Коли телефонуватимеш до швидкої, не називай свого імені,сказала Джесика. Бо тоді доведеться давати свідчення чи щось таке, і ми спізнимося, а я не дозволю, щоб нам зруйнувала цей вечір якась Ричарде? Що ти робиш?
Ричард ухопив дівчину на руки. Вона була на диво легенькою.
Я віднесу її до себе, Джесі. Я не можу отак її покинути. Скажи містеру Стоктону, що мені дуже шкода, але справа невідкладна. Я впевнений, що він зрозуміє.
Ричарде Олівере Мейг'ю, холодно сказала Джесика. Зараз же поклади ту юну особу назад і йди сюди. Або наші заручини швидко закінчаться. Я попереджаю.
Ричард відчув, як липка тепла кров просякає в його сорочку. Іноді, усвідомив він, вибору немає. Він пішов геть.
Джесика стояла на хіднику, дивилася, як він руйнує її великий вечір, і її очі щипало від сліз. Ричард скоро зник з очей, і тоді, тільки тоді вона голосно й чітко вимовила не гідне леді слово «лайно» і з усієї сили пожбурила сумочкою об землю, від чого її мобільний, помада, блокнот і жменя тампонів розлетілися асфальтом. А тоді, оскільки робити було нічого, вона позбирала й повкладала все знову до сумочки й пішла до ресторану чекати на містера Стоктона.
Пізніше, попиваючи біле вино, вона намагалася придумати якісь прийнятні причини, з яких її наречений був сьогодні не з нею, і відчайдушно вирішувала, чи не можна просто заявити, що Ричард помер.
Все сталося дуже раптово, задумливо пробурмотіла про себе Джесика.
Ричард і на мить не зупинився подумати. Він не мав влади над цією ситуацією. Десь у раціональній частині свідомості чийсь голосголос нормального, раціонального Ричарда Мейгюказав йому, як по-дурному він повівся: треба було викликати поліцію або швидку; піднімати поранену особу небезпечно; він дійсно, серйозно, добряче засмутив Джесику; йому сьогодні доведеться спати на канапі; він згубив свій єдиний справді хороший костюм; від дівчини пахло просто жахливо але Ричард переставляв собі ноги й продовжував іти, не зважаючи на напружене тремтіння в руках, біль у спині й погляди перехожих. Трохи згодом він дістався дверей свого будинку, вичовгав сходами нагору й став перед дверима своєї квартири, згадавши, що залишив ключі всередині, на столику в коридорі
Дівчина потяглася брудною рукою до дверей, і ті широко розчинилися.
«Ніколи не думав, що буду радий, коли двері не замкнуться, як треба», подумав Ричард і заніс дівчину всередину, зачинивши двері ногою, а тоді опустив її на своє ліжко. Груди його сорочки просякли кровю.
Вона здавалася напівпритомною; її очі були заплющені, але повіки тріпотіли. Він зняв з неї шкіряну куртку. Від плеча донизу ішов довгий поріз. Ричарду перехопило подих.
Слухай, я зараз викличу лікаря, тихо сказав він. Ти мене чуєш?
Вона широко розплющила налякані очі.
Будь ласка, ні. Все буде гаразд. Все не так погано, як виглядає. Мені лиш треба поспати. Не треба лікарів.
Але ж твоя рука плече
Все буде добре. Завтра. Гаразд? слова були ледь гучніші за шепіт.
Гм, мабуть, гаразд. Тут про себе почав заявляти здоровий глузд, і Ричард сказав:Слухай, можна спитати?..
Але вона вже спала. Ричард витяг із шафи старий шарф і туго замотав їй ліву руку й плече; він не хотів, щоб вона сплила кров'ю на його ліжку раніше, ніж він зможе привести лікаря. А тоді він навшпиньки вийшов зі спальні й причинив за собою двері. Сівши на канапу перед телевізором, він задумався над тим, що зробив.
2
Він десь глибоко під землею: мабуть, у тунелі чи в каналізації. Світло блимає і не відганяє темряви, а тільки показує її. Він не сам. Поруч ідуть інші люди, але він не бачить їхніх облич. Тепер вони біжать всередині колектора, розбризкуючи бруд і багно. Кришталево чисті в темряві краплини води повільно летять вниз.
Він повертає за ріг, і там на нього чекає звір.
Він велетенський. Він затуляє увесь просвіт колектора: опущена масивна голова, щетинисте тіло й пара з пащі на прохолодному повітрі. Спершу здається, що перед ним якийсь вепр, але тоді він розуміє, що це маячнятаких величезних вепрів не буває. Він завбільшки з бика, з тигра, з автомобіль.
