Загалом, потім той мужик ще змусив мене в контрольці мульки поміняти, ну і заразом розповів багато корисного, зокрема просвітив щодо переміщень докладніше. Коли я дізнався, що вдома мене вже честь по честі поховали, мені якось не по собі стало... Але суть не в цьому. Виявилося, додому я вже в будь-якому випадку повернутися не зможу. Ні через Т-кабіну, ні якимось іншим шляхом. Раз я там помер і перемістився сюди, доступ назад закритий. Я запитав, що тепер робити, і він порадив йти в Ортан. Пішки через гори, тому як ні до чого кожному зустрічному знати, де в Ортані стоять кабіни. Особливо такому зустрічному, як я, якого варто допитати пильніше, і він тут же все викладе. Ще він запропонував як альтернативу залишитися у них, чого я не захотів. Вони, може, і непогані хлопці, ці повстанці, але я просто боявся залишатися в цій країні. І я пішов в Ортан. Потім тут і залишився. Чому тут? Через короля. Ми з ним подружилися, і він запропонував мені жити тут. А куди мені ще було йти?
Ось так я сюди і потрапив. А детонатори втратив дорогою, коли по горах лазив. Іноді я про них забуваю, а іноді... Я ж не второпав, як вони влаштовані і що зі мною буде, якщо, наприклад, мій детонатор під дощ потрапить або якщо на нього камінь впаде... Зате якщо хтось його знайде і почне колупатися, то... краще не думати.
Як ми подружилися з королем ... Краще іншим разом розповім. Це я можу розповісти в будь-який час. Тільки треба уточнити у короля, може, він хотів би якісь подробиці зберегти в таємниці. А то я ж розповім все... Коротко?
Якщо коротко, просто він мені сподобався, наш король. Він тоді ще королем не був, але я якось звик уже, тому і називаю так. Він класний чолов'яга. Може, якщо ми б зіткнулись з ним за інших обставин, я б вважав його холодним і жорстоким занудою, як вважає багато хто. Але мені пощастило застати короля в такий момент його життя, коли саме вилізло назовні все людське, що в ньому є. І він мені сподобався. А я, напевно, сподобався йому. Або просто став жертвою його патологічної цікавості. Не знаю. Просто ми подружилися, і все. А що тут такого? Ось-ось, інші теж так думають. Тому так важко королям заводити друзів. А вони що, не люди? Не знаю, може, дехто дійсно вважає, що король Шеллар з примхами, але, здається, він тут єдина нормальна людина, здатна неупереджено мислити... Краще я тебе додому проводжу, у тебе ж, здається, іспит сьогодні... Зустріти тебе після роботи? Я на вулиці буду чекати. Не піду я всередину, в вашу хірургію... боюся. Сама знаєш.
***
Годині о дев'ятій ранку Елмара розбудили крики під вікнами. Він насилу підняв важку голову, прислухався і впізнав голос графа Оррі. Граф бив мечем об щит і кричав на всю горлянку:
- Елмаре! Гей, герою! Прокидайся! Досить спати! У похід!
- Знову!.. - простогнав принц-бастард, знову втикаючись головою в подушку. - Тханкварра! Кудись пертися ні світ ні зоря, скакати як придурок, мечем махати... Азіль, скажи йому, щоб не кричав, я зараз...
Німфа засміялася, пташкою випурхнула з-під ковдри і відчинила вікно:
- Доброго ранку, графе! Зараз він встане!
- Доброго ранку, незрівнянна Азіль! - протрубив за вікном доблесний паладин. - А що це він досі спить?
- Провів ніч за випивкою! - пояснила Азіль, обернулася, подивилася на Елмара і додала: - І ще не проспався.
- Елмаре! - гаркнув граф. - Вибач! Всі чекають на тебе!
Принц-бастард, стогнучи сповз з ліжка і підійшов до вікна.
- Терміново? - похмуро запитав він, виглянувши на вулицю. Осінній холод злегка освіжив похмільну голову, зате миттєво заморозив все інше.
Граф Оррі в повній похідній формі гарцював під вікном, чекаючи заспаного командира.
- Якомога швидше, - відповів він. - Майже всі вже зібралися, чекаємо тільки тебе, Лавріса і Менсора.
- А що там?
- Кажуть, виводок диких тролів, але точно невідомо.
- Виводок? Ну ні фіга собі... Тханкварра... Там що, жодного героя поблизу немає? Заради такої нісенітниці піднімати нас! Пара магів впоралася б... Зараз одягнуся і приїду, чекайте.
Він закрив вікно, відчинив двері і закричав в простір коридору:
- Іласе! Похідні обладунки та зброю! - Потім обернувся до Азіль і попросив: - Сходи, будь ласка, на кухню, накажи подати мені глечик соку і великий бутерброд.
У ванній він облився кілька разів холодною водою, постояв, прислухався до своїх відчуттів і рішуче засунув голову прямо до бадьї. Холодна вода допомогла, але ненадовго. Сон вдалося розігнати, а похмілля, як Елмар вже знав із власного багатого досвіду, такому радикальному і швидкому лікуванню не піддається. Він уявив собі, як буде ще півдня трястися в сідлі в такому стані, і подумав, що мабуть щодо великого бутерброда, він погарячкував.
