Кікімора.
Вона тобі для чогось потрібна?
Цікаво, для чого? Якщо немає нагороди, можеш наказати викинути її на гній.
Непогана ідея. Гей, там, Карелько, Борґу, Носікамику! Є там хтось?
Увійшов міський стражник із протазаном на плечі, з гуркотом зачепившись вістрям за одвірок.
Носікамику, сказав Кальдемейн, візьми когось на допомогу й забери з-під хати віслюка разом із тим свинством, що запаковане у попону, відвези до хліва та втопи у ямі для гною. Зрозумів?
Як накажете. Але Пане войте
Чого?
Може, перш ніж топити оту мерзоту
Ну?
Показати б Майстрові Іріону. Ану ж йому для чогось знадобиться.
Кальдемейн ляснув себе по лобі долонею.
А ти не дурень, Носікамику. Слухай, Ґеральте, може, наш місцевий чародій відвалить тобі щось за ту падаль. Рибалки зносять йому різних дивориб, восьминогів, клабаутерів та білокровок, багато хто на тому заробив. Ходімо, пройдемося до вежі.
Ви винайняли чародія? На постійно чи тимчасово?
На постійно. Майстер Іріон. Мешкає у Блавікені вже рік. Зацний маг, Ґеральте, одразу побачиш.
Сумніваюся, чи зацний маг заплатить за кікімору, скривився Ґеральт. Наскільки мені відомо, вона для приготування жодного еліксиру не годиться. Скоріше, ваш Іріон мені лише дорікатиме. Ми, відьмаки, із чародіями одне одного не любимо.
Ніколи не чув, щоби Майстер Іріон хоч комусь дорікав. Чи заплатитья не присягатимуся, але спробувати не завадить. На болотах таких кікімор може бути й більше, і що тоді? Нехай чародій огляне потвору й у разі чого накладе на болота якісь там чариабощо.
Відьмак трохи подумав.
Переконав, Кальдемейне. Що ж, ризикнемо зустрітися з Майстром Іріоном. Ходімо?
Ходімо. Носікамику, віджени тих дітлахів і бери висловухого за мотузку. Де моя шапка?
ІІ
Вежа, збудована з гладенько обтесаних гранітних блоків і увінчана зубчастими мерлонами, виглядала імпозантно, височіючи над порепаними черепицями особняків та запалими стріхами хатин.
Бачу, відновив її,сказав Ґеральт. Чарами чи вас загнав до роботи?
Головно чарами.
Який він, той ваш Іріон?
Порядний. Людям допомагає. Але вовкуватий, відлюдник. З вежі майже не виходить.
На дверях, оздоблених розеткою та інкрустованих світлим деревом, висів чималий кнокер у формі пласкої вирячкуватої рибячої голови, що тримала у зубастій пащі мідне кільце. Кальдемейн, схоже, обізнаний із дією механізму, наблизився і, відкашлявшись, промовив:
Вітає війт Кальдемейн у справі до Майстра Іріона. Із ним вітає відьмак Ґеральт із Рівії, також у справі.
Довгий час нічого не відбувалося, нарешті рибяча голова ворухнула зубастою щелепою й видихнула хмаринку пари.
Майстер Іріон не приймає. Йдіть собі, добрі люди.
Кальдемейн переступив на місці, глянув на Ґеральта.
Відьмак стенув плечима. Носікамик, зосереджений і серйозний, длубався у носі.
Майстер Іріон не приймає,металево повторив кнокер. Йдіть собі, добрі
Я не добра людина, голосно перебив Ґеральт. Я відьмак. Там, на віслюку, кікімора, яку я убив дуже близько від містечка. Кожен чародій-резидент зобовязаний дбати про безпеку в околицях. Майстер Іріон не має удостоювати мене розмовою, не мусить він мене й приймати, раз така його воля. Але кікімору нехай він огляне й зробить висновки. Носікамику, відкрий кікімору й звали її сюди, під самі двері.
Ґеральте, тихо сказав війт. Ти поїдеш, а мені тут доведеться
Ходімо, Кальдемейне. Носікамику, витягай пальця з носа й роби, що я сказав.
Зараз, промовив кнокер зовсім іншим голосом. Ґеральте, це справді ти?
Відьмак тихенько вилаявся.
Я втрачаю терпіння. Так, це справді я. І що з того, що то справді я?
Підійди ближче до дверей, сказала рибяча голова, пирхаючи хмаринкою пари. Один. Впущу тебе.
Що з кікіморою?
