Та що це ви, пані Йеннефер. Ярпен вишкірив у посмішці нерівні зуби. Хай на мене кліщі наповзуть, якщо я не ставлюся до вас краще, ніж до повітря. Повітря, наприклад, я, буває, псую, на що з вами я б не наважився жодним чином.
Бородаті «хлопці» гучно розреготалися, але одразу стихли, побачивши синє світіння, яке раптом оточило чародійку.
Ще одне слово, і від тебе зостанеться тільки зіпсоване повітря, Ярпене, сказала Йеннефер голосом, у якому дзвенів метал. І чорна пляма на траві.
І справді,кахикнув Богольт, розряджаючи тишу, що раптом згустилася. Мовчи, Зігріне. Послухаємо, що має сказати нам пані Йеннефер. Вона тільки-но скаржилася, що ми тут без неї про справи говоримо. З того я роблю висновок, що вона має для нас якусь пропозицію. Послухаємо, прошу мосьпанство, що воно за пропозиція. Аби тільки не пропонувала нам, що сама, чарами, прикінчить дракона.
А що? Йеннефер підвела голову. Вважаєш, що це неможливо, Богольте?
Може, й можливо. Але для нас невигідно, бо, напевне, ти б зажадала тоді половину драконової скарбниці.
Щонайменше, сказала чародійка.
Ну, то самі бачите, що то для нас невигідно. Ми, пані, бідні воїни, якщо здобич у нас повз ніс пройде, то голод нам в очі загляне. Щавлем та лободою живимося
На свята тільки бабак і трапляється, втрутився Ярпен Зігрін сумним голосом.
воду криничну пємо. Богольт хильнув з пляшки, і його аж трохи пересмикнуло. Для нас, пані Йеннефер, немає виходу. Або здобич, або зимою під плотом замерзнути. А заїжджий двіркоштує.
І пиво, додав Нищавка.
А також дівки, розмріявся Пильщик.
Тому, Богольт подививсь на небо, самі, без чарів і без вашої допомоги, ми дракона вбємо.
Такий ти впевнений? Памятай, що є межі можливостей, Богольте.
Може, і є, але поки що я їх не зустрічав. Ні, пані. Повторюю, самі ми дракона вбємо, без жодних чарів.
Особливо, додав Ярпен Зігрін, що чари ті, напевно, також мають свою межу можливостей, якої ми, на відміну від нашої, не знаємо.
Ти сам до цього додумався, запитала повільно Йеннефер, чи хтось тобі підказав? Чи не через присутність відьмака у тому зацному гроні ви такі зарозумілі?
Ні,сказав Богольт, дивлячись на Ґеральта, який, здавалося, дрімав, ліниво витягнувшись на попоні, із сідлом під головою. Відьмак нічого до цього не має. Послухайте, вельможна Йеннефер. Ми зробили королю пропозицію, але він не удостоїв нас відповіддю. Ми ж терплячі, до ранку почекаємо. Якщо король умову прийме, їдемо далі разом. Якщо німи повертаємося.
Ми також, пробурчав ґном.
Жодних торгів не буде, продовжив Богольт. Або пан, або пропав. Повторіть наші слова Нєдаміру, пані Йеннефер. А я вам ось що скажуугода й для вас добра, і для Доррегарая, оскільки ви з ним домовитеся. Нам, майте на увазі, драконячий труп непотрібний, тільки хвіст його візьмемо. А рештаваша буде, тільки бери-вибирай. Не пожаліємо вам ані зубів, ані мозку, нічого, що вам для чародійства потрібно.
Авжеж, додав Ярпен Зігрін, хихочучи. Падаль для вас буде, чародіїв, ніхто її у вас не відбере. Хіба що інші стервятники.
Йеннефер встала, закидаючи плащ на плече.
Нєдамір не чекатиме до ранку, сказала різко. Він погоджується на ваші умови вже тепер. Всупереч, знайте це, моїм та Доррегараєвим порадам.
Нєдамір, поволі вицідив Богольт, виявляє мудрість, дивну для такого молодого короля. Бо для мене, пані Йеннефер, мудрістьце, між іншим, уміння пропускати повз вуха дурні чи нещирі поради.
Ярпен Зігрін пирхнув у бороду.
Інакше заспіваєте, чародійка взялася в боки, коли завтра дракон вас розхльостає, подірявить і потрощить кістки. Чоботи мені лизатимете і скиглитимете про допомогу. Як завжди. Якщо я добре вас знаю, якщо добре знаю таких, як ви. А я вас до нудоти знаю.
Вона відвернулася й пішла у темряву без слова прощання.
У мої часи, сказав Ярпен Зігрін, чарівники сиділи у вежах, читали вчені книги й змішували всіляку мерзоту у тиглях. Не плуталися у воїв під ногами, не втручалися у наші справи. І не крутили задком у хлопів перед очима.
