Жахливо! Щоб дати так себе розпанахати звичайній стризі! Мязи, сухожилля, на волосину розминулася із сонною артерією! Велика Мелітеле, Ґеральте, що із тобою діється? Як трапилося, що ти підпустив її настільки близько? Що ти хотів із нею зробити? Трахнути?
Він не відповів, а тільки злегка усміхнувся.
Не усміхайся наче дурник. Жриця піднялася й узяла з комода торбу із повязками. Незважаючи на вагу й низенький зріст, рухалася вона моторно й привабливо. У тому, що сталося, немає нічого смішного. Втрачаєш рефлекси, Ґеральте.
Ти перебільшуєш.
Аж ніяк не перебільшую. Неннеке наклала на рану зелену кашку із різким запахом евкаліпту. Ти не мав дати себе поранитиа дав, до того ж, дуже серйозно. Майже фатально. Навіть при твоїх небачених регенераційних здібностях мине кілька місяців, поки повернеш собі повну мобільність шиї. Я тебе застерігаю, за цей час не випробовуй сил у битвах із рухливим супротивником.
Дякую за застереження. Порадь мені ще: з чого я маю весь цей час жити? Зібрати кількох панянок, купити воза й організувати пересувний будинок розпусти?
Неннеке стенула плечима, перевязуючи йому шию швидкими, впевненими рухами пухкеньких долонь.
Я маю тобі радити й учити жити? Я що, твоя мати, чи як? Ну, готово. Можеш одягатися. У рефекторії на тебе чекає сніданок. Поспіши, бо інакше будеш готувати собі сам. Я не маю наміру тримати дівчат на кухні до полудня.
Де я тебе пізніше знайду? У санктуаріумі?
Ні.Неннеке встала. Не у санктуаріумі. Ти тутбажаний гість, відьмаче, але по санктуаріуму не швендяй. Піди пройдися. А як треба будея тебе сама знайду.
Добре.
ІІ
Ґеральт учетверте пройшовся тополиною алейкою, що вела від брами до помешкань і до втопленого в стрімчасту скелю блоку святилища й головного храму. Після короткого розмислу він не став повертатися під дах, а звернув до садів і господарських будівель. Кільканадцять жриць у сірому робочому вбранні ревно працювали там на полінні грядок і годуванні птаства у курниках. Переважали серед них молоді й дуже молоді, мало не діти. Дехто з них, проходячи повз, вітався із ним кивком чи усмішкою. Він відповідав на привітання, але жодної не впізнавав. Хоча бував у храмі часто, раз, інколи навіть два рази на рік, ніколи не натрапляв більше ніж на три-чотири знайомих обличчя. Дівчата приходили та йшли собіяк віщунки до інших храмів, як акушерки та цілительки, спеціалізовані на жіночих та дитячих хворобах, як мандрівні друїдки, учительки чи гувернантки. Але ніколи не бракувало нових, які прибували звідусіль, навіть з найдальших околиць. Храм Мелітеле в Елландері був знаним і користувався заслуженою славою.
Культ богині Мелітеле був одним із найстарших, а свого часуодним із найрозповсюдженіших, своє ж начало вів із часів незапамятних, ще долюдських. Чи не кожна долюдська раса і кожне первісне, ще кочове людське племя шанували якусь богиню врожаю чи плідності, опікунку землеробів і садівників, покровительку кохання та шлюбу. Більшість із тих культів і злилися у культ Мелітеле.
Час, що досить немилосердно обійшовся з іншими релігіями й культами, ефективно ізолюючи їх у забутих, рідко відвідуваних, загублених у забудові міст храмиках та святиньках, виявився ласкавим до Мелітеле. Мелітеле й надалі не бракувало ані віруючих, ані спонсорів. Учені, аналізуючи це явище, тлумачачи популярність богині, звикли сягати до пракультів Великої Матері, Матері-Природи, вказували на звязки із природними циклами, з відродженням життя й іншими, гучно називаними явищами. Приятель Ґеральта, трубадур Любисток, який полюбляв удавати із себе спеціаліста з усіх можливих галузей, шукав простіших пояснень. Культ Мелітеле, розводився він, є культом типово жіночим. Адже Мелітелепокровителька плідності, народження, вона опікунка породіль. А жінка, яка народжує, мусить кричати. Окрім звичних вересків, змістом яких звичайно є обіцянки-цяцянки, що вже ніколи у житті не віддасться вона жодному паршивому хлопу, породілля мусить звертатися до якогось божества, а Мелітеле тутсаме те, що потрібно. А оскільки жінки народжували, народжують і будуть народжувати, доводив поет, то Мелітеле не повинна хвилюватися за свою популярність.
