Можеш облаштувати?
Я зустрічаюся з аспіранткою Вонлесса, сказав Квінсі.Заявки подадуть осіб пятдесят, більшістьсраколизи, які хочуть набрати у Скаженого Доктора балів
Облиш так його називати.
Гаразд, у Вонлесса, погодився Квінсі і розсміявся. Він все одно тих мазунчиків повиганяє. Власноруч. А моя дівчина поклопочеться, щоб твоя заявка потрапила йому на очі. Після того, чоловіче, розбирайся сам.
Коли на дошці оголошень факультету психології зявилось сповіщення для охочих, Енді подав заявку. За тиждень молода аспірантка (подружка Квінсі, як вирішив Енді) зателефонувала йому і поставила кілька запитань. Він розповів, що батьки в нього померли, наразі він учиться в Гаррісоні на старшому курсі, потік 69-го, склав понад дванадцять заліків, тому вважається повноцінним студентом-очником. Так, йому вже виповнився двадцять один рік, і він має законне право підписувати угоди, публічні і приватні.
За тиждень пошта коледжу доправила Енді лист про зарахування, з бланком відмови щодо зняття відповідальності, який треба було підписати. Будь ласка, занесіть підписану відмову в аудиторію 101, корпус Джейсона Ґірні, 6 травня.
І ось Енді сидить у залі, вже здав підписану угоду, Вонлесс, цей винищувач сигарет, пішов (а він справді трохи скидався на скаженого доктора з фільмів про Циклопа), а Макґі разом з іншими одинадцятьма старшокурсниками відповідає на питання про якісь містичні досвіди. Чи страждає він на епілепсію? Ні. Батько раптово помер від серцевого нападу, коли Енді було одинадцять. Мати загинула в ДТП, коли Енді було сімнадцятьстрашний, травматичний випадок. Єдиний близький родичмамина сестра, тітка Кора, а вона вже в літах.
Енді пройшовся стовпчиком питань, ставлячи «НІ, НІ, НІ». Раз відповів ствердно: «У вас були переломи чи серйозні розтягнення? Якщо так, уточніть». У виділеній графі Енді нашкрябав той факт, що дванадцять років тому зламав лівий гомілкостоп, коли ковзнув до другої бази на змаганнях Малої ліги.
Макґі проглянув відповіді знизу догори, легко ведучи кінчиком ручки по паперу. У цю мить хтось поплескав його по плечу і дівчачий голос, милий і трохи хрипкий, спитав:
А не позичите, якщо вже закінчили? У мене чорнило пересохло.
Без питань, відповів Енді й повернувся, щоб віддати ручку.
Гарненька. Висока. Світло-каштанове рудувате волосся, неймовірно світле обличчя. У бірюзовому светрі й короткій спідниці. Чудові ноги. Голі. Мимовільні оглядини майбутньої дружини.
Він віддав їй ручку, і дівчина вдячно всміхнулась. Знову схилилась над анкетою, і при горішньому світлі мідяні спалахи заграли у волоссі, недбало перевязаному широкою білою стрічкою.
Енді віддав анкету аспіранту, що сидів за викладацьким столом.
Дякую, машинально мовив аспірант, мов той Робот Роббі.Аудиторія сімдесят, субота, девята ранку. Будь ласка, не запізнюйтесь.
Який пароль? хрипко прошепотів Енді.
Аспірант ввічливо засміявся.
Макґі вийшов із лекційної, рушив до великих двостулкових дверей на протилежному кінці вестибюля, а тоді згадав за ручку. Мало не махнув рукоюішлося про звичайний «бік» по девятнадцять центів, а йому ще треба готуватись до фінальних іспитів. Але дівчина гарненька, може, варто її забалакати, як кажуть британці. Енді не мав ілюзій щодо своєї зовнішності чи соціального статусу, вони були невидатні, або щодо ймовірного статусу дівчиниточно зайнята чи заручена, але день був гарний, а Енді у доброму гуморі. Він вирішив почекати. Принаймні ще раз подивиться на ті ніжки.
Дівчина вийшла за три-чотири хвилини, тримаючи під пахвою кілька зошитів і підручник. Вона справді була дуже гарна, і Енді постановив, що чекати на ці ніжки було варто. Ніжки були не просто добрі, вони вражали.
А, ти, сказала вона з усміхом.
Я, відповів Енді Макґі.Що про це все думаєш?
Не знаю, відповіла вона. Подруга сказала, що такі досліди весь час проводять, минулого семестру вона брала участь в одному, з колодою Райна, і отримала пятдесят доларів, хоч майже нічого не вгадала. То я просто подумала
Вона закінчила думку непевним порухом плечей і охайно відкинула назад своє мідяне волосся.
