Річчю, яку їй приніс Ерні, були залиті кров'ю водійські права Клодетт. Вони лежали у Джулії в кишені в той час, як вона стояла на ґанку Сендерсів, там вони й залишилися. Вона віддасть їх або Енді, або цій блідій, з розпатланим волоссям дівчині, коли трапиться інша, слушніша нагода але не зараз.
Дякую вам, сказала Доді печальним формальним тоном. А тепер ідіть собі, будь ласка. Мені не хотілося б виглядати нечемною, але
Вона так і не закінчила свою думку, просто зачинила двері посеред цієї фрази.
І що зробила Джулія Шамвей? Виконала наказ убитої горем двадцятирічної дівчини, котра, можливо, була такою обдовбаною, що не могла навіть відповідати за свої дії. Але сама Джулія мала за що відповідати цього вечора, найперше вона несла відповідальність за Гореса. І за газету. Хай люди й підсміюються з зернистих чорно-білих знімків Піта Фрімена і розлогих репортажів у її «Демократі» про такі місцеві події, як бал «Зачарована ніч» у Міллівській середній школі; нехай собі кажуть, що практична користь з газети тільки та, що вона годиться на підстилку в котячий туалетвони її потребують, особливо, коли трапляється щось зле. Джулія воліла, аби завтра вранці вони отримали газету, навіть якщо їй доведеться не спати цілу ніч. А завдяки тому, що обидва її репортери поїхали на вікенд з міста, так воно напевно й буде.
Джулія зосередилась на думці, як їй упоратися з таким викликом, і скорботне обличчя Доді Сендерс почало спливати геть з її пам'яті.
3
Зайшовши в дім, вона зустрілася з докірливим поглядом Гореса, але вогких слідів на килимі не побачила і коричневої купки під стільцем у передпокої тежмагічне місце, яке пес вважав невидимим для людських очей. Вона пристебнула поводок, вивела Гореса і терпляче чекала, поки він, при цьому похитуючись, обсцикав свої улюблені ринви. Йому було вже п'ятнадцять роківпідстаркуватий як для коргі. Тим часом вона задивилася на біле сяйво, що бубнявіло на південному небосхилі. Їй це нагадало кадр з якогось фантастичного фільму Стівена Спілберга. Сяйво зростало, до неї долинали звуки чупапа-чупа-вупа, гвинтокрили лопотіли ледь чутно, проте безперестанно. Та скільки ж це вони там понаставили прожекторів? Таке враження, ніби Північний Моттон перетворився на летовище десь в Іраку.
Тепер Горес уже ліниво кружляв, винюхував собі перфектне місце для завершення вечірнього ритуалу випорожнення, виконуючи вічно модний собачий вальс «Какавелька». Джулія скористалася паузою, щоб знову випробувати свій мобільний. Як майже у всіх випадках цього вечора, телефон спершу видав кілька нормальних гудків а тоді остаточно занімів.
«Мені доведеться видрукувати газету на ксероксі. Це означаємаксимум сімсот п'ятдесят примірників».
«Демократ» уже двадцять років, як не друкувався автономно. До 2002-го Джулія щотижня відвозила макет до друкарні «В'ю Принтинг» у Касл Року, а тепер вона навіть цього не мусила робити. Щовівторка ввечері вона просто відсилала шпальти електронною поштою, і вже наступного дня, ще до сьомої ранку, з «В'ю Принтинг» привозили готові, акуратно запаковані в пластик примірники газети. Для Джулії, котра виросла з коректорським олівцем при машинописних аркушах, котрі, після завершення роботи з ними, називалися «прицвяшеними», теперішній процес виглядав магією. І, як усяка магія, здавався трохи ненадійним.
