Тут нема де далеко їздити. Упоперек Честер Мілл сягає хіба що чотирьох миль. А по діагоналівін глянув на Джулію.
Сім. Не більше, підказала вона.
Кокс продовжував.
А ще в нас не думають, що викиди мазутних обігрівачів становитимуть велику проблему. Гадаю, у місті кожен має гарненьку й дорогу опалювальну систему такого типув Саудівській Аравії в ці дні всі машини їздять з липучками на бамперах, де написано «Серцем я з Новою Англією», але сучасні мазутні обігрівачі потребують електрики для забезпечення регулярної іскри запалювання. Із запасами пального у вас мусить бути все гаразд, оскільки опалювальний сезон ще не розпочинався, хоча в нас вважають, що багато користі вам воно не принесе. У довготривалому вимірі, тобто зважаючи на забруднення повітря.
Ви так думаєте? Приїздіть сюди, коли тут тридцять нижче нуля і вітер дме так, що на мить він затнувся. А вітер дутиме?
Нам це невідомо, сказав Кокс. Спитайте в мене завтра, і тоді, можливо, в мене з'являться принаймні хоч якісь теоретичні міркування.
Ми можемо палити дрова, сказала Джулія. Передайте йому.
Міс Шамвей каже, що ми можемо палити дрова.
Там у вас люди мусять бути обережними з цим, капітане Барбара Барбі. Звісно, деревини у вас більше ніж достатньо і ніяка електрика не потрібна для її запалювання й підтримування горіння, але дрова продукують сажу. Чорт забирай, вони продукують канцерогени.
Опалювальний сезон тут починається Барбі подивився на Джулію.
П'ятнадцятого листопада, підказала вона. Чи близько того.
Міс Шамвей каже, що в середині листопада. Тож пообіцяйте мені, що ви ще до того вирішите цю проблему.
Я можу лише сказати, що ми будемо працювати над цим, як скажені. Наразі я мушу завершувати нашу розмову. Розумакипринаймні ті, яких ми вже встигли підключитивсі погоджуються з думкою, що ми маємо справу з якимсь силовим полем
Чисто тобі «Стар Трюк», промовив Барбі. Телепортуй мене, Снотті.
Прошу?
То пусте. Продовжуйте, сер.
Вони всі погоджуються з тим, що силове поле виникло не саме собою. Його мусить генерувати щось поблизу або в центрі нього. Наші хлопці гадають, що центрце найімовірніше. «Це як держак парасольки»так один з них висловився.
Ви вважаєте, що це робота когось зсередини?
Ми не відкидаємо такої можливості. Але, на наше щастя, в місті ми маємо відзначеного нагородами офіцера
«Колишнього, подумав Барбі. А нагороди пішли на дно Мексиканської затоки півтора року тому». Проте схоже, що строк його служби продовжено, подобається йому самому це, чи ні. Гастролі подовжено на вимогу публіки, як то кажуть.
чиєю спеціалізацією в Іраку було полювання на фабрики вибухівки Аль-Каїди. Знаходження їх і ліквідація.
Отже, просто якийсь такий собі генератор. Йому згадалися усі ті генери, які вони проминули, їдучи сюди з Джулією Шамвей, ті, що гули в темряві, виробляючи тепло і світло. Пожираючи заради цього пропан. Він усвідомив, що тепер пропан і акумулятори, навіть більше за їжу, стають у Честер Міллі золотим стандартом. Однак він розумів: люди точно палитимуть дрова. Коли похолоднішає і закінчиться пропан, вони спалюватимуть багато деревини. Стовбури, гілки і тріски. І будуть до сраки їм усі ті канцерогени.
Той генератор навряд чи схожий на ті, що працюють цієї ночі у вашому закутку нашого світу, промовив Кокс. машина, яка здатна творити таке ми не знаємо, на що вона може бути схожа чи хто міг її збудувати.