Ага, я теж, відказав Енді, приймаючи ручку. Подруга з факультету психології?
Так, відповіла дівчина, і мій хлопець теж. Доктор Вонлесс у нього лекції читає, тож він не пройшов. Конфлікт інтересів чи щось таке.
Хлопець. Логічно, що в такої високої рудоволосої красуні є хлопець. Так світ влаштований.
А ти? спитала вона.
Те саме. Друг на психології. Я Енді, до речі. Енді Макґі.
Я Вікі Томлінсон. І я трохи непокоюся, Енді Макґі. Що, як зловлю бед-тріп абощо?
Я так зрозумів, що річ не потужна. Навіть якщо це кислота, то ну, кислота з лабораторії не те саме, що фігня, яку купують на вулиці. Принаймні мені так казали. Дуже мяка, вводиться в надзвичайно спокійних умовах. Певно, вони ще «Крім» або «Джефферсон еарплейн» поставлять, вишкірився Енді.
А ти багато знаєш про ЛСД? спитала дівчина, всміхаючись самим кутиком рота, й Енді це дуже сподобалось.
Зовсім небагато, зізнався він. Пробував двічі: два роки тому і ще минулого. Від кислоти мені якимось чином поліпшало. Голову прочистило принаймні здалося так. Після того непотребу в житті наче поменшало. Але звичку виробляти не хочу. Не подобається, коли аж так себе не контролюєш. Може, пригостити тебе колою?
Гаразд, погодилась Вікі, і вони разом попрямували до студентського клубу.
Зрештою сталось так, що він пригостив її двома колами, і решту дня вони провели вдвох. Випили кілька келихів пива в місцевій забігайлівці. Виявилось, що Вікі з хлопцем стояли на роздоріжжі і вона не знала, куди рухатись далі. Він уже поводився так, наче вони одружені так розказала Вікі. І суворо заборонив їй брати участь в експерименті Вонлесса. З цієї самої причини вона підписала і здала заявку, а тепер мала намір пройти все до кінця попри те, що їй було трохи боязко.
Цей Вонлесс і справді схожий на скаженого доктора, сказала вона, виписуючи пивним бокалом кола на столі.
Як тобі той прикол із сигаретами?
Вікі загиготіла.
Дивний спосіб кинути палити, скажи?
Енді спитав, чи можна зайти по неї зранку в день експерименту, і Вікі радо погодилась.
Добре, що поруч буде друг, сказала вона і глянула на Енді відвертими синіми очима. Я справді трохи боюся, розумієш. Джордж був такий не знаю, невблаганний.
Чому? Що він казав?
У тому й річ, відповіла Вікі.Нічого не казав, тільки що не довіряє Вонлессу. Говорив, що і на факультеті ніхто не довіряє, але багато студентів подають заявки на участь через те, що він керує випускною програмою. Окрім того, вони так упевнені в безпеці, бо він їх просто відсіює.
Енді потягнувся через стіл і торкнувся її руки.
Ну, нам, мабуть, все одно вода випаде, сказав він. Не хвилюйся, мала. Все буде добре.
Але, як виявилось, нічого добре не було. Нічого.
3
Олбані
аеропорт олбані містере
агов містере, все приїхали.
Рука, вона трясе Енді. Голова теліпається на шиї. ЖахливийГосподи! громовий, штрикучий біль.
Агов, містере, ми в аеропорту.
Енді розплющив очі, тоді знову заплющив проти білого світла натрієвої лампи на стелі. Жаский, вискотливий стугін, все наростає і наростає, Енді здригнувся від нього. Було враження, наче вуха проштрикують циганськими голками. Літак. Злітає. Ось що почало доходити до Енді крізь червоний туман болю. А, так, лікарю, тепер я все згадую.
Містере? Таксист явно занепокоївся. Містере, з вами все гаразд?
Голова болить. Голос наче доринав здалеку, поглинений реактивним двигуном, який, на щастя, вже відлітав геть. Котра година?
Майже північ. Сюди швидко не доїдеш. Ви мені не кажіть, я вам сам все розкажу. Автобуси не ходять, якщо ви на них розраховували. Вас точно додому не підкинути?
Енді почав похапцем згадувати історію, яку оповів таксисту. А згадати треба, попри монструозний головний біль. Через відлуння. Якщо буде якась відмінність із попередньою історією, то в уяві водія зчиниться рикошет. Усе може влягтися (певно, так і станеться), а може й ні. Водій може зациклитись на якійсь думці, виробити фіксацію. Невдовзі вона вийде з-під контролю, і таксист ні про що інше думати не буде. А невдовзі після того йому свідомість розірве. Таке вже бувало.