Тоді я повернувся до ліжка і заснув ледь не тієї ж миті, коли голова торкнулася подушки. Снів не було.
* * *
Я звик вмикати телефон ще до того, як вдягнусь, і перевіряти додаток з новинами, аби переконатися, що ніхто не почав третю світову війну і не сталося якихось терактів. Наступного ранку після похорону містера Герріґена я побачив червоний кружечок на іконці додатка SMS: мені прийшло повідомлення. Я подумав, що воно або від Біллі Боґена, друга й однокласника, в котрого була «моторола», або від Марджі Вошберн, яка мала «самсунг» хоч останнім часом я отримував від Марджі небагато повідомлень. Думаю, що Реґіна розбовкала про те, як я її поцілував.
Знаєте стару приказку «в мене кров захолола»? Таке справді буває. Я знаю точно, бо моя захолола. Я сидів на ліжку й глипав на екран. Повідомлення було від контакту на імя корольпірат1.
Я чув, як на кухні внизу тато протарабанив сковорідкою, коли виймав її з шафки біля плити. Вочевидь, збирався зготувати гарячий сніданоквін намагався таке робити раз-двічі на тиждень.
Тату? сказав я, але торохтіння продовжилось, і я почув, як він сказав щось схоже на «Та вилазь уже, дурна залізяко».
Він не почув мене, і не тільки тому, що двері спальні були зачинені. Я сам ледве себе чув. Повідомлення остудило мою кров і викрало голос.
Попереднє повідомлення містер Герріґен надіслав за чотири дні до смерті. У ньому говорилося таке: «Сьогодні не треба поливати квіти, місіс Ґ. це зробила». А за ним тепер ішло таке: «К К К аа».
Надіслане о 02:40.
Тату! цього разу трохи гучніше, але недостатньо. Я не знаю, чи плакав уже тоді, а чи сльози потекли, коли я опинився внизу, досі тільки в спідній білизні й футболці шкільної команди «Тигри».
Тато стояв до мене спиною. Він спромігся витягти сковорідку і тепер топив у ній масло. Почув мене й сказав:
Сподіваюся, ти голодний, як і я.
Татку, сказав я. Татку.
Він розвернувся, коли почув слово, яким я перестав його кликати у вісім чи девять років. Побачив, що я не одягнений. Що плачу. Що тримаю телефон. Він забув про сковороду.
Крейґу, що трапилося? Що з тобою? У тебе був кошмар про похорон?
Це точно був кошмар, і зараз уже могло бути запізноврешті-решт, він був старий, але що, як ні?
Ох, татку, сказав я. Пробелькотів: Він не мертвий. Принаймні не був мертвий о пів на третю ночі. Треба його викопати. Треба викопати, бо ми поховали його живцем.
* * *
Я все йому розповів. Як узяв телефон містера Герріґена і поклав йому в кишеню піджака. Тому що він став багато для нього значити, сказав я. І тому що йому дав його я. Розповів, як подзвонив серед ночі, як поклав слухавку за першим разом, як передзвонив і залишив повідомлення в голосовій пошті. Мені не треба було показувати батьку повідомлення, що я його отримав у відповідь, тому що він уже дивився на нього. Можна сказати, вивчав.
Масло на сковороді почало підгоряти. Тато підвівся й зняв її з вогню.
Не думаю, що тобі захочеться яєць, сказав він, а тоді повернувся до столу, але замість того, щоб сісти на своє звичне місце з іншого боку, сів поруч зі мною і поклав руку на мою. Послухай мене.
Я знаю, що то був моторошний вчинок, сказав я, але без цього ми б ніколи не дізналися. Треба
Синку
Ні, тату, послухай! Треба бігом когось покликати! Бульдозер, трактор, навіть чоловіків з лопатами! Він ще може
Крейґу, припини. Тебе спуфнули.
Я вирячився на нього, розкривши рота. Я знав, що таке спуфінг, але можливість того, що це станеться зі мноюі то посеред ночі, ніколи не спадала мені на думку.
Його тепер стає дедалі більше, сказав він. У нас на роботі навіть були збори персоналу на цю тему. Хтось отримав доступ до телефону Герріґена і клонував його. Розумієш?
Так, звісно, але ж, татку
Він стис мою руку.
Може, хтось намагався викрасти його ділові таємниці.
Він же був на пенсії!
Але тримав руку на пульсі, як сам тобі сказав. Або їм хотілося отримати доступ до його кредитної картки. Хто б то не був, він отримав твоє голосове повідомлення на клонований телефон і вирішив розіграти тебе.