Але наш Дядечко Семмі бажає таку машинку собі,підхопив Барбі. Телефон у його руці міг ось-ось луснути, так міцно він його стискав. Це й є пріоритетним завданням, чи не так? Сер? Бо така машинка здатна змінити світ. Мешканці цього містапитання абсолютно другорядне. Фактично, другорядні втрати.
Ох, тільки не треба мелодраматизму, відрізав Кокс. У даному випадку наші інтереси збігаються. Знайдіть генератор, якщо він там знаходиться. Відшукайте його, як ви розшукували бомбові фабрики, і змусьте його перестати працювати. Ось і кінець проблемі.
Якщо він тут є.
Якщо він там, значить все окей. Ви спробуєте?
А хіба я маю вибір?
Мені так не здається, але я кадровий військовий. Для нас свободи вибору не існує.
Кене, це реально якісь срані протипожежні навчання.
Кокс не поспішав із відповіддю. Хоча на тому боці лінії застигла тиша (не рахуючи ледь чутного гудіння, яке могло вказувати на те, що розмова записується), Барбі майже фізично відчував, як той розмірковує. Нарешті він промовив:
Так і є, але ж тобі, курвалю, завжди дістається найзапашніше лайно.
Барбі розсміявся. Незмога було стриматися.
3
На зворотному шляху, коли вони вже проїжджали повз Церкву Святого Христа-Спасителя, Барбі обернувся до Джулії. У світлі вогників приладової панелі його обличчя мало вигляд утомлений і серйозний.
Я вас не переконуватиму, що треба мовчати геть про все, промовив він. Але сподіваюсь, що про одну річ ви інформацію притримаєте.
Про генератор, який нібито є, а може, його й нема в місті.
Вона прибрала одну руку з керма, потягнулася позад себе і погладила по голові Гореса, пестячи, втішаючи пса для власного заспокоєння.
Так.
Бо якщо існує машинка, котра генерує полестворює Купол вашого полковниказначить, хтось нею й опікується. Хтось тут.
Кокс цього не казав, але я певен, він мав це на увазі.
Я про це не повідомлятиму. І не розсилатиму мейлів ні з якими фото.
Добре.
Та й у будь-якому разі вони мусять спершу з'явитися в «Демократі», чорт мене забирай. Джулія продовжувала гладити собаку. Водії, що кермують однією рукою, завжди нервували Барбі, але не цього вечора. На всю Малу Курву й шосе 119 вони були самісінькі. А ще я розумію, що іноді суспільна користь важливіша за класний газетний матеріал. На відміну від «Нью-Йорк Таймс».
Атож, відгукнувся Барбі.
А якщо ви знайдете цей генератор, мені не доведеться занадто довго ходити на закупи до «Фуд-Сіті». Терпіти не можу це місце. А далі дещо схвильовано:Як ви гадаєте, там буде відкрито завтра вранці?
Мені здається, що так. Люди зазвичай повільно усвідомлюють нові реалії, коли старі закінчуються раптово.
Гадаю, мені треба буде таки туди піти й скупитися, промовила вона задумливо.
Якщо зустрінете там Розі Твічел, передайте їй вітання. Вона напевне буде зі своїм вірним Енсоном Вілером, пригадавши свої недавні поради Розі, він промовив:М'ясо, м'ясо, м'ясо.
Прошу?
Якщо ви маєте в себе вдома генератор
Звісно, що маю, я живу над редакцією. Не якісь там апартаменти, просто затишна квартира. Цей генератор подарував мені зниження податків,гордо пояснила вона.
Тоді купуйте м'ясо. М'ясо і консервовані харчі, консерви і м'ясо.
Вона задумалась. Центр міста вже був поруч. Там тепер горіло набагато менше вогнів, ніж зазвичай, але все одно чимало. «Чи довго це триватиме?»загадувався подумки Барбі. А тоді Джулія спитала:
А ваш полковник не запропонував ніяких підказок, яким чином шукати той генератор?
