Жінка дивиться на мене непроникним поглядом, мовби намагається зрозуміти чи уловила я сенс її слів.
Що буде зі мною? стурбовано питаю я.
Усвідомлюю, що ніколи достатньо не розмірковувала над тим, що буде після моєї смерті. Так, я багато про неї читала, до дір затерла стару, мамину Біблію та завжди намагалася жити по честі.
Та чи думала я, що покину цей світ так скоро?
Розумієте, у вас лишився певний борг у цьому житті і вам варто його відпрацювати, таємничим голосом говорить незнайомка, хоч і намагається виглядати байдужою.
Я притихаю, зливаючись у єдиному подусі із стиснутим повітрям, що оточує нас.
Вам варто знайти свого вбивцю, виносить вердикт співрозмовниця, мов суддя, що зачитує свій вирок.
Але ж ви самі сказали, що у мене трапився серцевий напад. розгублено простягаю я.
Так, але не з природних причин, пояснює жінка. Ви б могли прожити довге життя, якби А утім, ви маєте самі все зрозуміти. Я не можу більше вам нічого сказати.
Вона кладе доглянуті руки на стіл і чекає, допоки я знову віднайду дар мови.
І що ж я маю знайти? питаю я. Чи кого? У моєму оточенні були тільки люблячі людикому б знадобилося мене вбивати?
Ці питання так і залишаються у підвішеному стані, допоки я не підхоплюю їх та не повертаю назад до комірчини думокадже тепер знаю, що сама маю їх відгадати.
Ходімо, я проведу вас, каже білявка і встає з-за столу.
Вона пересувається доволі швидко, тому я ледь поспіваю за нею.
Хто ви? звертаюсь я до неї, коли ми підходимо до глухої стіни.
Працівник, що сумлінно виконує свою роботу, говорить вона і бере мене за руку.
За якусь мить ми опиняємось у звичайній квартиріневеличкій, але доволі затишній студіо з начиненою кухнею та просторим коридором.
Тут ви мешкатимете, допоки буде потрібно, каже вона і вже, здається, збирається зникнути.
Я стрімко ловлю її за лікоть.
Чекайте, а що ж робити мені?
Ви маєте самі все зрозуміти, повторюється вона і справді розчиняється у повітрі, наче досвідчений фокусник-іллюзіоніст.
Я лишаюся сама, а надворі лиш тихо гудять поодинокі автівки та зринають далекі голоси перехожих.
Де я, що маю робити, куди далі йти?
Перше, чого я бажаюце бігти до Вадима, аби запевнити його, що зі мною все добре. А потім навідати матір з Богданом, аби також сповістити гарну новину.
Цікаво, як вони відреагують, коли побачать мене? Адже, певно, вже вважають мене мертвою
Я застигаю перед високим дзеркалом у вбиральні. У ньому відбивається крупна та висока жіночка років сорока пяти, з прогалинами сивого волосся на круглій голові із міцною шиєю.
Усвідомлюю, що у такому вигляді вони навряд чи впізнають мене
Я зустрічаю Вадима біля підїзду. Він сидить на лавці та гортає вранішню газетуйого улюблене заняття і найважливіший пунктик у проводженні вільного часу. Він кидає на мене стрімкий, байдужий погляд та знову поринає у читання, в той час як у мене вибухають всередині блискавки.
Ось він, поруч. Я можу торкнутися його руки чи щоки, але не здатна це зробити. Можу тільки уявляти як він відреагує, коли сорокарічна незнайомка неосяжних розмірів кинеться на нього з раптовими обіймами.
Вадим? Я можу з вами поговорити?
Мій голос скреготить від натуги та надмірного паління, до якого я сама ніколи не відчувала тяги. Цікаво, чия зовнішність дісталася мені? Чи не зустріну я випадково когось з «її» знайомих?
Ви хто? грубо питає він.
У його очах відбивається обережність та засторога, яка перемішується густими краплинами далекого смутку.
Мене звати Азалія, вигадую на місці.
Дуже приємно, але зараз не найкращий час для знайомств, говорить він і знову засовує ніс у щоденне видання.
Розумію, кажу я, адже й справді знаю як йому важко зараз доводиться.
Він виглядає пригніченим та розгубленим, мовби кошеня, якого щойно відлучили від материних грудей. Що робити? І що буде далі?
Я хотіла поговорити з вами з приводу Каті.
