Він показав на кристал.
Це ж жеода, правильно?
А ти, Браяне, хлопець ерудований. Саме це воно і є. Я для більшості своїх товарів маю таблички, але вони ще не розпаковані, як і більша частина асортименту. Щоб завтра відчинитися, доведеться попрацювати, як коняка. Проте в голосі його не чулося ні краплі хвилювання, і, здавалося, він цілком охоче залишатиметься на місці.
А оце що таке? запитав Браян, указуючи на скалку.
Він вважав, що це справді дуже дивний набір товарів як на крамничку в маленькому місті. Йому одразу ж дуже сподобався Ліленд Ґонт, але якщо решта його товарів схожі на ці, то він, на думку Браяна, недовго триматиме бізнес у Касл-Року. Якщо хочеш продавати речі на кшталт люльок, фотографій Короля й деревяних скалок, то Нью-Йоркось ідеальне місце для твоєї крамниці принаймні так показують у кіно.
О! гукнув містер Ґонт. Оце річ дуже цікава! Я тобі покажу!
Він перетнув кімнату, обійшов шафку, дістав із кишені чималу вязку ключів й вибрав один, майже не добираючи. Він відчинив шафку й обережно дістав з неї скалку.
Дай руку, Браяне.
Ой, та, напевно, краще не треба, відповів Браян. Як уродженець штату, у якому туризмнайбільша галузь, він за своє життя побував у багатьох магазинах із сувенірами і бачив силу-силенну табличок із таким маленьким віршиком: «Приємно глядіти, / у руцях тримати, / але як зламаєш, / готуй грошенята». Хлопець уявив перелякану реакцію матері, якщо він зламає скалкучи що то таке, а містер Ґонт, уже не такий приязний, повідомить, що та коштує пятсот доларів.
Та чому ні? запитав містер Ґонт, піднявши бровихоча насправді то була лише одна кущиста брова, що нерозривною лінією тягнулася над переніссям.
Я просто не дуже акуратний.
Маячня, відповів містер Ґонт. Я незграбних хлопців за версту чую. А ти не тієї породи. Він поклав скалку Браянові в долоню. Хлопець із певним подивом подивився на неї він навіть не знав, що його долоня розкрита, доки не побачив на ній скалку.
І вона точно не відчувалася як скалка, радше як
Вона на дотик як камінь, із сумнівом висловився він і підняв очі на містера Ґонта.
Одночасно як деревина і камінь, уточнив містер Ґонт. Це скамянілість.
Скамянілість, зачудовано промовив Браян. Він уважно роздивився скалку, а тоді провів по ній пальцем. Вона була одночасно гладенька й шорстка. Якимсь чином це викликало не надто приємне відчуття. Стара, мабуть.
Їй більш ніж дві тисячі років, поважно погодився містер Ґонт.
Йопересете! скрикнув Браян. Він підскочив і ледь не впустив скалку. Затиснув її в кулаці, щоб не впала на підлогу і його одразу пройняло чудернацьке й спотворене відчуття. Раптом він відчув що? Запаморочення? Ні. Не запаморочення, а віддаленість. Ніби якась його частина покинула тіло й полинула геть.
Він бачив, з яким інтересом і розвагою дивиться на нього містер Ґонт і як очі в чоловіка раптом ніби виросли до розміру чайних блюдець. Проте відчуття дезорієнтації не лякало, а радше захоплювало і було точно приємнішим, ніж лискучість деревини, яку Браян досліджував пальцем.
Заплющ очі! запропонував містер Ґонт. Заплющ очі, Браяне, і скажи, що відчуваєш!
Браян підкорився й якусь мить не рухався, стояв із простягнутою рукою, в якій стискав скалку. Він не бачив, як верхня губа містера Ґонта на мить задерлася, як у собаки, оголюючи великі криві зуби в гримасі чи то задоволення, чи то очікування. Браян туманно відчував якийсь рухспіральний рух. Звук, швидкий і легкий: тудут тудут тудут. Він зрозумів, що то. Це
Човен! у захваті скрикнув він, не розплющуючи очей. Таке відчуття, ніби я на човні!
Чи ж то справді, промовив містер Ґонт, і для Браянового слуху голос його звучав неймовірно віддалено.
