- Ну що? - поцікавився Шанкар, відриваючись від плити. - А де Етель? У вас щось вийшло?
Метр Істран засмучено махнув рукою:
- Хіба можна впоратися з цім зіпсованим паскудним дівчиськом! Якщо їй спало на думку зайнятися сексом, вона це робить з першим зустрічним будь-де.
- Ну і нехай її, навіщо ж так засмучуватися? - щиро здивувався містик. Його релігія аж ніяк не засуджувала сексуальні шукання, і в цьому питанні він завжди був згоден з Етель. - Це ж чудово, коли людям добре. За них можна тільки порадіти.
- Ви так переживаєте, немов це ваша рідна донька, - єхидно зауважила лучниця.
- Ну, не донька. Правнучка, - неохоче зізнався придворний маг. - Але все одно рідна. І я маю повне право не схвалювати її нерозбірливість в партнерах і... е-е... в місцях. Влаштувати подібне неподобство в королівській їдальні! Це все ельфійськая кров! Навіть в четвертому поколінні позначається. І зрозуміло, галлантське виховання.
- Я так і не зрозумів, - жалібно запитав голодний принц-бастард. - Ви змогли вивести цього юнака з трансу чи ні?
- Поки що ні, - сказав Шеллар. - Етель з ним домовилася, не виходячи з трансу. Зараз вони там закінчать, потім разом вийдуть. Догляньте хтось за плитою, а то все згорить.
- Це має бути надзвичайно цікаво! - надихнувся Шанкар. - Як шкода, що я не залишився...
- Не вистачало, щоб ви там втрьох борсалися! - обурився, метр Істран. - Ох вже ця сучасна молодь!
Молодь дружно розреготалася, а метр пробурчав, що у цих переселенців можуть бути невідомі науці хвороби, і взагалі...
Зверху долинули ясно чутні переривчасті зойки, потім протяжний крик.
- Молодці, - схвально засміявся Шанкар. - Ну що, піднімемося?
- За плитою дивись, - нагадав Елмар. - Самі спустяться.
- А вони нас знайдуть?
- Звісно. По запаху.
З їдальні знову почувся крик. На цей раз справжній, повний болю.
- Що вона з ним зробила? - підскочив на стільці Елмар.
Шанкар тицьнув ложку Шелларові і з криком: «Я все-таки піду, подивлюся!» кинувся нагору.
Його новоспечена величність подивився на ложку, підійшов до плити і задумливо помішав в каструльці. «Чудово, - подумав він. - Нічого собі початок правління. Стою це я, моє величносте Шелларе... здається, я третій... Стою біля плити і готую вечерю для геройського кузена і його соратників, в моїй їдальні трахаються навіжена чарівниця і цей переляканий переселенець... І пів палацу лежить в руїнах ... Якщо я доживу до старості, нащадки обрегочуться, читаючи мої мемуари».
***
Жак лежав все на тому ж дивані, тримаючись обома руками за голову. Етель сиділа поруч, похитуючись, як п'яна. Вона навіть не відразу помітила Шанкара.
- Що у вас трапилося? - стривожено запитав містик. - Хто кричав?
- Голова... - простогнав Жак. - Боляче...
- Почекай хвилинку, я зараз. - Шанкар сів навпочіпки поруч з ним і поклав долоні на віскі. Обережно, легкими поштовхами прокачав енергію по судинах, по нервах, по мозковим тканинам. Все було нормально, нічого непоправного. Він зробив невловимий рух, після якого пацієнт затих і розслабився, після чого містик докірливо звернувся до чарівниці:
- Ти що, сама не могла? Йому ж боляче!
Етель підняла на нього затуманені очі і сказала, не цілком усвідомлюючи, що відбувається:
- Це... це не просто чарівно... це...
- От біда! Як треба було виходити, щоб отримати такі наслідки! Етель! Прокинься! - Бачачи, що до чарівниці так просто не докликатись, Шанкар обійшов її ззаду, чіпко схопив однією рукою за потилицю, а іншою швидко натиснув на очні яблука.
Етель стрепенулася, озирнулася і здивовано запитала:
- Ой, Шанкаре, а ти що тут робиш?
- Приводжу вас до тями. Етель, як ти могла? Ти ж не учениця якась, хіба можна так виходити з трансу? Він же міг збожеволіти і навіть померти!..
- Це не я, - похитала головою Етель - Це або він, або ми ненавмисно випали... Я не зрозуміла... Ах, Шанкаре, ти собі не уявляєш, як це було! Я ніколи в житті такого не відчувала! А де... ах, ось він, тут. Жаку! Ти як?
Жак відкрив очі, здивовано подивився навколо і запитав:
- Де я? Як я сюди потрапив? Що зі мною сталося?
- Тобі видніше, - знизав плечима Шанкар. - Сам-то хоч що-небудь пам'ятаєш?
Жак ще раз обвів поглядом кімнату і втупився на Етель.
