Печорна Олена - Химерниця

Олена ПечорнаХимерниця

Частина ІНа хуторі

Височезні сосни колихали на кронах небо, що дитину в люльці. Ліс скрізь, на кілька кілометрів довкруж. Полудень. Віддаля озвалася самотня пташка й одразу вмовкла. Тихо. Ворушиться павук у сховку, сновигають поміж сунич них острівців мурахи, по обидва боки просіки дрібніша комашня гріється на сонечку. Безлюддя. Ліс та й ліс, а віддаля дороги хатина притулилась, як вросла між стовбу рів двох сосен,  ніби є й ніби нема. Дах мохом вкрився, немічний димар набакир сповз, деревяні стіни лущились на сонці, наче міняли шкіру. Пустка. Ані душі. Й стежина стоптана аж до порога

 Та ви що! Хата ж і зими не простоїтьпосиплеться,  гомоніли мужики в селі з упевненістю, ніби ліс її вже проковтнув.  Ні не буде діла без господаря. Пантелеймонович покійний хижу побудував, ще як моя бабка дівувала. От. А я на бабине сторіччя чарчину хильнув, та й не одну

 А вам тільки одне й на думці. Іч, господарі зібрались,  сварилась котрась із жінок, проходячи повз несанкціоноване зібрання, а інша могла і зупинитись.  Моʼ, через таких пияків дівча у ліс і втекло. Ну Оце б сама пішла світ за очі, їй-богу?.. Глянь-но на себе, глянь уже набрався

Але то лихо говорило, бо біда мучила, коли ж зграйка хусток збиралась біля крамниці, на вигоні або й на лаві коло чийогось двору, жінки й собі дивувалися:

 Ай-яй-яй Оце сама залишилась? У лісі?

 Ой сама.

 Ото біда. Біда-біда-лишенько. Ой, чудна Сказанохимерниця

 Еге Таки ж би до людей тулилась До сільської ради сходила б попросилася Он скільки хат пустує, хтось би та й впустив.

І не ходила, і не просила. Скільки б про це не говорили, скільки б не бідкались, мусили розходитисяхто куди. Дякувати Богу, як є здоровя, у сільського люду завжди клопіт знайдеться. Не хоче дівка, то й нехай. Є, видно, причини. Прибилась знайда в їхні краї років зо два тому, хто така і звідкий до сьогодні не знають. Живе собі та й живе, нікого не чіпає, сторониться. Стрічали дівку рідко, тільки як хтось із хутірських надибає в лісі. Молоденька, смаглява, очі темні, аж чорнющі, зиркне віддаля ними, наче мурах за комір сипне, і піде, так і не озвавшись. Ой чудна. Гляди, моʼ, циганське племя Переказувала, ніби й знає «щось», але то таке, казалине перевіряли. Шкода дівку, правда, хоч би не пропала, бува

У хаті пахло воском. Біля образів, що на покутті рушниками увінчані, свічка горить, потріскує. Сосни десь гомонять угорі, їх з долівки і не видко, зате чути.

 Господи помилуй Господи помилуй Господи помилуй  шепоче дівча, голови не підводячи, у самої коліна на підлозі, а душа Як тій душі у цьому світі й вдержатись, не знає.Господи помилуй Господи помилуй Господи

Боляче, видно, бідолашній, мучить щось таке, що лишень молитва спасає, а розпитати-помогти нікому. І чи поміч потрібна, чи так що? Осьдечки чолом об долівку лусь:

 Прости рабу твою грішну

 Кру! Кру! Кру!

Підвелась, наче хто голками тіло проштрикнув, крок, а її хитає сердешну, ще одинубік повело, насилу дійшла, так-сяк об підвіконня обперлась, до вікнаа там птах, небо і чорнота. Крук ще голову набік нахилив, мовляв, осьдечки я, зустрічайте.

 Кру-кру Кру-кру Кру

 Ш-ш-ш-ш Тихо  рука здійнялась і як рядно рвонула, котрим небо вкрили.

Крап-крап. Крап-крап-крап Крап-крап-крап-крапзадзвеніли перші краплі, залопотіли.

Крап-крап-крап Крап-крап-крап  і пішли срібні смуги лісом ходити, у крони вплітаючись. Дощ? Таки дощ. Сосни воду з неба пють.

Усміхнулася:

 Теперлети

* * *

Йому снилося небо. Простір без початку й кінця, а він пливе у ньому, широко розкинувши руки. Кучеряві окрайці хмар лоскочуть, отож є воно, тіло. То чому так легко? Легко-легко, ніби нитка земного буття вже обірвалась і пливе поміж сивого спокою Чи все-таки сну? Тут він згадав, що не спав цілу вічність, згадав і прокинувся.