Нічогісінько, відповів Барбі. Шукати подібне лайно, такою була колись моя робота. Йому це добре відомо. Він помовчав, а тоді сам спитав:Як ви гадаєте, чи не завалявся десь у місті лічильник Ґайґера?
Я навіть знаю, де саме. У цокольному приміщенні міськради. Точніше, під ним. Там знаходиться старе протиатомне бомбосховище.
Та ви з мене глузуєте!
Чорта з два, Шерлоку, розреготалася вона. Я робила статтю про це три роки тому. Знімав Піт Фрімен. У цоколі там велика кімната засідань і маленька кухня. А з кухні до сховища веде кілька сходинок. Доволі величеньке приміщення. Побудовано його було в п'ятдесятих, коли величезні кошти закопувалися в землю, що ледь не загнало нас до чорта в пекло.
«На березі»,промовив Барбі.
Йо, приймаю вашу ставку й підвищую її: «Горе тобі, Вавилоне». Вельми депресивна місцинка. На знімках Піта нагадує фюрербункер перед самим кінцем. Там є щось на кшталт комориполиці й полиці консервівта з півдюжини тапчанів. І деяке обладнання постачене урядом. Включно з лічильником Ґайґера.
Їжа в бляшанках, либонь, дуже посмачнішала за п'ятдесят років.
Насправді вони замінюють консерви на нові час від часу. Там навіть є маленький генератор, який придбали після одинадцятого серпня. Продивіться міські звіти і побачите, що кожні чотири роки чи близько того виділяються кошти на придбання чогось для сховища. Колись було по триста доларів. Тепер шістсот. Отже, лічильник Ґайґера ви вже собі знайшли. Вона скинула на нього оком. Звісно, Джеймс Ренні розглядає всі речі, що знаходяться у міській раді, як свої власні, від горища до бомбосховища, і тому він забажає знати, навіщо вам раптом знадобився лічильник.
Великий Джим Ренні нічого про це не знатиме, відповів Барбі.
Вона залишила це зауваження без коментарів.
Хочете зі мною до редакції? Подивитися виступ Президента, поки я верстатиму газету? Робота, можу вас запевнити, буде швидка й брудна. Одна стаття, півдесятка фотографій для місцевого вжитку, і ніякої реклами осіннього розпродажу в Берпі.
Барбі зважив пропозицію. Завтра в нього багато справ, і не лише куховарство, а й багато інших питань. З іншого боку, якщо він зараз повернеться до свого помешкання над аптекою, хіба він зможе заснути?
Гаразд. До того ж, можливо, мені не варто було би про це об'язичуватися, але в мене неабиякий талант офіс-боя. І ще я можу зварити скаженої кави.
Містере, вас прийнято, вона підняла від керма праву руку, і Барбі ляснув її по долоні.
Можна мені поставити вам ще одне запитання? Абсолютно не для публікації.
Звісно, сказав він.
Цей фантастичний генератор. Ви вірите, що знайдете його?
Поки вона припарковувалася перед фасадом редакції «Демократа», Барбі зважував шанси.
Ні,врешті відповів він. Це було б надто легко.
Вона зітхнула і кивнула. А тоді вхопила його за пальці.
Як ви гадаєте, вам допоможе, якщо я молитимуся за ваш успіх?
Не завадить, погодився Барбі.
4
На День Купола в Честер Міллі існувало тільки дві церкви; й обидві постачали протестантський набір товарів (хоча в дуже різних упаковках). Тутешні католики відвідували храм Пресвятої Діви на Чистих Джерелах у Моттоні, а близько десятка міських євреїв, коли відчували потребу в духовній втісі, їздили до синагоги Бет Шалом у Касл Року. Колись у місті була також Унітаріанська церква, але занепала через брак парафіян наприкінці вісімдесятих. Та й ще до того усі погоджувалися з думкою, що то була не церква, а якась ледь не хіпейна божевільня. Тепер у її будівлі містилася крамниця «Нові & Уживані книги».
