Тільки не розраховуйте на пожежну бригаду, попередив той фермер, котрий прибіг через поле зі своїми двома синами. Його звали Алден Дінсмор, він усе ще ніяк не міг віддихатися. Вони в Касл Року, палять там для практики якийсь будинок. Отут би їм було на чому потренува
Тут він помітив, що його менший син наближається до того місця, де, зависнувши посеред пронизаного сонцем повітря, висихав кривавий відбиток долоні Барбі.
Рорі! Ану, геть звідти!
Рорі, з палаючими від цікавості очима, проігнорував батька. Він простягнув руку і постукав кісточками пальців трохи правіше відбитку долоні Барбі. Та ще за мить до цього Барбі встиг помітити, як повиступали сироти на руці в цього хлопця у светрі «Вайлдкетс»з обрізаними рукавами. Щось було там, щось таке, що реагувало при наближенні до бар'єра. Єдине місце, де Барбі мав подібне відчуття, був великий електрогенератор в Ейвоні, у Флориді, біля якого йому якось трапилось обніматися з дівчиною.
Звук, що пролунав з-під кулака хлопця, найбільше нагадував той, яким відгукнулася б на удари рукою каструля з жаростійкого скла. На це видовище замовк невеличкий натовп роззяв, що теревенили, задивившись на догораючі рештки лісовоза (а декотрі ще й знімали їх своїми мобільними телефонами).
А я би пересрав, промовив хтось.
Алден Дінсмор ухопив сина за рваний комір светра, відтягнув назад, а тоді ще й вліпив йому лункого потиличника, як незадовго перед тим зробив це старшому.
Не смій! закричав Дінсмор, торсаючи хлопця за плечі. Ніколи не смій робити чогось подібного, якщо не знаєш, що воно таке!
Тату, воно ніби скляна стіна! Воно як
Дінсмор знову торсонув сина. Задишка в нього все ще не минулася, і Барбі побоювався за його серце. Ніколи не смій! повторив він і штовхнув хлопця до його старшого брата. Наглядай за цим дурнем, Оллі.
Слухаюсь, сер, доповів Оллі й вишкірився до малого.
Барбі подивився в бік Мілла. Тепер він побачив проблиски поліцейського автомобіля, що наближався, але набагато попереду тоготак, ніби якийсь поважний чиновник із великої милості дозволив себе ескортуватирухалось щось чорне, схоже на домовину на колесах: «Гаммер» Великого Джима Ренні. На цей вид відгукнулися свербінням ще не загоєні синці й садна, котрі Барбі дістав у бійці на парковці біля «Діппера».
Звичайно, Ренні-старшого при тому не було, але головним заводіякою виступив його син, а Великий Джим покривав Джуніора. Якщо в результаті цього життя в Міллі ставало важким для якогось мандрівного кухарянастільки важким, що той кухар постав перед питанням, чи не підняти йому сраку та не забратися з цього міста подалітим краще. Барбі не хотілося стовбичити тут, коли під'їде Великий Джим. Особливо, коли той прибуває разом з копами. Дюк Перкінс ставився до нього цілком коректно, а от другийРендолфдивився на нього так, ніби Дейл Барбара був шматком собачого лайна на модельному черевику.
Барі обернувся до Морського Пса і спитав:
Як щодо невеличкої прогулянки? Ти по свій бік, япо свій? Подивимося, чи далеко тягнеться ця штука?
І заодно заберемося звідси раніше, ніж сюди під'їде отой базікало? Джендрон також помітив пафосний «Гаммер». Друже, вибір за тобою. На схід чи на захід?
4
Вони вирушили на захід, у бік шосе 117, і, хоч і не знайшли вони краю бар'єра, але дива, сотворені ним під час його опускання, побачили. Обчухрані гілки дерев, завдяки чому утворилися просвіти в небо, котрих раніше там і зблизька не було. Пні, розрубані навпіл. І повсюдні трупи пернатих.
До фіга мертвих птахів, зауважив Джендрон, поправляючи картуза на голові руками, що, хоча й злегка, але явно тремтіли. Обличчя він мав бліде. Ніколи не бачив їх так багато.