Ґеральте.
Ти тут, Неннеке. Я тебе виглядав.
Мене? Жриця глянула на нього іронічно. Не Іолу?
Іолу також, визнав він. Маєш щось проти?
У цю митьтак. Не хочу, аби ти їй заважав і розпитував її. Вона має приготуватися і молитися, якщо з того трансу щось та має вийти.
Я вже казав тобі,сказав він прохолодно, що не хочу жодного трансу. Не думаю, що такий транс хоч у чомусь мені допоможе.
А я, легенько скривилася Неннеке, не вважаю, що такий транс хоч у чомусь тобі зашкодить.
Мене не можна загіпнотизувати, я маю імунітет. Боюся за Іолу. Це може виявитися надзусиллям для медіума.
Іола не медіум і не психічно хвора ворожбитка. Ця дитина наділена особливою ласкою богині Не корчи дурнуватої міни, прошу. Я говорила, що твої погляди на релігію мені відомі, це мені ніколи занадто не перешкоджало й у майбутньому, напевне, також перешкоджати не буде. Яне фанатичка. Ти маєш право вважати, що нами править Природа й прихована в ній Міць. Тобі можна думати, що богив тому числі й моя Мелітелеце лише персоніфікації тієї сили, придумані для ужитку простачків, щоб ті легше її розуміли, щоб прийняли її існування. Для тебе сила цясила сліпа. А для мене, Ґеральте, віра дозволяє сподіватися від природи того, що уособлює моя богиня: ладу, закону, добра. І надії.
Я знаю.
Якщо знаєш, то звідки застереження щодо трансу? Чого ти боїшся? Що, я накажу тобі бити чолом об підлогу перед статуєю і співати псалми? Ґеральте, ми тільки посидимо хвильку разом, ти, я й Іола. І побачимо, чи здібності цієї дівчини дозволяють читати у сплетенні сил, яке тебе оточує. Може, ми довідаємося про щось, що нам треба знати. А може, не довідаємося нічого. Може, сили призначення, що тебе оточують, не захочуть нам відкритися, залишаться прихованими та незрозумілими. Ми того не знаємо. Але чому б нам не спробувати?
Тому, що це не має сенсу. Не оточує мене жодне призначення. А якщо навіть і так, то якого дідька там гребтися?
Ґеральте, ти хворий.
Поранений, ти хотіла сказати.
Я знаю, що хотіла сказати. Щось із тобою не так, я це відчуваю. А я ж знаю тебе з пупянка, коли я з тобою познайомилася, ти мені до паска спідниці сягав. А тепер відчуваю, що ти крутишся у якійсь клятій коловерті, заплутаний, потрапивши у петлю, а та поволі стискається. Я хочу знати, про що йдеться. Сама я не зумію, мушу довіритися здібностям Іоли.
Ти не занадто глибоко бажаєш сягнути? Навіщо та метафізика? Якщо хочеш, я тобі сповідуюся. Наповню твої вечори оповідями про найцікавіші випадки кількох останніх років. Організуй барильце пива, аби в мене горло не пересохло, і можемо почати хоч і зараз. Утім, боюся, що я тобі набридну, бо жодних петель і сплетінь ти там не знайдеш. Так, звичайні відьмацькі історії.
Я охоче їх послухаю. Але транс, повторюся, не зашкодив би.
А ти не думаєш, посміхнувся він, що моя невіра у сенс такого трансу наперед перекреслює його доцільність?
Ні, не думаю. А знаєш чому?
Ні.
Неннеке нахилилася й зазирнула йому в очі із дивною усмішкою на блідих вустах.
Бо це був би перший з відомих мені доказів того, що невіра має яку-небудь силу.
Дещиця істини
І
Увагу відьмака привернули рухливі чорні цяточки на ясному тлі неба, позначеного пасмами імли. Було їх чимало. Птахи кружляли, виписували повільні, спокійні кола, потім різко знижувалися й одразу злітали угору, махаючи крилами.
Відьмак деякий час спостерігав за птахами, оцінюючи відстань і можливий час, потрібний на її подолання, із поправкою на рельєф місцевості, гущину лісу, на глибину й напрям яру, про який він здогадувався. Нарешті він відкинув плаща й на дві дірки вкоротив паска, що навскіс перетинав груди. Над його правим плечем зявилися голівка та руківя меча, закинутого за спину.
Зробимо гак, Пліточко, сказав він. Зійдемо з тракту. Птаство, як мені здається, кружляє там не без причини.