Вадим виструнчується одразу ж як чує моє імя.
Про що саме? здивовано питає він.
Справа у тому, що я шукаю її вбивцю простягаю я і бачу як звужується його обличчя.
Він, ніби, не вірить мені.
Вона померла від серцевого нападу, тихо каже він. Яке ще вбивство?
У нас є підозри, що ваша наречена померла завдяки чиїйсь допомозі.
У кого це«у нас»? ставить Вадим цілком резонне питання.
Він завжди відрізнявся надмірною обережністю, особливо в контактах із незнайомцями.
У караючих органів, ляпаю я і розумію як безглуздо звучить моя відповідь.
Але, Вадим, здається, пропускає її повз вуха.
Ви з карного розшуку?
Я киваю головою, бо не наважаюся збрехати йому в очінехай він сам довигадує собі те, що вважатиме за потрібне.
І що? Ви вважаєте мене її вбивцею?
У його сірих очах зявляються промені зухвалості та виклику, а вуста міцно стискаються у тонку лінію.
Під підозрою знаходиться кожен, хто тісно спілкувався із Катею, але зараз я лише бажаю поспілкуватися із усіма її близькими людьми.
Я бачу, що його напруга поступово зникає, звільняючи місце для інших емоцій. Страх, гнів, відчай? Я до кінця не можу зрозуміти що саме він зараз відчуває.
Добре, питайте, здається він і зазирає мені в очі.
Він вдивляється у них настільки пильно, що, здається, впізнає у цьому чужому, затурканому погляді щось рідне. Але як би я не хотіла, щоб це було правдою, усвідомлюю, що це все тільки мариться мені.
Коли ви востаннє бачилися із Катею?
Це перше, що спадає мені на думку. Та й узагаліяк я, молода, недосвідчена дівчина, яка не знає в області криміналу нічого більшого за коротенькі розповіді Агати Крісті, може проводити допит?
В день її смерті, щиро каже Вадим. Вона збиралася пройтися весільними салонами, аби підібрати собі сукню, а я збирався на роботу
Я намагаюся освіжити у памяті його слова та пригадати хоча б щосьале у голові все ще сяє дірка невідомого.
Я не можу сказати, що повністю втратила пам'ять. Я добре пригадую своїх близьких людей, своє дитинства, юнацтво, зустріч із Вадимом Я навіть памятаю про день нашого першого поцілунку та точний час, коли він зробив мені пропозицію.
Тільки останній день, котрий став для мене вирішальним я згадати не в силах.
Вона йшла туди сама? питаю я, силоміць вивільняючи себе зі спогадів.
Скоріше за все, ні,промовляє Вадим. У неї було кілька близьких подруг, можливо, вона брала із собою одну з них. Хоча, не виключаю, що Катя могла вирішити провести свій вояж у самотності.
Але ж обирати весільну сукню цікавіше у компанії товаришок? питаю я, не чекаючи на відповідь. Наскільки я знаю, вона була досить відкритою та комунікабельною дівчиною
Так, ви праві,погоджується Вадим. Але інколи вона любила гуляти на самоті. Казала, що тільки так може відпочивати та відновлювати свою енергетику.
Звісно ж, він правий. Вадим як ніхто інший знав, що я жити не можу без вільного простору і маю знаходити хоча б пів годинки, аби проводити їх наодинці із власним «Я».
Але такий радісний момент, як обрання весільної сукні здається мені не найкращим часом для усамітнення.
Ви сварилися останнім часом? питаю я про всяк випадок.
У моїх думках лишився тільки один позитив та радість від спілкування з цим чоловіком. Та що, як я просто забула про негаразди?
Ні,швидко відповідає він, але його голос звучить непереконливо. А утім Їй вже не буде від цього гірше. Так, ми посварилися в той день і, певно, саме тому я не можу собі це пробачити. Здається, ніби через це вона не відпускає мене
Вадим на мить заплющую очі, а я ледь тримаю себе в руках, аби не вчепитися у його шию та переконати, що я не тримаю на нього зла.
Щоб не трапилося, я готова усе тобі пробачити.
З якої причини була ваша сварка? питаю я, воліючи насправді не чути відповіді.
Але я маю знати все, щоб докопатися до сутіінакше, навіщо мене знову прислали сюди?
Просто я такий дурень простягає він.
Я бачу, що йому важко пояснювати свої особисті переживання жінці, якої він ніколи раніше не бачив до цього моменту.