У Темерії, розповідали купці, які їхали з півдня, панують смуток і жалоба серед цінтрійських емігрантів, яких зібрано під штандартами фельдмаршала Віссегерда. Бо ж підтвердилася страшна новина про смерть Левеняти, княжни Цірілли, останньої з крові королеви Каланте, яку звали Левицею з Цінтри.
Розповіли також трохи страшних, зловісних пліток. У кількох селах на околицях Альдерсберга дійні корови раптом почали порскати кровю з вимені, а на світанку в імлі бачили Діву Мору, провісницю страшної погибелі. У Брюґґе, біля лісу Брокілон, забороненого королівства лісових дріад, зявилося Дике Полювання, галопуючий по небесах почет примар, а Дике Полювання, як всюди відомо, завжди провіщає війну. З півострова Бремерворд бачили корабель-привид, а на борту йогопримару: чорного рицаря у шоломі, оздобленому крилами хижого птаха
Гонець не прислухався довшебув занадто втомленим. Пішов до спільної нічліжної кімнати, звалився на лежанку й заснув наче колода.
На зорі він устав. Коли вийшов на подвіря, трохи здивувавсяне був першим, хто готувався у дорогу, а таке бувало рідко. Біля криниці стояв осідланий чорний жеребчик, а поряд, біля корита, мила руки жінка в чоловічому одязі. Почувши кроки Аплегетта, жінка повернулася, мокрими долонями зібрала й відкинула за спину буйне чорне волосся. Гонець уклонився. Жінка легенько кивнула.
Заходячи до стайні, він мало не зіткнувся із другою ранньою пташкою, якою була молода дівчина в оксамитовому береті, яка саме виводила назовні кобилу в яблука. Дівчина терла обличчя і позіхала, спираючись на бік своєї конячки.
Йой, муркнула, минаючи гінця. Засну, може, на коні Точно засну Уаауаауа
Холод тебе збадьорить, коли розженеш кобилку, ґречно сказав Аплегатт, стягуючи з притолоки сідло. Щасливої дороги, панянко.
Дівчина повернулася і глянула на нього, наче тільки зауваживши. Очі вона мала великі й зелені, наче смарагди. Аплегатт накину на коня чапрак.
Щасливої дороги зичу, повторив. Зазвичай-то він не був ані відвертим, ані говірким, але тепер відчував потребу у спілкуванні із ближнім, навіть якщо ближнім тим була звичайна заспана шмаркачка. Може, цьому сприяли дні самотності на шляху, а може, те, що шмаркачка трохи нагадувала його середню доньку.
Хай вас боги бережуть, додав, від нещасливого випадку й злої пригоди. Удвох ви лише, до того ж жінки А часи зараз недобрі. Усюди небезпека на шляху чигає
Дівчина ширше розплющила зелені очі. Гонець відчув холод на спині, пройняли його дрижаки.
Небезпека озвалася раптом дівчина дивним, зміненим голосом. Небезпекавона тиха. Не почуєш, коли прилетить на сірих пірях. Я мала сон. Пісок Пісок був гарячим від сонця
Що? Аплегатт завмер із сідлом, зіпертим на живіт. Що ти говориш, панянко? Який пісок?
Дівчина сильно здригнулася, витерла обличчя. Кобила в яблука труснула головою.
Цірі! різко крикнула чорноволоса жінка з подвіря, поправивши попругу й вюки на чорному жеребчику. Поспішай!
Дівчина позіхнула, глянула на Аплегатта, закліпала віями, як ніби була здивованою його присутністю у стайні. Гонець мовчав.
Цірі,повторила жінка. Ти там заснула?
Уже йду, пані Йеннефер!
Коли Аплегатт нарешті осідлав коня і вивів його на подвіря, за жінкою і дівчинкою не було вже й сліду. Когут заспівав протяжно й хрипко, розгавкався собака, серед дерев відізвалася зозуля. Гонець заскочив у сідло. Пригадав раптом зелені очі заспаної дівчини, її дивні слова. Тиха небезпека? Сіре піря? Гарячий пісок? Та дівчина, мабуть, несповна розуму. Багацько зараз таких є, пришелепуватих дівчат, скривджених у дні війни мародерами та іншими гультяями Так, точно несповна розуму. А може, просто заспана, вирвана зі сну, не прокинулася ще? Дивовижно, які люди інколи нісенітниці плетуть, коли на світанку все ще між сном та дійсністю перебувають
Знову пройняли його дрижаки, а між лопатками стрельнуло болем. Він помасажував кулаком плечі.
Коли вже був на маріборському тракті, дав коневі пятами й перейшов у галоп. Час підганяв.