Сьогодні її недовіра отримала підтвердження. Комп'ютерну верстку вона ще, либонь, здатна надіслати до «В'ю Принтинг», але ніхто не в силі привезти сюди вранці готові газети. Їй подумалося, що на ранок ніхто не зможе підійти до кордонів Мілла ближче, ніж на п'ять миль. По всьому периметру. На її щастя, в колишній друкарській кімнаті стояв великий потужний генератор, фотокопіювальна машина булазвір, Джулія також мала запас паперу, понад п'ятсот пачок. Якщо вдасться залучити на допомогу Піта Фрімена або Тоні Гая, котрий пише про спорт
Тим часом Горес нарешті прийняв позу. Коли він закінчив свою справу, до діла взялася вона з маленьким зеленим пакетиком, позначеним написом «Собачий послід», гадаючи, що подумав би Горес Грілі про цей світ, в якому вибирання з ринви собачого лайна вважається не просто соціально відповідальною дією, а прописаним законом обов'язком. Він би, либонь, застрелився, подумалось їй.
Заповнивши й зав'язавши пакет, вона знову спробувала подзвонити.
Безрезультатно.
Джулія відвела Гореса додому і нагодувала.
4
Мобільний задзвонив, коли вона застібала плащ, збираючись їхати до бар'єра. Порпаючись у кишені, вона ледь не впустила додолу камеру, яку перед тим повісила собі на плече. Надибала телефон, поглянула на вхідний номер і побачила напис АНОНІМНИЙ.
Алло? промовила вона, і щось таке, мабуть, було в її голосі, бо Горес в очікуванні під дверима тепер, коли його вигуляли й нагодували, більш ніж готовий до нічної експедиції, нашорошив вуха й озирнувся на неї.
Місіс Шамвей? чоловічий голос, уривчастий, офіційний тон.
Міс Шамвей. З ким я говорю?
Говорить полковник Джеймс Кокс, міс Шамвей. Армія США.
І чим завдячую я такій шані, як цей ваш дзвінок? вона відчула сарказм у власному голосі, і їй це не сподобалосьце непрофесійно. Але їй було лячно, і сарказм в неї завжди проявлявся як реакція на страх.
Мені потрібно зв'язатися з особою на ім'я Дейл Барбара. Ви знаєте таку людину?
Звісно, вона знала Барбару. І була здивована, побачивши його цього вечора в «Троянді-Шипшині». Чи він не здурів, залишившись у місті, і хіба сама Розі не казала їй учора, що він попередив її про своє звільнення? Випадок із Дейлом Барбарою був лише однією з сотень відомих Джулії подібних історій, про які вона так і не написала. Видавцю газети в маленькому місті доводиться залишати невідкупореними чимало банок з хробаками. Мусиш вибирати своє поле бою. Так само, яквона була цього певнайого обрали для себе Джуніор Ренні з його друзями. Поза тим, вона мала великі сумніви щодо істинності пліток про зв'язок між Барбарою й Ейнджі, найріднішою подругою Доді. Перш за все тому, що Барбара, на її думку, мав кращий смак.
Міс Шамвей? Холодно, офіційно. Голос ззовні. Лише тільки через це її мусив дратувати цей голос. Ви тут?
Я тут. Так, я знаю Дейла Барбару. Він куховарить у ресторанчику на Мейн-стрит. Так що?
Схоже, він не має мобільного телефону, а ресторан не відповідає
Там зачинено
а дротовий зв'язок, звісно, не працює.
Здається, в нашому місті сьогодні ніщо не працює як слід, пане полковнику Кокс. Включно з мобільними телефонами. Хоча я зауважила, що ви без будь-яких проблем додзвонилися до мене, що наводить на думку, чи не саме на вас лежить відповідальність за все це. Ця її гнівна тирадаяк і сарказм, породження страхусаму її здивувала. Що ви наробили? Люди, що це ви там наробили?
Нічого. Наскільки мені відомо, нічого.
Її це так здивувало, що вона розгубилася, не знаючи, що сказати далі. Це було так не схоже на ту Джулію Шамвей, яку добре і давно знали мешканці Мілла.
Щодо мобільних, так, промовив він. Вхідні й вихідні дзвінки з Честер Мілла зараз заблоковано. В інтересах національної безпеки. І, з усією моєю повагою, мем, на нашому місці ви зробили б так само.
Сумніваюсь.