З тобою все гаразд? спитав його Барбі.
Тілесно? Авжеж, гадаю так. А от ментально я почуваюся, ніби втратив глузд. А ти сам як?
Так само, відповів Барбі.
Подолавши дві милі на захід від шосе 119, вони підійшли до дороги Божий Ручай і побачили труп Боба Руа, що лежав біля його все ще працюючого вхолосту трактора. Барбі інстинктивно кинувся до тіла і знову вдарився об бар'єр правда, цього разу він встиг про нього згадати в останню секунду і вчасно пригальмував, не розквасив собі знову ніс до крові.
Джендрон нахилився й торкнувся гротескно вивернутої шиї фермера.
Мертвий.
Що воно таке, розсипане там навкруг нього? Оті білі клаптики?
Джендрон підібрав найбільший шматок.
Гадаю, це щось з отих комп'ютерних штуковин з музикою. Либонь, розбилася, коли він врізався у Він махнув рукою перед собою. Ну, ти розумієш.
Звіддаля долинуло виття, воно звучало хрипкіше й голосніше за попередній звук міської ревуна.
Джендрон кинув у той бік короткий погляд.
Пожежна сирена, промовив він. Дуже вчасно ж вони.
Пожежники їдуть із Касл Рока, проказав Барбі. Я їх чую.
Невже? Тоді в тебе гостріший за мій слух. Скажи мені знову своє ім'я, друже.
Дейл Барбара. Для друзівпросто Барбі.
Ну, Барбі, що тепер?
Пропоную йти далі. Ми вже нічим не допоможемо цьому хлопцеві.
Авжеж. Навіть зателефонувати нікому не можемо, похмуро погодився Джендрон. Мій мобільний зостався там. А в тебе, гадаю, його нема?
Барбі мав мобільний телефон, але полишив його в тепер вже звільненій квартирі, разом із зайвими шкарпетками, джинсами, сорочками й білизною. Він вирушив у нові землі лише з тим, що було надіто на ньому, бо нічого не бажав нести з собою з Честер Мілла. Окрім пари добрих спогадів, але для них йому не треба було ні валізи, ні навіть наплічника.
Такі речі важко пояснювати чужій людині, тож він лише мотнув головою.
Сидіння «Діра» було покрите старою ковдрою. Джендрон заглушив двигун трактора, стягнув ковдру і накрив нею тіло.
Сподіваюся, він слухав щось, що йому подобалося, коли це трапилось, промовив він.
Так, погодився Барбі.
Ходімо. Давай дійдемо до кінця цього казна-що. Я хочу потиснути тобі руку. Може, навіть вдасться прорватися й обійняти тебе.
5
Невдовзі по тому, як було знайдено тіло Руазараз вони вже були майже поряд з місцем аварії на шосе 117, хоча самі поки що цього не знали, їм трапився маленький ручай. Обидва чоловіки застигли мовчки, кожний по свій бік бар'єра, дивлячись на цю дивину.
Врешті Джендрон промовив:
Святий Ісус-стрибучий.
На що воно схоже з твого боку? запитав його Барбі. Сам він тільки бачив, як здіймається й розтікається підліском вода. На вигляд це було схоже на те, ніби ручай перегородила якась невидима гребля.
Навіть не знаю, як це описати. Зроду не бачив нічого подібного.
Джендрон замовк, стиснувши долонями собі щоки, від чого його й без того довге лице стало ще більше схожим на персонаж картини Едварда Мунка «Скрик».
Хоча ні. Бачив. Одного разу. Трохи схоже. Коли приніс додому парочку золотих рибок у подарунок моїй доні на шестиліття. Чи, може, їй тоді виповнилося сім. Я приніс їх із зоокрамниці додому в пластиковому пакеті, от і тут тепер щось схоже на воду на дні пластикового кулька. Тільки не обвислого, а з пласким дном. Вода дибиться стіною на цю штуку, а тоді з твого боку розтікається по сторонах.
І зовсім не протікає на твій бік?
Упершись долонями в коліна, Джендрон нахилився й примружив очі.
