Богольт замовк на хвильку, солідно ковтнув із великої, обплетеної лозою пляшки, гучно відшмаркався, відкашлявся.
Інша справа, продовжував, практика показує, що часто лише після убивства дракона й починається потіха та різанина, а голови, наче груші, летять. Допіру коли скарбницю ділять, мисливці один одному межи очі скачуть. Що, Ґеральте? Га? Маю рацію? Відьмаче, до тебе говорю.
Відомі мені такі випадки, сказав відьмак сухо.
Відомі, кажеш. Напевне, з чужих слів, бо не чув я, щоб ти коли на драконів полював. Скільки живу, не чув, аби відьмак на драконів ходив. Тим дивніше, що ти тут зявився.
Правда, процідив Кеннет, прозваний Пильщиком, наймолодший з Рубайл. Дивно воно. А ми
Зачекай, Пильщику. Я зараз говорю, перебив Богольт. Зрештою, довго патякати наміру не маю. Відьмак і так уже знає, про що йдеться. Я його знаю, він мене знає, до цього часу дорогу ми один одному не заступали, і, сподіваюся, й надалі не станемо. Ну, бо зауважте, хлопці, що коли б я, наприклад, хотів відьмаку в його роботі перешкодити або здобич з-під носа захапати, то відьмак, з місця не сходячи, тією своєю відьмацькою бритвою мене хльоснув биі був би в своєму праві. Я маю рацію?
Ніхто не погодився і не заперечив. Втім здавалося, ані до першого, ані до другого Богольту діла не було.
Ага, продовжив він, укупі ходити веселіше, як я вже сказав. І відьмак може у компанії знадобитися. Місцина дика й відлюдна, а раптом вискочить на нас переляк, чи жеритва, чи стриґа, то може нам клопоту наробити. А буде Ґеральт поблизу, то не матимемо клопоту, бо то його спеціальність. Але драконто не його спеціальність. Вірно?
Знову ніхто ані підтвердив, ані заперечив.
Пан Три Галки, продовжив Богольт, передаючи пляшку ґному, він із Ґеральтом, і це для мене достатня рекомендація. То хто вам заважає, Ніщуко, Пильщик? Може, Любисток?
Любисток, сказав Ярпен Зігрін, передаючи пляшку бардові,завжди припреться, коли щось цікаве діється, і всі знають, що він ні зашкодить, ні допоможе, ні маршу не затримає. Щось наче репях на собачому хвості. Ні, хлопці?
«Хлопці», бородаті й квадратні ґноми, зареготали, трусячи бородами. Любисток зсунув капелюшка на потилицю й сьорбнув із пляшки.
О-о-о-ох, зараза, застогнав, хапаючи повітря. Аж голос відбирає. З чого гнали, зі скорпіонів?
Одне мені не подобається, Ґеральте, сказав Пильщик, беручи посудину в менестреля. Те, що ти цього чаклуна сюди притягнув. Тут щось від чаклунів проходу вже немає.
Правда, підхопив ґном. Слушно Пильщик каже. Той Доррегарай потрібен нам, як свині сідло. Маємо віднедавна власну відьму, шляхетну Йеннефер, тьфу-тьфу.
Та-ак, протягнув Богольт, чухаючи бичачий карк, з якого щойно зняв шкіряний ошийник, наїжачений сталевими шипами. Чаклунів тут забагато, прошу мосьпанство. Рівно на двох забагато. І дуже сильно вони до нашого Нєдаміра пригорнулися. Гляньте тільки, ми тут під зорями, довкола вогню, а вони, прошу мосьпанство, у теплі, у королівському наметі змовляються вже, хитрі лиси: Нєдамір, відьма, чаклун і Ґилленстерн. А Йеннефернайгірша. А сказати вам, про що вони змовляються? Як нас у дурні пошити, от про що.
Й оленину жеруть, втрутився похмуро Пильщик. А ми що їли? Бабака! А бабак, питаю вас, що воно? Щур, і ніщо інше. То що ми їли? Щура!
То нічого, сказав Ніщука.Скоро драконячого хвоста скуштуємо. Немає нічого смачнішого за драконячий хвіст, на вугіллі запечений.
Йеннефер, продовжував Богольт, це паскудна, злостива і язиката баба. Не те що твої дівахи, пане Борху. Ці тихі й милі, о, гляньте, сіли біля коней, шаблі гострять, а проходив я повз, пожартував, то усміхнулися, зубки вишкірили. Так, у радість я їм, не те що Йеннеферта крутить-вертить. Кажу вам, треба пильнувати, бо гівно буде з умови нашої.
Якої умови, Богольте?
Що, Ярпене, скажемо відьмаку?
Не бачу протипоказань, сказав ґном.
Горілки нема вже, втрутився Пильщик, перевертаючи пляшку догори дном.