Справді? промовив він зацікавлено, не гнівно. У безпрецедентній для всього світу ситуації, де задіяно технологію настільки далеку від розуміння нами й будь-ким?
І знову вона змовчала, забарившись із відповіддю.
Мені зараз важливо поговорити з капітаном Барбарою, промовив він, повернувшись до оригінального сценарію. Власне, Джулія була здивована, що він взагалі так далеко був відійшов від свого першого питання.
Капітаном?
У відставці. Ви можете його знайти? Візьміть із собою мобільний телефон. Я дам вам номер, за яким дзвонити. Цей канал прохідний.
Чому я, пане полковнику? Чому б вам не зателефонувати до нашої поліції? Або комусь з міських виборних? Я певна, що всі троє в місті.
Навіть не намагатимуся. Я сам виріс в маленькому містечку, міс Шамвей
Щасливчик.
тож досвід мені підказує, що міські політики знають мало, міські копи багато, а видавець міської газети знає все.
Проти волі вона розреготалася на цю його фразу.
Навіщо вам марудитися з телефонним дзвінком, якщо ви можете зустрітися з ним віч-на-віч? У моєму супроводі, звичайно. До речі, я якраз виходила з дому, щоби поїхати до свого боку бар'єра, коли ви подзвонили. Знайду Барбі, і ми
Він так себе по-старому й називає, невже? здивовано перепитав Кокс.
Я його розшукаю й привезу з собою. Влаштуємо міні-прес-конференцію.
Я не в Мейні. Я в окрузі Коламбія. На Об'єднаному комітеті начальників штабів.
Я мушу бути вражена? Та так воно й було, трохи.
Міс Шамвей, у мене нема зайвого часу, гадаю, у вас теж. Тож, в інтересах нагального вирішення цієї проблеми
А це можливо, як ви вважаєте?
Перестаньте, обірвав він її. Не маю сумнівів, перш ніж очолити газету, ви були репортеркою, я певен, ставити запитання для вас цілком природно, але наразі фактор часуголовний. Ви можете виконати моє прохання?
Можу. Але якщо вам потрібен він, ви отримуєте й мене. Ми виїдемо на шосе 119 і звідти зателефонуємо вам.
Ні,промовив він.
Чудово, ласкаво відгукнулася вона. Вельми приємно було потеревенити з вами, пане полковни
Дайте мені договорити. З вашого боку шосе 119 тотально ФУБАР. Це означає
Мені відомий цей вираз, полковнику, я читала книжки Тома Кленсі. Що саме ви мали на увазі щодо шосе 119?
Я хотів сказати, що зараз там, вибачте за вульгарність, як у ніч відкритих дверей у безплатному борделі. Половина населення вашого міста заставили своїми легковиками й пікапами обидва узбіччя дороги і частину якогось пасовища.
Вона поклала фотоапарат на підлогу, дістала з кишені плаща блокнот і записала: пол. Джеймс Кокс та Ніч відкр. дверей у безпл. борделі. Потім додала: ферма Дінсмора? Авжеж, мабуть, він має на увазі луг Алдена Дінсмора.
Гаразд, погодилась вона. Що ви пропонуєте?
Ну, я не можу вам завадити з ним приїхати, тут ви маєте рацію, зітхнув він, ніби жаліючись на несправедливість світу. Не можу також заборонити вам надрукувати будь-що у вашій газеті, хоча, гадаю, це не має значення, все одно ніхто за межами Честер Мілла її не побачить.
Її посмішка зів'яла.
Ви не хотіли б це прояснити?
Залюбки, незабаром, а висновки ви потім зробите самі. Моя пропозиція така: якщо ви бажаєте побачити бар'єрхоча насправді його побачити неможливо, я певен, вам про це вже розповідали, привозьте капітана Барбару туди, де бар'єр перерізає дорогу номер три. Ви знаєте, де проходить дорога номер три?
Якусь мить вона не могла пригадати. Та раптом зрозуміла, що він має на увазі, й розреготалася.
Що вас так розвеселило, міс Шамвей?