Та ні, трохи протікає. Але небагато, так, ледь-ледь струменить. І жодного сміття, що його вода звичайно несе за собою. Ну там гілочки, листочки і все таке.
Вони вирушили далі, Джендрон по свій бік, Барбі по свій. І жоден все ще не сприймав власне становище як «всередині» й «ззовні». Вони не припускали думки, що цей бар'єр може не мати кінця.
6
От тоді вони й підійшли до шосе 117, де трапилася інша жахлива аваріядва автомобілі й щонайменше двоє загиблих, як здалося Барбі. А он і ще один, зсутулений за кермом старенького, майже вщент потрощеного «Шевроле». Але тут знайшлася і вціліла людина, вона сиділа, похиливши голову, біля «Мерседес-Бенца» з розбитим передком. Пол Джендрон кинувся до неї, тоді як Барбі нічого не лишалося, окрім як стояти й дивитися. Жінка побачила Джендрона й зробила спробу підвестися.
Ні, мадам, не варто, не треба вам підніматися, заперечив той.
Мені, здається, не так вже й погано, промовила вона. Просто розумієте, перенервувалася.
З якоїсь невідомої причини вона силувано розсміялася власним словам, хоча обличчя в неї було опухле від сліз.
Цієї миті з'явився ще один автомобіль, він ледь сунувся, за його кермом сидів літній чоловік, який очолював вервечку з півдесятка інших, безумовно нетерплячих, водіїв. Побачивши аварію, він зупинився. Машини позаду нього також стали.
Ельза Ендрюс уже була на ногах і достатньо опанувала себе, щоб промовити слова, які стали питанням цього дня.
На що ми наштовхнулися? Не на оту ж машину, бо Нора її об'їхала.
Джендрон відповів їй абсолютно чесно:
Не знаю, мадам.
Спитай у неї, чи має вона мобільний, докинув Барбі, а тоді гукнув прибуваючим глядачам. Агов! У когось є телефон?
У мене, містере, відгукнулася одна жінка, але перш ніж вона встигла промовити щось іще, всі вони почули наближення звуків чуп-чуп-чуп. Вертоліт.
Барбі з Джендроном обмінялися тривожними поглядами.
Синьо-білий гелікоптер летів низько. Курсом на стовп диму, що позначав місце аварії лісовоза на шосе 119, але повітря було напрочуд ясним, з тим ледь не збільшувальним ефектом, що його дарують найкращі дні на півночі Нової Англії, тож Барбі легко прочитав велику цифру 13 на борту гвинтокрила. А також побачив окологотип компанії Сі-Бі-Ес. Це був вертоліт їхньої служби новин, із Портленда. Він, певне, вже перебував десь у цьому районі, подумав Барбі. А тут раптом трапилася нагода відзняти кілька соковитих кадрів з місця аварії для шестигодинного випуску новин.
Ох, ні,простогнав Джендрон, прикривши долонею очі від сонця. А тоді закричав:Геть звідси, дурні! Завертайте назад!
Звісно, без толку. Намарно також він почав широко змахувати руками, ніби щось відганяє.
З-за спин Барбі й Джендрона зачудовано дивилася Ельза.
Вертоліт знизився до висоти дерев і завис на місці.
Мені здається, все буде гаразд, віддихнув Джендрон. Люди, що залишились на тій дорозі, мабуть, йому теж махали, щоб не підлітав. Пілот мусив би зрозуміти
Але вертоліт гойднувся в північний бік, щоби зависнути над лугом Алдена Дінсмора для іншого кута зйомки і наштовхнувся на бар'єр. Барбі побачив, як розтрощило один з роторів. Гелікоптер одночасно шарпонуло вниз і вбік. І тут же він вибухнув, заливаючи свіжим вогнем дорогу й поля по той бік бар'єра.
По бік Джендрона.
Ззовні.