Обидва актуальні в Честер Міллі пастори того вечора перебували, як полюбляв висловлюватися Великий Джим Ренні, в «уклінному стані», але тональності їхніх молитов, хід думок і жадання вельми відрізнялися.
Преподобна Пайпер Ліббі, котра проповідувала своїй пастві з кафедри Першої Конгрегаційної церкви, більше не вірила в Бога, хоча не ділилася цим фактом зі своїми вірними. Натомість віра Лестера Коґґінса сягала рівня святого мучеництва або безумства (втім, це ті два слова, які, либонь, означають одне явище).
Преподобна Ліббі, все в тому ж суботньому одязі, в якому вона поралася в себе у дворій безперемінно гарна у свої сорок п'ять, щоб симпатично в ньому виглядати, стояла перед олтарем навколішках майже в суцільній темряві (у Конго не було генератора), а позаду неї розташувався Кловер, її німецький вівчар, пес лежав з понурими очима, уткнувши носа собі в лапи.
Агов, Несьогосвітній, покликала Пайпер. Несьогосвітнім вона почала називати Бога віднедавна. На початку осені вона мала для нього інше приватне ім'яВеликий Можливий. А влітку він був Всемогутнім Імовірним. Їй подобалося це ім'я, в ньому вчувалося щось лунке. Ти знаєш, що зі мною було коїлось Авжеж, мусиш, я Тобі вже цим повні вуха натуркувала, але сьогодні я тут не для того, щоб знову товкти про те саме. Мабуть, Тобі від цього тільки легше.
Вона зітхнула.
У нас тут такий безлад, Друже. Маю надію, хоч Ти розумієш, що тут діється, бо сама я аж ніяк. Але ми обоє знаємо, що завтра в цьому приміщенні буде повно людей, котрі шукатимуть, як заведено, небесної підтримки в катастрофічному нещасті.
Тиша стояла в церкві, тиша надворі. «Чарівлива тиша», як казали в старих фільмах. Та хіба вона хоч коли-небудь чула таку дивну тишу в Міллі, та ще й у суботній вечір? Ні машин на вулицях, ні гупання басу якого-небудь чергового бенда, що натрапився зіграти в «Діппері» (ПРЯМО З БОСТОНА! як завжди писалося в рекламі).
Я не проситиму Тебе проявити Твою волю, бо не вірю більше, ніби Ти насправді маєш волю. Але про всяк випадок, якщо Ти, врешті-решт, десь там дійсно існуєшймовірність така є, і я більш ніж рада це визнавати, прошу Тебе, допоможи мені сказати їм щось помічне. Надія не на небесах, надія тут, на землі. Бо
Її не здивували власні сльози. Останнім часом вона часто ридала вголос, хоча завжди робила це на самоті. Мешканці Нової Англії вельми несхвальні щодо сліз у проповідників і політиків.
Кловер, співчуваючи її розпачу, і собі заскиглив. Пайпер на нього шикнула і знову обернулася до олтаря. Хрест на ньому часто навертав її думки до бантика-логотипа «Шевроле», товарного знака, котрий народився сто років тому, бо один парубок випадково помітив його в узорі шпалер якогось паризького готелю і він йому сподобався. Щоб уважати такі символи божественними, либонь, треба бути несповна розуму.
Тим часом вона вперто продовжувала:
Бо я певна, Ти сам знаєш, земляєдине, що ми маємо. Це те, в чому ми впевнені. Я хочу допомагати моїм людям. Це моя робота, і я все ще бажаю її робити. Сподіваючись, що Ти там таки є і Тобі це не байдужесумнівні сподівання, мушу визнати, прошу, допоможи мені, будь ласка. Амінь.
Вона підвелася. Ліхтарика в неї не було, але їй не становило проблеми вийти звідси надвір, ні на що не наштовхнувшись, не забивши об щось коліно. Вона знала це приміщення від сходинки до сходинки, від першої притичини до останньої. І любила його. Вона не дурила себе щодо відсутності в ній віри і присутності впертої любові до самої ідеї Бога.