Ти не знаєш цього напевне, сказав я. Татку, треба перевірити!
Не треба, і я скажу тобі чому. Містер Герріґен був заможним чоловіком, а помер він без свідків. На додачу він ще й не був у терапевта багато років, хоча я впевнений, що Рафферті давав йому за це чортів, бо через це не міг переглянути умови полісу страхування старого, щоб покрити більше похоронних процедур. З цих двох причин йому робили розтин. Саме так і дізналися, що він помер від розвиненої хвороби серця.
Його розрізали?
Я подумав про те, як мої кісточки чиркнули його по грудях, коли я підкладав телефон у кишеню. То під хрусткою білою сорочкою і повязаною краваткою були зашиті розрізи? Якщо мій тато мав рацію, то так. Розтини у формі літери Y, стягнуті ниткою. Я бачив таке по телевізору. В серіалі «Місце злочину».
Так, сказав тато. Мені не подобається про це тобі розказувати, я не хочу, щоб воно засіло тобі в голові, але краще вже це, аніж думка про те, що його поховали живцем. Нічого подібного не могло статися. Він мертвий. Ти розумієш?
Так.
Хочеш, я залишуся сьогодні вдома? Якщо так, то я можу.
Ні, все гаразд. Ти правий. Мене спуфнули.
І перелякали. Два в одному.
А ти що робитимеш? Бо коли думатимеш про таке нездорове, то мені краще взяти вихідний. Можемо піти порибалити.
Я не збираюся думати про таке нездорове. Але мені треба сходити до його будинку й полити квіти.
А це хороша думка? Тато пильно стежив за мною.
Це мій обовязок перед ним. І я хочу побалакати з місіс Ґроґен. Дізнаюся, чи згадав він і її отак у своїй як вона зветься.
Духівниці. Це дуже дбайливо. Звісно, вона може сказати, що це не твоє собаче. Старі янкі вони такі.
А якщо ні, я можу дати їй трохи з мого, сказав я.
Він усміхнувся і поцілував мене в щоку.
Ти хороший хлопець. Твоя мама дуже б тобою пишалася. Ти впевнений, що вже все гаразд?
Так.
І я зїв трохи яєць із грінками, щоб довести це, хоч і не дуже хотів. Мало бути так, як сказав тато: викрадений пароль, клонований телефон, жорстокий розіграш. Це точно не був містер Герріґен, котрому всі кишки перемішали, наче салат, і всю кров замінили бальзамною рідиною.
* * *
Тато пішов на роботу, а я подався на пагорб містера Герріґена. Місіс Ґроґен водила вітальнею пилотяг. Вона не співала, як бувало завжди, але була доволі спокійна, і коли я закінчив поливати квіти, спитала, чи не хочу я піти на кухню та випити з нею чашку чаю (котру вона вимовляла як «тшажку тшаю»).
Я ще наготувала печива, сказала вона.
Ми пішли на кухню, і поки вона кипятила чайник, я розповів їй про листа містера Герріґена і те, як він залишив гроші в трасті на мою освіту.
Місіс Ґроґен по-діловому кивнула, ніби й не очікувала нічого меншого, і сказала, що теж отримала конверта від містера Рафферті.
Бос подбав про мене. Краще, ніж я очікувала. Мать, краще, ніж я заслужила.
Я сказав, що й сам десь так почуваюся.
Місіс Ґ. принесла чай до столу, по великому кухлю кожному, а між ними поставила тарілку з вівсяним печивом.
Він їх так любив, сказала місіс Ґроґен.
Ага. Казав, що вони наводять у його кишках лад.
Це її розсмішило. Я взяв одне печиво і вкусив. Жуючи, я подумав про уривок з Першого послання до Коринтян, котрий прочитав на зборах методистської молоді у Чистий четвер і на великодній службі лиш кілька місяців тому: «І віддавши подяку, він розломив його і сказав: візьміть і їжтеце тіло Моє, для вас ламане: отак робіть, про мене згадуючи». Печиво не було причастям, і преподобному така думка точно здалася б богохульною, але я все одно був радий, що жую його.
Він і про Піта подбав, сказала вона, маючи на увазі Піта Боствіка, садівника.
Добре, сказав я і потягнувся по ще одне печиво. Хороший він був чоловік, правда?
Ох, не знаю, сказала вона. Він точно роздавав чесно, але горе тому, хто був у його поганому списку. Ти не памятаєш Дасті Білодó, га? Мабуть, ні. Ти навряд чи його згадаєш.
З тих Білодо, що живуть у парку трейлерів?