Гори вона вогнем. Хочу поговорити з тобою, Ґеральте. Тільки з тобою. Вибачте, войте.
Та що там мені, Майстре Іріоне, махнув рукою Кальдемейн. Бувай, Ґеральте. Побачимося пізніше. Носікамику! Потвору на гній!
Як накажете.
Відьмак підійшов до інкрустованих дверей, що ледь прочинилися, рівно настільки, щоби він міг протиснутися, після чого відразу ж зачинилися, полишивши його у повній темряві.
Гей! закричав він, не приховуючи гніву.
Уже, відповів голос, на диво знайомий. Відчуття було настільки несподіваним, що відьмак заточився і простягнув руку, шукаючи опори. Не знайшов.
Сад квітнув білим і рожевим, пах дощем. Небо перетинала кольорова дуга веселки, поєднуючи крони дерев із далеким синюватим гірським хребтом. Хатинка посеред саду, маленька й скромна, тонула у мальвах. Ґеральт глянув собі під ноги й визначив, що стоїть по коліна у чебреці.
Ну, Ґеральте, ходи ж бо, пролунав голос. Я перед домом.
Він увійшов у сад, між дерев. Зліва помітив рух і озирнувся. Світлокоса дівчина, геть гола, йшла вздовж кущів із повним кошиком яблук. Відьмак урочисто пообіцяв собі більше нічому не дивуватися.
Нарешті. Привіт, відьмаче.
Стреґоборе! здивувався Ґеральт. Відьмак зустрічав у своєму житті злодіїв, які виглядали неначе міські райці, райців, які виглядали неначе старцівство, повій, які виглядали неначе королеви, королев, які виглядали неначе тільні корови, й королів, які виглядали неначе злодії. А Стреґобор завжди виглядав так, як, згідно з усіма правилами й уявленнями, мусив виглядати чародій. Був він високим, худим, згорбленим, мав великі сиві кущисті брови й довгий гачкуватий ніс. До того ж носив довгі чорні шати з неймовірно широкими рукавами, а в руці тримав довгий посох із кришталевою кульою. Жоден зі знайомих Ґеральту чародіїв не виглядав, як Стреґобор. А найдивнішеСтреґобор насправді й був чародієм.
Примечания
1
Анджей Сапковський завжди називав світ, який він створив, «аллотопним», інакше кажучи, таким, що не належить до однієї із якихось епох, не скопійований з неї. Читачі вже встигли, вважаю, відмітити максимально широку присутність у творах Сапковського з циклу про Ґеральта ахронізмів й анахронізмів. Але виникли вони зовсім не як помилка автораа як його свідомий творчий прийом.
Утім, оскільки окремі цеглини цієї будівлі взято з історичної реальності (а сам Сапковський пречудово володіє матеріалом й історичним, і міфологічним), то якісь примітки на полях його творів можуть, на наш погляд, дати читачеві зайву можливість розширити горизонти сприйняття книжки. В основу оповідання покладено поширений мотив з польських переказів про народження потвори (стриґи) від інцесту. Сюжет твору перегукується з історією Р. Замарського (Зморського) «Strzyga», надрукованою в 1852 р. у Вроцлаві у виданні «Podania i baśni. Ludu w Mazowszu (z dodatkiem kilku Szląskich I Wielkopolskich)».
2
Линварремісник, який виготовляє мотузки, шнури, линви.
Брама Линварівсередньовічне місто, в європейській традиції це територія строго зонована, що повязано як із корпоративним устроєм суспільства, так і з принципом закріплення визначених кварталів та районів міста за представниками окремих професій, зібраних у цехи. Цех давав людині не тільки роботу, але й стиль життя, нормовану повсякденність (нормовану до рівня «що надягати» і «як розважатися»). Окрім того, часто за окремим цехом було закріплено певні ділянки стіни, які цехи повинні були захищати в разі необхідності, виставляючи своє ополчення. Часто відповідно до району, який займали цехиабо району, який вони повинні були контролювати, у середньовічних містах називалися і брами
3
Кубракрід верхнього одягу, грубий простий кунтуш, куртка із довгими полами.
4
Строго кажучи, Велерад має статус, який польською пишеться «grododzierżca»; це не просто бургомістр (який найчастіше вибирається міською Радою як посадова особа), але той, хто призначається королівським наказом і має у його стінах повноту військової й адміністративної влади. Оскільки ж Визімстолиця королівства, то й голова в містілюдина не виборна, а призначена верховним володарем