У нас, у Міллі, люди називають цю дорогу Мала Курва. Бо в дощовий сезон вона дійсно перетворюється на курву.
Вельми колоритна назва.
Я так зрозуміла, що на Малій Курві зараз ніяких натовпів?
Саме зараз жодної душі.
Добре, вона поклала блокнот до кишені й підібрала фотоапарат. Горес терпляче чекав, сидячи під дверима.
Гаразд, коли я можу очікувати на ваш дзвінок? Тобто на дзвінок Барбі з вашого мобільного?
Вона кинула погляд собі на зап'ясток, побачивши, що зараз уже по десятій. Як це, заради Бога, так швидко промайнув час?
Ми будемо там десь о десятій тридцять, звісно, якщо я зможу його знайти. А я гадаю, що зможу.
Дуже добре. Передайте йому привіт від Кена. Це
Жарт, авжеж, розумію. Хтось нас зустріне?
Зависла пауза. Коли він заговорив знову, в його голосі чулася нехіть.
Там прожектори, і вартові біля шлагбаума, але їм наказано не балакати з мешканцями.
Чому це, навіщо? Хай Господь милує, чому?
Якщо ця ситуація не вирішиться, міс Шамвей, для вас усе згодом стане зрозуміло. Ви й зараз можете майже все вирахувати самімені ви здаєтеся досить мудрою жінкою.
Та йоб же вашу матір, полковнику! скрикнула вона, бо допекло. Горес біля дверей нашорошив вуха.
Кокс засміявся, щиро, не ображено.
Атож, мем, чую вас чітко, ясно. Тож десята тридцять?
Їй кортіло сказати йому «ні», але, звісно, вона собі цього дозволити не могла.
Десята тридцять. Якщо я його розшукаю. Отже, я вам подзвоню?
Або ви, або він, але поговорити я хочу саме з ним. Чекатиму, тримаючи руку на телефоні.
Тоді кажіть мені ваш магічний номер.
Вона затисла телефон між вухом та плечем і знову видобула з кишені блокнот. Завжди так: щойно заховаєш блокнот, як він тобі знову потрібен; цей факт їй довело життя, коли вона ще працювала репортеркою, і ось тепер вона знову в цій ролі. Названий ним номер чомусь налякав її найбільше з того, що він їй наговорив перед тим. Код починався з трьох нулів: 000.
Ось що ще, міс Шамвей: у вас нема імплантатів, типу серцевого стимулятора або вживленого слухового апарата? Нічого такого нема?
Ні. А в чім справа?
Вона подумала, що він знову не захоче пояснювати, але помилилася.
При наближенні до Купола проявляється якесь випромінювання. Для більшості людей воно безпечне, вони відчувають хіба що слабенький електричний струм, і це відчуття минається за пару секунд, але на електронні пристрої воно діє жахливо. Деякі перестають працюватибільшість мобільних телефонів при наближенні ближче, ніж на п'ять футів, а інші вибухають. Якщо ви привезете з собою звичайний магнітофон, він просто заглохне. Якщо у вас «Ай-Под» або інший складний пристрій, на кшталт «Блек-Беррі», вони вибухнуть.
Значить, у Дюка Перкінса вибухнув стимулятор? Він через це загинув?
Десята тридцять. Привозьте Барбі і не забудьте передати йому привіт від Кена.
Він дав відбій, залишивши Джулію стояти в передпокої поряд з її псом. Вона спробувала подзвонити своїй сестрі в Люїстоні. Пропікало кілька гудків а потім тиша. Суцільна тиша, як і перед тим.
«Купол, пригадала вона. Під кінець він уже не казав «бар'єр»; він назвав це Куполом».
5
Барбі, вже без сорочки, сидів на ліжку і розшнуровував кеди, коли почувся стук у двері, до яких знадвору вів один сходовий прогін вздовж бічної стіни Сімейної аптеки Сендерса. Цей стук був йому зайвий. Він проходив пішки майже цілий день, потім, начепивши фартух, майже весь вечір порався на кухні. І зараз почувався геть розбитим.