- Це була ти? - тихо запитав він. Чарівниця кивнула. - Тобі сподобалося?
Етель знову кивнула і ніжно поцілувала його в лоб.
- Вставайте та вдягніться, - сказав Шанкар. - Зараз сюди прийдуть інші. До речі, Етель, твій прадід дуже розгніваний і має намір дати тобі прочухана.
Чарівниця розсміялася, радісно потягнулася, оголивши все, що прикривав поділ блузки, і зістрибнула з дивана.
- А де тут ванна або щось таке?
- Пошукай сама. Тільки хто тобі серед ночі воду дасть?
- Що ж я, сама собі води не начаклую?
Жак теж сповз з дивана, застебнув штани і, хитаючись, побрів до найближчих дверей. Етель наздогнала його і, дбайливо підхопивши під руку, співчутливо запитала:
- Тобі погано?
- Мені добре, - Жак вдячно сперся на її руку і пояснив: - Я занадто давно не займався віртуальним сексом, відвик... Та ще даблдекер... І взагалі, скільки я провисів в мегамережі, поки ти мене знайшла?
- Приблизно добу, - прикинула Етель.
- Ну ось. А це дуже шкідливо для вестибулярного апарату. Нічого, пройде.
Вони знову поцілувалися, і вже через двері донеслося:
- А що це у тебе все-таки за дірка в голові?
- Я ж казав - сокет.
- Для чого?
- Для штекера. Залиш ти цю дірку, краще ванну пошукаємо...
У ванній вони пробовтались стільки, що їх вже втомилися чекати, так само як і слухати звуки поцілунків, стогони, зітхання, іноді пристрасні крики - Етель ніколи не соромилася в проявах почуттів. Нарешті, коли вечеря була повністю готова, метр Істран крикнув, що, якщо вони зараз же не з'являться, то залишаться голодними. Це подіяло.
Парочка увірвалася в їдальню задоволена, весела і абсолютно щаслива.
- Вітаю! - сказав Жак. Він побачив Шеллара, і посмішка тут же сповзла з його обличчя. - Ой... Здрастуйте, ваша високосте... або вже величносте? А що ви тут робите?
- Хороше запитання, - погодився Шеллар. - Що я роблю в своєму палаці?
- Це ваш палац? Я не знав. А як я сюди потрапив?
- Сідай, - сказав Шеллар. - Краще спокійно повечеряємо і заразом у всьому розберемося. Познайомся з моїми друзями. Це метр Істран, придворний маг. Це мій кузен, принц-бастард Елмар. Це його соратники по подвигам - Валента, Шанкар... З Етель ти вже знайомий. А це, панове, дивовижне створіння природи на ім'я Жак. Отже, почнемо розмову або спочатку поїмо?
- Звичайно, почнемо! - хором вигукнули всі, крім Елмара, який встиг вже набити рот.
- З чого?
- Нам цікаво, як він потрапив в місто, - сказав метр Істран. - Я вважаю, більш ранній період нам зараз ні до чого, та й сам юнак навряд чи захоче на ньому зупинятися...
- Це питання теж можна зняти, - сказав Шеллар. - Він вийшов з будівлі мого департаменту. А ось що було далі і як ти вплутався в бійку, вже будь добрий, розкажи.
- Та нічого особливого не було ... Я просто ходив по місту, оглядався. Я ж ще не був у ваших містах. Мені було цікаво... До речі, я у вас зі столу стягнув два золотих, вони самі з шухлядки випали. Потім поверну, коли у мене свої будуть... Дивлюся: на одній з вулиць - натовп. Вічно страждаю через свою цікавість, що мені вартувало повз пройти ?! Протиснувся вперед, дивлюся - п'ять здорових шаф напали на хлопця. Мене як зумисно хто за язика смикнув... Вам вже розповіли, що там сталося?
- В загальних рисах. Про твій геройський виступ ми знаємо. А ось як сталося, що ти впав в транс і почав чаклувати?
- Я? Чаклувати? Ви що, смієтеся? Я ж не вмію!
- Нічого собі - не вмієш! Один - п'ятьох магістрів-містиків, та ще мухобійкою...
Жак зблід і поклав вилку:
- Я що ... насправді їх ... вбив?
- Метре, дайте йому води, - швидко сказав Шеллар. - Наш друг, здається, збирається знову втратити свідомість.
- Жаку, милий, тобі допомогти? - стрепенулася Етель.
- Ні-ні, не треба... Все нормально ... - Жак знову схопив виделку і закрутив її в руках, не поспішаючи, проте, скористатися. - Просто це так дивно ... Я сам не можу зрозуміти ... Один з цих ... магістрів щось зі мною зробив ...
- Це було найпростіше заклинання паралізації.
- Вже не знаю, що це було, але ефект вийшов ... немов у сокет увігнали цвях. Великою кувалдою. Великий такий цвях, - Жак показав на пальцях, який, - до самих мізків дістало. Я думав, помру на місці.