То принеси. Ти ж наймолодший, прошу мосьпанство. А умову, Ґеральте, ми уклали, бо ми ж не найманці й ніякі там не платні пахолки, і Нєдамір нас на дракона не посилатиме, кинувши пару золотих під ноги. Правдавона така, що ми із драконом впораємося без Нєдаміра, а Нєдамір без нас не впорається. А з того ясно випливає: хто більшого вартий, того й частка має бути більшою. Ми і постановили чесноті, хто у рукопашний бій піде й дракона завалить, бере половину скарбниці. Нєдамір, з огляду на рід і титул, бере чверть, у будь-якому разі. А решта, якщо будуть допомагати, поділять залишкичвертьміж собою, порівну. Що ти на це?
А що на це Нєдамір?
Не сказав ані «так», ані «ні». Але нехай він краще поводиться тихенько, молодик. Я ж казав, сам він проти дракона не піде, має покластися на фахівців, значить, на нас, Рубайл, і на Ярпена з його хлопцями. Ми, і ніхто інший, зустрінемо дракона на відстані меча. Решта, у тому числі й чарівники, якщо чесно допоможуть, поділять між собою чверть скарбниці.
Окрім чарівників, кого ви зараховуєте до решти? зацікавився Любисток.
Усе ж не музик та віршомазів, зареготав Ярпен Зігрін. Зараховуємо тих, хто працює сокирою, а не лютнею.
Ага, сказав Три Галки, дивлячись на зоряне небо. А чим працюють Козоїд і його набрід?
Ярпен Зігрін сплюнув у вогнище, щось пробурмотівши поґномськи.
Міліція з Холопілля знає ці засрані гори й працює за провідників, тихо сказав Богольт. Тож справедливо буде допустити їх до поділу. Утім, із шевцемтрохи інша справа. Бачте, недобре воно буде, якщо хамство вирішить, що коли дракон зявиться десь, то, замість того щоби слати за професіоналами, можна йому тихцем дати отрутуі далі борсатися у збіжжі з дівками. Якщо така процедура пошириться, то хіба жебрати нам доведеться. Що, ні?
Правда, додав Ярпен. Тому, кажу вам, із тим шевцем має статися щось погане до того, як він, тягти його мати, до легенди потрапить.
Якщо має статися, то станеться, сказав впевнено Ніщавка. Залиште це на мене.
А Любисток, підхопив ґном, сраку йому в баладі обробить, на сміх підніме. Щоби були йому ганьба й сором на віки вічні.
Про одне я забув, сказав Ґеральт. Є тут один, хто може вам усі плани поплутати. Який ні на які розділи та умови не піде. Я кажу про Ейка з Денесле. Ви із ним розмовляли?
Про що? проскреготів Богольт, палицею поправляючи колоди у вогнищі.З Ейком, Ґеральте, не поговориш. Він на інтересах не розуміється або в домовленостях участі не бере.
Коли ми підїжджали до вашого табору, сказав Три Галки, ми його зустріли. Стояв навколішки на камінні, при повному озброєнні, і витріщався у небо.
Він так постійно робить, сказав Пильщик. Медитує або молиться. Говорить, що треба так, бо йому богами наказано людей від зла охороняти.
У нас, у Крінфріді,буркнув Богольт, тримають таких у хліву, на ланцюгу, й дають їм шматок вугілля, тоді вони на стінах дурню всяку малюють. Але досить уже тут про ближніх пліткувати, поговоримо про справи.
У коло світла безшелесно увійшла невисока, загорнута у вовняний плащ молода жінка із чорним волоссям, зібраним золотою сіточкою.
Що воно так смердить? запитав Ярпен Зігрін, удаючи, що не бачить її.Наче сірка, ні?
Ні.Богольт, дивлячись убік, демонстративно потягнув носом. Це мускус чи якісь інші пахощі.
Ні, то хіба скривився ґном. Ах! Це ж вельможна пані Йеннефер! Вітаємо, вітаємо!
Чародійка повільно обвела поглядом присутніх, на хвильку зупинивши блискучі очі на відьмаку. Ґеральт злегка усміхнувся.
Дозволите присісти?
Авжеж, авжеж, добродійко ти наша, сказав Богольт і чхнув. Сідайте отут, на сідлі. Кеннете, воруши жопою і подай чародійці сідло.
Панове тут про справи, як я чую. Йеннефер усілася, витягнувши перед собою зграбні ноги у чорних панчохах. Без мене?
Не насмілилися б ми, сказав Ярпен Зігрін, непокоїти таку поважну особу.
Ти, Ярпене, Йеннефер примружила очі, повертаючи голову до ґнома, краще помовч. З першого дня ти наполегливо ставишся до мене, як до повітря, тож роби так і далі, не муч себе. Бо мене воно також не мучить.