Задок, скажімо чесно, нічогенький собі,сказав Любисток, настроюючи лютню. Га, Ґеральте? Ґеральте? Гей, де подівся наш відьмак?
А яке нам до того діло? буркнув Богольт, підкидаючи дерево у вогонь. Пішов. Може, за потребою, прошу мосьпанство. Його справа.
Напевне, погодився бард і вдарив долонею по струнах. Заспівати вам щось?
А й заспівай, холера, сказав Ярпен Зігрін і сплюнув. Але не думай, Любистку, що я дам тобі за твоє бряжчання хоча б шеляг. Тут, хлопе, не королівський двір.
Воно й видко, кивнув трубадур.
V
Йеннефер.
Обернулася, наче заскочена зненацька, хоча відьмак не сумнівався, що вона ще здалеку чула його кроки. Поставила на землю деревяне цеберко, випрямилася, відгорнула з чола волосся, що вилізло з-під золотої сіточки, крученими локонами спадаючи на плечі.
Ґеральте.
Як завжди, носила вона лише два кольори. Свої кольори: чорне та біле. Чорне волосся, чорні довгі вії, за якими доводилося угадувати колір її очей. Чорна спідниця, чорний короткий каптанчик із білим хутряним коміром. Біла сорочка з найтоншого льону. На шиїчорна оксамитка, оздоблена всіяною діамантиками зіркою з обсидіану.
Ти анітрохи не змінилася.
Як і ти, вона скривила губи. І в обох випадках це однаково нормально. Чи, якщо хочеш, однаково ненормально. У будь-якому разі, натяк на це, може, і є непоганим способом розпочати розмову, але він безглуздий. Правда?
Правда, кивнув він, дивлячись у бік намету Нєдаміра й вогнищ королівських лучників за темними абрисами фургонів. Від найдальшого вогнища лунав звучний голос Любистка, що співав «Зорі над трактом», одну зі своїх найвдаліших любовних балад.
Що ж, вступпозаду, сказала чародійка. Слухаю, що далі.
Бачиш, Йеннефер
Бачу, урвала вона різко. Але не розумію. Навіщо ти сюди приїхав, Ґеральте? Адже не через дракона? Хіба в цьому сенсі нічого не змінилося?
Ні. Нічого не змінилося.
Тож навіщо, питаю, ти до нас приєднався?
Якщо я скажу, що через тебе, ти повіриш?
Вона дивилася на нього мовчки, а у її блискучих очах було щось, що йому не подобалося.
Повірю, чому ж ні,сказала вона нарешті.Чоловіки люблять зустрічатися зі своїми колишніми коханками, люблять поновлювати спогади. Люблять уявляти, що колишнє любовне піднесення дає їм щось на зразок довічного права власності на партнерку. Це добре впливає на їхнє самопочуття. Ти не виняток. Попри все.
Попри все, посміхнувся він, ти маєш рацію, Йеннефер. Твій вигляд чудово впливає на моє самопочуття. Іншими словами, я тішуся, що бачу тебе.
І це все? Ну, то скажімо, що і я втішаюся. А натішившись, зичу тобі доброї ночі. Йду, як бачиш, відпочивати. Але спершу маю намір умитися, а для цього я звикла роздягатися. Тож відійди, аби ґречно забезпечити мені мінімум зручності.
Йен, простягнув він до неї руки.
Не називай мене так! просичала вона люто, відскакуючи, а з пальців, які вона спрямувала в його бік, сипнули блакитні й червоні іскри. А якщо ти мене торкнешся, я випалю тобі очі, мерзото.
Відьмак відсахнувся. Чародійка, трохи заспокоївшись, знову відкинула волосся з чола, встала перед ним з кулаками, упертими в боки.
Ти про що думав, Ґеральте? Що ми весело попліткуємо, що пригадаємо давні часи? Що, може, наприкінці балачок ми підемо разом у фургон і покохаємося на кожухах, просто так, щоб освіжити память? Га?
Ґеральт, не бувши впевненим, чи чародійка магічно не читає його думки, чи просто напрочуд точно здогадується, мовчав, криво посміхаючись.
Ці чотири роки зробили своє, Ґеральте. Мені вже минуло, і тому, і тільки тому я не наплювала тобі в очі при теперешній зустрічі. Але нехай тебе не вводить в оману моя ввічливість.
Йеннефер
Мовчи! Я дала тобі більше, аніж будь-якому чоловікові, лайдаче. Сама не знаю, чому, власне, тобі. А ти О, ні, мій дорогенький. Я не дівка і не випадково впіймана у сіть ельфійка, яку одного ранку можна кинути, піти собі, не розбудивши, лишивши на столику букетик фіалок. Не та, кого можна виставити на посміховисько. Бережися! Якщо скажеш зараз хоча б словопожалієш!