Дощ періщив по даху автомобіля, тулився до вікон, лащився. Ґрунтовою дорогою, нагадуючи сріблястого жука-незграбу, повз статусний автомобіль. Спереду сиділи двоє. Водій, огрядний лисань, котрого всі звали по-свійськи Васильовичем, аж спітнів від тотальної зосередженості: тільки б до ями не вскочити, тільки б Його сусід також помітно нервувався, воно й зрозуміло чому. Артем Семенович Корж звик тримати ситуацію під контролем, все-таки перший зам очільника міста Городове, а нині йому нічого іншого не лишалося, як відбивати худорлявими пальцями нехитру мелодію, час від часу позираючи на годинник. Часу обмаль. Дві години в дорозі, ще до місця не дібрались, а вже повернутися маютьзустріч важлива, крути не крути, шеф має встигнути. Озирнувся на заднє сидіння:

 Ніби й справді заснув.

 Угу

 Васильовичу, ти на стрьомі будь з дорогою, хай шеф поспить.

 Угу

 Що «угу»? Петрович снодійне ковтає, як вітамінки, а воно не бере. Хай хоч так передрімає І дощ оцей Нєа, от звідкіля він узявся? На жодному сайті не було за прогнозом, двічі перевіряв, а бач шефа заколисало.

 Угу

 І що ти, Васильовичу, «угу» та «угу»? Як заведений.

Чоловяга у водійському кріслі на мить відвів очі від дороги, кліпнув рудими віями, мовляв, ти чого, проте для лиха і того вистачило.

 Агов, Васильовичу, ми хіба не праворуч повертали?

Водій різко натиснув на гальма, автомобіль смикнувся й тієї ж миті влетів у вибоїну, заповнену водою.

 Та щоб тебе

З надією натиснув на газ, додав обертів, однак авто ще глибше занурилось у густу жижу.

 Артеме гаплик, кажись

 От халепа. Давай підштовхну, чи що?  худорлявий пасажир вистрибнув надвір, оббіг автомобіль і дощу не відчув. Черевики чвакають, штанини змокли, вода стікає на очі, а йому однаково, штовхає забрьоханий зад залізяки, а та, що сказилась, обдала з голови до ніг брудом і хоч би на сантиметр виповзла.

 Прокляття  вилаявся пошепки Васильович, злякано перехрестився, прочинив дверцята й миттю шубовснув по самі кісточки в брудне місиво. Все! Гаплик йому. Шеф не пробачить проколу. Микола Петрович Перебийніс мужик серйозний, двадцятитисячне місто в порядку тримає і бізнес такий-сякий. Просив же, щоб хутенько туди-сюди змотався, зустріч якась важлива, а тут Зиркнув на сусіда благально, рятуй, Тьомичу, однак телефонний дзвінок випередив їх обох.

 Алло Як приїхали? Уже? Дідько Та не на місці я!

Тепер точно кінець. Звільнить й оком не змигне, коли не гірше. Це ж бізнес у мінусі, а бізнесто святе.

 Андрійовичу, слухай сюди покажеш їм завод особисто. Чуєш? Зможеш-зможеш. Та не встигну я Твою ж дивізію! Хоч у сраку їх цілуй, а мене нема!

І мобільний у калюжу тільки бульк, Васильович, бідолаха, ледве на ногах утримавсявсе, точно біда. Мобільний отой дорогийстрашне, а не дивлячись, пожбурив. Тьомич, хоч і друг, а й собі голову в плечі увібрав:

 Ш-ш-ш. Миколо, цить. Заспокойся.

 Та пішов ти! Інвестори вже на заводі, а це німці, Артеме, німці! Їм баки не забєш сімейними обставинами.

Сплюнув. Тремтячими пальцями дістав цигарку, спробував підпалити, але запальничка тільки раз блимнула й вмерла.

 Паскудство!

 Не кіпішуй. Андрійович мужик тямущий, впорається. Хто ж знав, що компаньйони, як сніг на голову, впадуть? Я зараз підмогу викличу, хлопці через дві годинки на місці будуть. Чого ти?

 Дістало! Все дістало. Життя таке дістало! Тьомичу, у нас клепки запали, еге? На кону угода на сотні тисяч, а ми до відьми поперлись. Твою ж дивізію! От яка відьма? Яка?

Цієї самої миті над головами трійці залопотів крук. Зявився нізвідки, наче небо виплюнуло, зробив красиве коло, рівнесеньке, наче бачив лише йому помітну траєкторію, каркнув два рази, крижаних мурах за комір сипонувши, а затим повільно полетів уздовж дороги. Трійця здивовано перезирнулась.

 Святі сили Кличе.

 Васильовичу, ти не хильнув часом? Еге? Он і машину втопив.

Чоловяга зморщився:

 Ні, Петровичу. Ви ж мене знаєте? Ні-ні. Птах зве.

 Хто?

 Крук. Он вертається

Птах справді повертався, щоб зробити нове коло у ще похмурому небі. Чоловіки дивились на те здивовано, задерши голови.

 Кру-кру

І знову політ вздовж залитої дороги.

 Таки зве.

На відміну від Васильовича, Артем Семенович Корж спостерігав за чорною цяткою з недовірою. Щоб якесь пернате створіння себе так поводило? Але впертий птах повертався втретє й знову повторював незрозумілий ритуал. Потай зиркнув на шефа. Затих. Треба ж, здає мер. Ні к чорту нерви стали. Зриваєтьсяне знаєш куди й бігти. Он, цятку в небі гіпнотизує: