив другу кварту пива, а іншою рукою обіймав міщаночку, шепочучи їй щось на вухо, і аж сплюнув із досади.
«Перемога, як при Кунерсдорфі. Виграв, але не зміг насолодитися плодами успіху. Справедливість на цьому світітаки річ ефемерна»,Голота похмуро пішов за медиком, що проворно вимахуючи палицею, попрямував вуличкою на південь від ринку. Голота боровся з бажанням зламати ту палицю об згорблену спину. Йшов Можаровський дуже швидко, його супутник аж засапався, коли врешті вони зупинилися біля невеликої одноповерхової камяниці, що була, мяко кажучи, не в надто доброму стані, а простіше кажучирозвалювалася на очах...
Ось моє скромне житло,проказав лікар і відчинив двері.Прошу, пане ліценціате,Голота зайшов у розчинені двері будинку, за ним, запаливши свічку, рушив і сам медик.Прошу вниз, до підвалу. Там я тримаю тіло нещасного Мільчека.
Сходи, якими тюпали Голота й Можаровський, були вогкими й усенькі покриті мохом. Таким слизьким, що Голота кілька разів ледь не навернувся й не покотився вниз.
«Хай йому грець, цьому дурнуватому. Не вистачало ще тут зламати собі шию! І це в день, коли ти назавжди ввійшов у історію Кременця!»
Внизу було холодно, як у Сибіру. Голота здригнувся й зіщулився. Він побачив стола, де обкладене брилами льоду, лежало тіло Мільчека. Лікар запалив ще одну свічку.
Я хотів би з вами порадитися, Голото,впер кулака в стіл Можаровський, пильно вглядаючись в обличчя ліценціата.
Зі мною?здивувався Голота.Але я не медик. Я, звичайно, ходив на лекції анатомів в Падуї та Болоньї, але, зізнаюся, зрозумів небагато.
Я знаю, що ви не медик, але ви маєте досвід, так сказати, спілкування з мерцями.
Не буду сперечатися...
То подивіться сюди,Можаровський різким рухом зірвав рядно з тіла.
***
Ярина побачила Голоту ще здалеку. Той похмуро сунув вулицею, опустивши плечі, дивлячись під ноги. Вона усміхнулася, однак усмішки у відповідь не дочекалася.
Ви зникли з власного свята досить несподівано.
Назвати це святом було б занадто...буркнув Голота.
Чому ж?
Скоріше, це сценка з комедії, і скоро ми з Мнішеком із тріумфаторів перетворимося на двох дурнів, Арлекіна та Пульчінелла... Точніше вже перетворилися,потер ліценціат потилицю.
Це як? Розкажіть...
Думаю, скоро всі це зрозуміють...
Що саме?у голосі варшавської гості почулося роздратування.
Що то не вовк убивав!
Чому?здивувалася Ярина.
І ми обидва помилялися, убивства продовжаться,уперто вів далі ліценціат, неначе не чуючи Ярину.
Чому ж?аж крикнула Ярина, яку вже розізлили ці напівнатяки та недомовки.Ви можете відповісти на це досить просте запитання!?схопила вона Голоту за рукав. Той підняв голову й подивився їй в очі.
Щойно судовий лікар показав мені тіло забитого Мільчека, точніше те, що від нього залишилось. Його рани....
На Бога! Що там із ранами?
Ви знаєте, як полює вовк? Вовкито не великі коти, як, наприклад, леви чи тигри. Вони кусають. Так-от, слідів від укусів на тілі жертви немає... Я щойно бачив.
Це нічого не доводить,заперечила Ярина.Самих тіл багатьох зниклих немає. Та й тіло Мільчека є лише тому, що Звіра злякали, найімовірніше.
«Наприклад, я власною персоною»,подумав Голота.
Можливо, але хтось усе ж встиг пошматувати тіло саме кігтями. І щея не думаю, що звичайний вовк зміг би зробити те, що я бачив,Голота знову пережив напад нудоти, як і щойно у підвалі Можаровського.
У Мільчека не було серця...сказав він, і у Ярини сіпнулися губи...
Вовкулака,прошепотіла вона, і цього разу Голоту й самого сипонуло мурашками по спині.
***
«Не дуже легко перестати відчувати себе імператором Адріаном після перемоги над даками і знову повернутися до ролі невдахи»,роздратовано вгатив ногою Голота по великій сніговій кучугурі. Він не знав, що й думати. Слова лікаря знову перевернули все догори ногами. Ліценціат заскреготав зубами й зайшов до будинку Сангушка.
Пан Міхал та пан Юзеф саме грали в шахи. Судячи з кислої фізіономії Сангушка, шахіст із нього був такий собі, і розчарування кременецький староста намагався залити штофом бургундського. Не відмовив собі у вині й молодий Мнішек. Як і Голота трохи раніше, він почувався героєм і тепер задоволено слухав пяні компліменти Сангушка.
О, пане ліценціате!староста Сангушко побачив Голоту, що зайшов до зали зі скорботною міною.Давайте, Міхале, ще раз випємо за ваше з Голотою здоровя. Про ваш героїчний вчинок сьогодні гуде вся Кременеччина, а завтра заговорить уся Річ Посполита. Присягаюся!нетверезо белькотів Сангушко Мнішеку під вухом. Тому ця похвала, хоч і з вуст пяного друга все ж видавалася дуже приємною, і він лише мружив від задоволення зелені котячі очі.
Що ви, Юзефе, нам просто пощастило,врешті промовив він.
Кидайте цю вашу скромність і приймайте почесті,вигукнув нетверезий Сагнушко.Голото, нумо до гурту!
О, мій дорогий друже,сміючись, вигукнув Мнішек до Голоти,товариш у страшній пригоді, герой достойний Олімпу. Скажи старості, що то ми вдвох... Як два Аякси з Іліади, як Геракл і Полай, як Персей і Тезей. Удвох проти Звіра з Аїду,Голота слухав цей потік свідомості, не перериваючи, та з таким кислим виглядом, що Мнішек, навіть нетверезий, щось таки второпав і замовк.Щось сталося, ліценціате?
Пане Міхале...
Та кажіть уже швидше! Що?
Доведеться відкласти наш тріумф,Голота без запрошення впав на мяке крісло, що стояло поруч, і переповів те, що тільки-но розповів Ярині Ястжембець. Обличчя магнатів усе більше смутніли.
Отакої. То ми вже не герої...розвів руками Мнішек.
Та очевидно було, що найбільше засмутився Сангушко, котрий уже вирішив, що спекався проблеми, якою мучився ось уже рік.
Так хто ж убиває?запитав він безпомічно, виливши на свій жупан добру половину бургундського з келиха. Голота лише знизав плечима й неохоче почав згадувати розповіді селян з Лишні.
Ще селяни говорили... про вовкулаку, справжнього вокулаку, не вовка,Сангушко коротко реготнув, усміхнувся і Мнішек.
Це людина, що на вовка перетворюється?запитав староста глузливо.
Саме так, і селяни в горах вірять у це, як у Бога,промовив Голота.
Наші мудрі селяни вірять у таку кількість дивних речей, мій дорогий друже, що, я думаю, у вас очі повилазили б, якби я розповів вам хоч трохи з того, що вони тут роблять,промовив почервонілий кременецький староста.
Що саме?зацікавлено запитав Мнішек.
Я ж кажу, що завгодно. Чари, магія, відьми. Мені лише цього тижня он нарозповідали. Одна он нащось землю з могили крала, інша щось підливала у їжу панупричаровувала. І це, мій милий Мнішеку і шановний Голото, люди роблять у вісімнадцятому столітті! Подумайте тільки!!!
***
Від будинку Сангушка до монастиря василіян Голота йшов повільно, задумливо розкидаючи ногами снігові замети. У голові була справжня каша, і він ніяк не міг зібрати думки докупи. Щось його дуже турбувало, а що самене міг зрозуміти... Врешті від різких рухів стрельнуло в спині. Голота скривився, схопився за рану, а тоді його наче пронизало. Він завмер, постояв з секунду, обмірковуючи, а тоді повернувся й кинувся бігти вулицею, забувши про біль.
Біля будинку Хохриттера він був за хвилин двадцять і загатив у вікно кулаком, немов хотів розтрощити скло. Двері обережно відчинилися, і звідти на нього подивилося злякане й заспане обличчя німця у незмінних окулярах.
Голото?ошелешено дивився старигань на Голоту, що нервово сіпався в нього на порозі.
Немає часу пояснювати! Шановний лікарю, ви ж бачили мою побиту спину. Як вона виглядала, ви ще казали мені?
Га?здивовано просипів сонний німець.
Як моя спина виглядала кілька днів тому?
Наче хтось виривав мясо кігтями, але... До чого тут це, Голото?
Дякую, лікарю,Голота повернувся й побіг у ніч. Серце мало не вискакувало з грудей, а в голові колотилася єдина думка: «Тепер я знаю, що за Звір тут убиває».