Відчуття посилилися. Тепер здавалося, ніби він здіймається й опускається на довгих повільних хвилях. Браян чув віддалене квиління птахів, а ближчезвуки сили-силенної тварин: мукання корів, кукурікання півнів, низький агресивний рев дуже великої кішкине зі злості, а радше від нудьги. У ту єдину мить він майже відчував під ногами деревину (частиною якої, без сумніву, колись була скалка) та знав, що взутий не в «конверси», а якісь сандалі, і
А тоді воно почало зникати, зіщулюватися до маленької яскравої цятки, ніби на екрані телевізора, коли зникає живлення, доки зрештою не щезло зовсім. Браян розплющив очі, вражений і збуджений.
Кулак так міцно стиснувся навколо скалки, що йому дійсно знадобилося зусилля, щоб розтиснути пальці, а суглоби заскрипіли, наче іржаві дверні завіси.
Ну й ну, мяко промовив він.
Гарно, правда? радісно запитав містер Ґонт і забрав скалку в Браяна з руки з беземоційною вправністю лікаря, що висмикує скабку з плоті. Він повернув її на місце й ефектно замкнув шафку.
Гарно, погодився Браян довгим видихом, майже зітхнувши. Він зігнувся, щоб роздивитися скалку. Долоню досі поколювало в місці, де він тримав той предмет. Ті відчуття: здіймання і зниження палуби, гупання хвиль об корпус, відчуття дерева під ногами усе це лишилося з ним, хоча Браян припускав (зі справжнім сумом), що воно забудеться, як забуваються сни.
Ти знаєш історію про Ноя і ковчег? поцікавився містер Ґонт.
Браян звів брови. Він знав, що це біблійна історія, але під час недільних проповідей і четвергових вечірніх уроків Біблії мав звичку відключатися.
Це той човен, який обійшов світ за вісімдесят днів? уточнив він.
Містер Ґонт знову розплився в усмішці.
Щось таке, Браяне. Щось дуже схоже. Так от, ця скалка нібито з Ноєвого ковчега. Звісно, я не можу казати, що вона справді звідти, бо люди подумають, що я шахрай, якого ще світ не носив. Зараз у світі тисяч із чотири людей намагаються продавати шматки дерева, заявляючи, що ті були частиною ковчега. І радше навіть чотириста тисяч, які впарюють уламки Животворного Хреста. Але я запевняю, що цьому понад дві тисячі років, бо його було датовано за вуглецем, і я можу гарантувати, що він зі Святої землі, хоча знайшли його на горі не Арарат, а Борам.
Більша частина цієї інформації пройшла повз Браяна, окрім одного значущого факту.
Дві тисячі років, видихнув він. Вау! Ви точно знаєте?
Цілком, відповів містер Ґонт. У мене є сертифікат із Массачусетського технологічного інституту, де його було датовано за вуглецем, і звісно, цей документ іде в комплекті з покупкою. Але знаєш, я справді вірю в те, що ця річ може бути з ковчега. Якусь мить він допитливо роздивлявся скалку, а тоді підняв свої запаморочливі блакитні очі на Браянові карі. Браяна той погляд знову прикував до місця. Зрештою, гора Борам менш ніж за тридцять кілометрів навпрямки від гори Арарат, а в багатьох моментах історії світу, особливо коли їх поколіннями переповідають із вуст в уста, перш ніж записати на папері, робилися значні помилки, значніші за останнє місце спочинку човна, навіть такого великого. Правду кажу?
Ага, підтвердив Браян. Звучить логічно.
А крім тогоця скалка дарує дивні відчуття, коли її тримати в руках. Погоджуєшся?
Ще й як!
Містер Ґонт усміхнувся й скуйовдив хлопцеві волосся, розсіюючи чари.
Ти мені подобаєшся, Браяне. От якби всі мої клієнти були такими ж знаттєлюбними, як ти. Якби світ жив таким ладом, життя було б набагато простіше для такого скромного торговця, як оце я.
За скільки за скільки ви б могли продати таке? запитав Браян. Він тицьнув на скалку не зовсім стійким пальцем. Лише тепер хлопець починав усвідомлювати, наскільки сильно на нього вплинула та подія. Це було схоже на те, коли тримаєш морську мушлю біля вуха й чуєш звуки океану але в 3D і з «сенсерраундом». Йому палко хотілося, щоб містер Ґонт дозволив йому потримати скалку ще раз, може, трішки довше, але не знав, як попросити, а сам містер Ґонт не пропонував.
Гм, дай подумати, промовив містер Ґонт, складаючи пірамідкою пальці під підборіддям і даруючи Браянові пустотливий погляд. Коли ми говоримо про таку річі більшість інших речей, які я продаю, справді цікавих речейце залежить від покупця. Від того, що покупець бажатиме заплатити. Що б ти бажав заплатити, Браяне?