У Маріборі гонець відпочивав недовгой дня не минуло, а вітер знову свистів у нього у вухах. Новий кінь, шпакуватий жеребчик із маріборських стаєнь, ішов швидко, витягаючи шию і замітаючи хвостом. Миготіли придорожні верби. На груди Аплегатту давили сакви із дипломатичною поштою. Дупа боліла.
Тьху, аби ти вязи собі скрутив, літуне засраний! крикнув йому вслід візник, натягуючи віжки запряжки, сполоханої шпакуватим, що промайнув поряд карєром. Ич, як гонить, наче смерть його за пяти лиже! А жени, жени, дурбецелу, від кирпатої все одно не втечеш!
Аплегатт витер око, що сльозилося від скачки.
Учора він передав королю Фольтесту листи, а тоді процитував таємне послання короля Демавенда.
Демавенд до Фольтеста. У Дол Анґра все готове. Ряжені чекають наказу. Попередній строк: друга липнева ніч після нового місяця. Люди мають висадитися на другому березі на два дні пізніше.
Над шляхом літали зграї вороння, каркаючи різко. Летіли на схід, у напрямку Магакаму й Дол Анґра, у напрямку Венґерберга. Їдучи, гонець повторював подумки слова секретного послання, яке, за його посередництвом, король Темерії слав королю Едірну.
Фольтест до Демавенда. Перше: Стримаймо акцію. Мудрили скликають зїзд, мають зустрітися і радитися на острові Танедд. Той зїзд може все змінити. Друге: пошуки Левенятка можна припинити. Підтвердилося. Левенятко мертве.
Аплегатт ударив шпакуватого жеребчика пятами. Час квапив.
Вузьку лісову дорогу було забито возами. Аплегатт сповільнився, спокійно підклусував до останньої із довгої колони повозок. Зразу ж зорієнтувався, що крізь затор не пропхається. Про те, щоб повертатися не могло бути й мовизанадто великою була б витрата часу. Вїжджати ж у багнисту гущавину, щоб обїхати затор, також не дуже його тішило, тим більше що вже сутеніло.
Що тут сталося? запитав він у візників останнього транспорту в колоні, у двох дідуганів, із яких один, здавалося, дрімав, а другийне жив. Напад? Білки? Кажіть! Бо я поспішаю
Раніше, ніж хтось із дідуганів зумів відповісти, з голови колони, невидимої серед лісу, долунали крики. Візники в поспіху застрибували на фургони, репіжили коней і волів під акомпанемент вишуканих прокльонів. Колона важко рушила з місця. Дрімаючий дідуган отямився, ворухнув бородою, цмокнув на мулів і шмагонув їх по задах віжками. Дідуган, який здавався мертвим, ожив, відсунув соломяного бриля з очей і подивився на Аплегатта.
Гляньте на нього, сказав. Поспішає він. Ич, синку, пощастило тобі. Саме ти вчасно доскакав.
Вірно, ворухнув бородою другий старець і підігнав мулів. Вчасно. Якби ти ополудень підїхав, стояв би разом із нами, чекав би, як проїзд звільниться. Усі ми поспішали, але довелося чекати. Як поїдеш, коли тракт закритий?
Тракт був закритий? Яким то чином?
Жахливий людожер там, синку, обявився. На лицаря напав, що самудвох із пахолком по тракту їхав. Лицарю, кажуть, довбешку разом із шоломом відірвав, коню кишки випустив. Пахолок зумів звіятися, говорив, що жах там, що начебто увесь гостинець червоним від юшки був
Що то був за монстр? запитав Аплегатт, стримуючи коня, аби продовжити розмову із візниками возу, що повз не поспішаючи. Дракон?
Нє, не дракон, сказав другий старець, той, у соломяному брилі.Казалимандигора чи якось так. Пахолок говорив, що летюча бестія, жах яка велика. А завзята! Думали мизжере собі лицаря та й полетитьта де там! Сіла на дорозі, курва її мати, й сидить, сичить, зубиськами блискає Ну й заткнула шлях, наче корок фляжку, бо хто підїхав та потвору побачив, віз кинувта гайда назад. Стало там тоді возів із півмилі, а навколо, сам бачиш, синку, гущавина й баюри, ані обїхати, ані завернути. Тож стали ми
Хлопів хоч дупою їж, пирхнув гонець. А стояли наче барани! Було б сокири узяти та палюгами й вигнати тварюку з дороги, або й убити!
Ага, кілько спробували, сказав дідуган за віжками, цмокаючи на мула, бо колона рушила швидше. Трійко ґномів з купецької охорони, а із ними ще четверо новобранців, які до Каррераса в фортецю йшли, до війська. Ґномів тварюка жахливо пошматувала, а новобранці