Розділ 14У якому Голота йде на побачення
Хр-хр-хр!хрипіло під Голотиними пальцями, і для нього цей хрип був ангельською музикою. Він із ненавистю дивився у побуряковіле, побите віспою обличчя з вислими татарськими вусами і час від часу відхилявся від кулаків, якими його жертва намагалася відбитися. Очі ката Болиця розширилися і стали більшими вдвічі. Він харчав, заходився слиною, і удари його ставали все слабшими. Голота зрозумівце кінець, і востаннє подивився в перехняблене й червоне обличчя свого ворога. Двічі той був на волосину від того, аби перервати життя Голоти, і лише дива не дозволили цього зробити.
«Навіть трохи шкода отак банально вбивати такого серйозного супротивника. Можна було, звичайно, влаштувати справжню дуель із секундантами, стати в позицію, стрімкими ударами загнати його в кут і розпанахати до поясу, але... Що ж робити, коли ти застав ворога у спальні, у сорочці й на нічному горщику, а за дверима можуть бути кілька підручних із киями. На війні, як на війні...»,тільки-но подумав розслаблений Голота, як отримав такий удар по голові, що відлетів із ліжка, гепнувся своєю багатостраждальною макітрою об стіну й уже не мав бажання філософствувати.
Деякий час вони дивилися один на одногоГолота, що крутив головою, намагаючись прийти до тями, і Болиць, що хапав повітря, наче короп, якого щойно викинули на берег. У руках кат тримав погнутого мідного баняка, в який щойно справляв свої природні потреби.
У Голоти перед очима світ крутився, немов на каруселі, він хотів було піднятись, та лише заточився й обіперся об стіну. Ліценціат торкнувся голови. Крові було мало, але один бік спух, немов усередині надули якогось пухиря. Голота повернувся до ката, який і досі пожадливо хапав повітря, але не міг навіть посунутись у його біктак йому було недобре. Вони мовчки дивилися один на одного, аж поки Болиць ледь-ледь прохрипів:
Чого ти хочеш?
Убити тебе, а чого ж іще,мляво вимовив Голота. Його нудило, хотілося лягти на підлогу й обійняти її руками.
Забирався б ти звідси, як тобі вдруге пощастило... З Кременця. Не випробовуй долі...задихаючись, проказав Болиць.
Не можу,скривився Голота, притискаючи руку до рани, яка почала вже пульсувати болем.
Чому? Така жага помсти?натужно шелестів Болиць.
Бо ти людей убиваєш,так же неспіхом, ледве виштовхуючи слова, промимрив Голота.
Злодіїв і вбивць... Аякже.
Невинних людей, Яську. Невинних людей.
Ти не був невинним, Голото, ти сам знаєш, за що потрапив до мене вперше,тримаючись за горло, прошипів Болиць.
Я не про себе...
А про кого?щиро здивувався Болиць.
Не прикидайся дурником, кате... Що, любиш людей насмерть канчуками забивати і серце виймати?
Про що ти кажеш, Голото? Я людей за присудом суду вбиваю і ніколи інакше. Ось тобі хрест,Болиць намагався перехрестися, але знову схопився рукою за горлянку.
Брешеш, собако,прогугнявив Голота.Зниклі людито твоя робота. Забиваєш їх своєю девятихвосткою, а тоді серце їм вириваєш.
Як це?обличчя ката витяглося.
Актор із тебе нікудишній, повір мені.
Так то не Звір, якого ви сьогодні з Мнішеком притягли?
Не прикидайся,знову промимрив Голота.Я бачив на тілі жертви сліди твоїх канчуків... Перетворюєш груди людей на кашу своїм нагаєм із кігтями?люто випнув губи Голота.
А що, тільки я маю девятихвостку по всьому старостві?! І навіщо мені вбивати?обурено зашепотів Болиць.
Бо ти хворий звір, Болицю. Ось чого. Отримуєш задоволення від болю інших.
То скажи мені, навіщо мені це робити? Десь у глухих лісах? Я ж і так убиваю людей! Цілком легально і зі згоди церкви, старости й магістрату. Навіщо трястися, ховатися й чекати, що мене знайдуть та четвертують на площі?
Бо ти...
Бо я«хворий звір»? Так-так, я зрозумів тебе,насмішкувато прохрипів Болиць.
Ти обрав дуже зручну позицію, кате. Упевнений, що маєш непохитну залізну причину, чому на тебе ніхто не подумає...
А ти вигадав собі дуже зручного вбивцю. Який навіть не може захиститися, бо ти за нього все вирішив.
Де ти був того ранку, коли вбили Мільчека, Болицю?
Якого ранку?
Першого дня листопада.
Дай подумати. Це ж неділя.