Повертаючись в спальню, щоб одягнутися, принц-бастард налетів на якусь напіводягнених дівчину, що стояла посеред коридору і витріщала на нього очі в німому захопленні.
- Чого стоїш на дорозі? - пробурчав він, відсуваючи її в сторону. - Вдягнися і справою займися...
Він спробував пригадати, коли це його дворецький наймав нову служницю, але через кілька секунд питання вилетіло у нього з голови, оскільки турбот і так вистачало.
Ще хвилин двадцять весь будинок стояв догори дригом: слуги носилися, як підстрелені гобліни, розшукуючи то втрачений господарем другий чобіт, то чисту сорочку необхідного кольору; сам господар лаявся по-варварськи і стрибав на одній нозі, намагаючись одночасно вдягти штани і зачесатися; заспаний Ілас метався по зброярні, розшукуючи де запропастився хазяйський шолом і наспіх натираючи ганчірочкою панцир, щоб той хоч трохи блищав.
Зрештою все було знайдене, вдягнуте і пристебнуте, і перший паладин королівства важко видерся на коня, все ще намагаючись прийти до тями.
- Ну що, готовий? - посміхнувся граф Оррі. - Поїхали?
Вони віддали честь незрівнянній Азіль, яка махала з ганку хусточкою, і припустили галопом в бік штаб-квартири корпусу паладинів.
- Слухай, Келдоне, - запитав Елмар, коли вони проїхали вже півдороги, - а де це у нас могли вивестися дикі тролі, так, щоб ніхто їх досі не помітив? Може, вони осілі, а хтось просто переплутав?
- Не знаю, - знизав плечима граф. - Але вони нападають на людей. Значить, дикі.
- Великий виводок?
- Два дорослих самця, три самки, троє молодих і одне дитинча.
- Повна маячня! Як могло бути, що ніхто їх не бачив, якщо у них вже молодняк підріс? Де це сталося?
- А сам як думаєш? Звичайно, в передгір'ях, в Сорелло.
- Тоді зрозуміло. Там що сам барон Сорелло, що його шериф - два чоботи валянки... І дракони заведуться, не помітять. А помітять, так півроку будуть думати: повідомляти в столицю або так обійдеться?
- Ну да... - хмикнув граф. - Само розсмокчіться... А вже коли здогадаються повідомити, то в такій паніці, що в столиці піднімуть по тривозі корпус паладинів, хоча ти маєш рацію, пара хороших бойових магів тут більше підійшла б. Та не переймайся, ми швидко впораємося, може, сьогодні ж і повернемося.
- Тобі добре... - зітхнув Елмар. - А я вчора здорово перебрав і тепер як подумаю, що мені належить вишукане задоволення ганятися за тролями і вдихати їх неповторний аромат...
- Ми тебе поставимо в задніх рядах, біля кухні, - засміявся Келдон Оррі, весело ляскаючи товариша по плечу. - Всі ми цю справу любимо і твій стан чудово розуміємо. До речі, слухай новий анекдот!
Елмар слухав неуважно і намагався зрозуміти, що з ним не так. Його не покидало відчуття, що щось не так. Він оглянув обладунки та зброю - все було на місці, в порядку, а все одно таке відчуття, ніби щось забув.
На плацу перед штаб-квартирою вже вишикувався весь корпус - сто п'ятдесят королівських паладинів, добірна гвардія, елітне військо. Майже половина - колишні герої. Гордість корони, слава батьківщини... На хрена було збирати таке військо заради нещасного виводка тролів? Будь-який з них розметав б такого противника сам, якщо, звичайно, озброїтися не мечем, а хорошою палицею, наприклад... Або послати парочку бойових магів, бажано елементалістів... І все було б гаразд, і переляканого барона Сорелло заспокоїли б, і нещасний перший паладин міг би нормально проспатись. Ні, він, звичайно, не проти розімятись, але не в такому ж стані!
Заспаного командира вітали почесним салютом.
- Доброго ранку, доблесний герою! - дружним хором проволали вони, і Елмар зрозумів, що, принаймні, ще години дві йому доведеться вислуховувати жарти товаришів з приводу його здатності спати, пити, а заодно їсти та все інше, хоча насправді «їсти та інше» не мають ніякого відношення до того, що він проспав. Він відповів на привітання і зауважив чотирьох магів-телепортістів, що тинялися поблизу. Це порадувало його несказанно - отже, справа термінова і трястися в сідлі три доби не доведеться. Зараз їх перемістять прямо в Сорелло і їхати залишиться зовсім небагато. Значить, великий бутерброд цілком можна було і з'їсти... При згадці про втрачений сніданок радість різко зменшилася. А коли вони прибули на місце і почалися ті самі жарти, яких він боявся, настрій у принца-бастарда зовсім зіпсувався.