7
Джуніор Ренні крадькома, як злодій, пробрався в будинок, у якому він виріс. Або як привид. У домі, звісно, було пусто; його батько мав зараз перебувати на своїй гігантській площі, де стояли вживані автомобілі, біля шосе 119 (Джуніорів приятель Френк іноді називав це місце Святим Олтарем Не Треба Готівки), а Френсін Ренні вже чотири роки, як постійно відпочивала на цвинтарі Утішливі Гробки. Міський ревун замовк, і звуки поліцейських сирен стишилися, віддалившись десь у південному напрямку. У хаті стояла благословенна тиша.
Він прийняв пару пігулок імітрексу, скинув одяг і зайшов до душу. А вже коли вийшов, побачив кров на своїх штанях і сорочці. Зараз він не міг цим займатися. Заштовхнув одяг під ліжко, засмикнув штори, заповз у постіль і натягнув собі на голову ковдру, як робив це колись, ще дитиною, ховаючись від чудовиськ, що живуть у шафі. Так він і лежав, тремтів, а в голові йому гуло, немов там били всі дзвони пекла.
Він уже був задрімав, аж тут різко прокинувся від звуків пожежної сирени. Його знов почало колотити, але голову злегка попустило. Він ще трохи поспав, а тоді почав думати, що робити далі. З усіх варіантів найкращим поки що здавалося самогубство. Бо викриття неминуче. Він не може навіть повернутися гуди й прибрати; не вистачить часу, бо скоро додому повернуться зі своїх суботніх поїздок Генрі й Ладонна Маккейн. Він може втектиможливо, але не раніш, ніж перестане боліти голова. Ну, й звісно, йому треба вдягтися. Хто ж починає життя втікача у вигляді голої наживки?
А загалом, убити себе, либонь, було б найкращим рішенням. Хоча в такому разі переможцем виявиться той падлючий кухар. Та якщо все зважити, саме той падлючий кухар у всьому й винен.
Потім замовкла й пожежна сирена. Джуніор проспав весь час з головою, накритою ковдрою. А коли прокинувся, була вже дев'ята вечора. Біль у його голові ущух.
У будинку так і було порожньо.
ХРІНОВЕРТЬ
1
Верескливо зупинивши свій «Гаммер Ейч-3 Альфа» (колір: чорна перлина, аксесуари: геть усякі), Великий Джим Ренні досяг саме того, що йому завжди подобалосьна цілих три хвилини випередив міську поліцію. Випереджай конкурентівбуло гаслом Ренні.
Ерні Келверт усе ще балакав по телефону, але руку в недбалому вітальному жесті підняв. Волосся він мав розкуйовджене і вигляд загалом ошаліло-збуджений.
Йо, Великий Джиме, я до них додзвонився!
До кого? кинув Ренні недбало. Він задивився на рештки того, що вочевидь було колись літаком, і на похоронне вогнище, у якому догорав лісовоз. Явний непорядок, та ще й з тих, які залишають синці на обличчі міста, особливо зважаючи на те, що обидві новенькі пожежні машини зараз перебувають у Року. На навчаннях, куди він сам їх направив але на папері, яким це було затверджено, стоїть підпис Енді Сендерса, бо Ендіперший виборний. От і добре. Ренні був великим шанувальником того, що сам називав «коефіцієнтом захищеності», і, обіймаючи посаду другого виборного, являв собою якнайкраще уособлення цього коефіцієнта в дії: вся влада в твоїх руках (особливо, коли перший виборний таке чмо, як Сендерс), але майже ніякої відповідальності, якщо раптом щось обернеться не тим боком.
А тут такі діла, що їх Ренні, котрий ще в шістнадцятирічному віці віддав своє серце Ісусу і ніколи не лаявся, називав «хріновертю».
Потрібні якісь кроки. Встановити контроль над ситуацією. Бо на старого віслюка Говарда Перкінса в цій справі він покладатися не може. Можливо, Перкінс і був цілком адекватним шефом поліції років двадцять тому, але тепер у нас нове століття.
Окинувши оком місце пригоди, Ренні насупився ще більше. Забагато роззяв. Їх, звісно, завжди збирається багато під час таких подій, люди полюбляють кров і руйнування. А деякі з них ніби граються в якусь потворну гру: вихиляються одне перед іншим, чи щось таке.