Звір дивиться на нього й завмирає на сотню років, поки він піднімає списа. Він дивиться на руку, що тримає списа, і бачить, що рука не його: вона опушена темним волоссям, а нігті не просто нігті, а майже пазурі.
А тоді звір кидається вперед.
Він кидає списа, та вже запізно, і він відчуває, як звір розпорює йому бік гострими як лезо іклами, відчуває, як витікає з нього в грязюку життя. Він також відчуває, що впав обличчям у воду, і та багряніє від густих завитків задушливої крові. Він намагається кричати, намагається прокинутися, але вдихає тільки грязюку, кров і воду, а відчуває тільки біль
Погане наснилося? спитала дівчина.
Ричард сів на канапі, хапаючи ротом повітря. Завіски ще були запнуті, а світло й телевізорувімкнені, але з блідого світла, що пробивалося крізь шпарини, Ричард зрозумів, що вже ранок. Він пошукав руками на канапі пульт, який вночі вдавився йому в поперек, і вимкнув телевізор.
Так, сказав він. Начебто.
Він витер залишки сну з очей і провів аудит свого зовнішнього вигляду, з радістю помітивши, що принаймні скинув туфлі й піджак, перш ніж заснути. Сорочка спереду була вкрита засохлою кров'ю й грязюкою. Безпритульна дівчина нічого не казала. Виглядала вона погано: бліда під шаром бруду й коричневої засохлої крові і якась маленька. Різноманітна одежа на ній була накинута одна на однуі то дивна одежа, брудні вельветові штанці й заляпане мереживо, крізь розриви й дірки котрого виднілися інші шари й фасони одягу. Здавалося, подумав Ричард, що якось уночі вона пограбувала відділ історії моди в музеї Вікторії та Альберта, і вдягла на себе все, що там було. Її коротке волосся було немитим і з-під шару бруду здавалося темно-рудим.
Якщо й було на світі щось дійсно ненависне Ричардові, то це люди, які говорили очевиднеті люди, котрі підходили до нього й казали таке, чого він не міг не помітити й сам, наприклад, «Щось дощ іде» або «У твого пакета порвалося дно, і усі продукти полетіли в калюжу», чи навіть «Ох, ото вже ти, певно, добряче забився».
То ти прокинулася, сказав Ричард, ненавидячи себе за це.
Чий це маєток? спитала дівчина. Чиї землі?
Ем. Га?
Вона підозріливо озирнулася.
Де я?
Квартира 4 в будинку «Ньютон Меншнс» на Літл-Комден-стріт він замовк.
Вона відсунула завіску й заблимала від холодного денного світла. Дівчина приголомшено дивилася на доволі типовий вид з Ричардового вікна, широкими очима слідкуючи за машинами й автобусами, оглядаючи маленьку купку крамниць внизу: газети, пекарню, аптеку й алкогольну крамничку.
Я в Горішньому Лондоні,сказала вона тихенько.
Так, ти в Лондоні,сказав Ричард. «Вона хотіла сказати грішному?»подумалося йому. Мабуть, у тебе вчора був шок чи щось таке. В тебе на руці серйозна рана. Він почекав, поки вона щось скаже чи якось пояснить. Вона глянула на нього і повернулася до споглядання автобусів і крамниць на вулиці. Ричард продовжив:Я, гм, знайшов тебе на хіднику. На тобі було доволі багато крові.
Не хвилюйся, серйозно сказала вона. Більша частина була не моя.
Дівчина відпустила завіску, і та хитнулася назад. Тоді вона заходилася розмотувати шарф, що вкрився плямами крові й присох до її руки. Вона оглянула різану рану й скривилася.
Треба буде з цим щось удіяти, сказала вона. Не хочеш мені допомогти?
Ричард вже почувався не на своєму місці.
Я не дуже багато знаю про першу допомогу, сказав він.
Гаразд, якщо ти справді такий гидливий, можеш просто потримати бинти й затягувати там, де я не дістану. У тебе ж є бинти, правда?
Ричард кивнув.
Аякже. У торбинці для першої допомоги. У ванній. Під раковиною, і він пішов до ванної й перевдягнувся, думаючи, чи виведуться хоч коли-небудь плями на сорочційого найкращій сорочці, яку йому купила, о Боже, Джесика, її, певно, припадок вхопить.
Кривава вода нагадала йому про щось, мабуть, про якийсь сон, що він його колись бачив, але тепер вже не міг точно пригадати, як би не намагався. Він витяг затичку, дав воді витекти з раковини, а тоді наповнив її свіжою, до якої лийнув білуватої рідини для дезінфекції: гострий антисептичний запах здавався таким абсолютно логічним і медичним, що мав ураз вилікувати і його гостю, і дивину ситуації. Дівчина нахилилася до раковини й ляпнула теплої води на плече.