Золотий дракон, прошепотів Доррегарай. Це неможливо Жива легенда!
Немає, псямать, золотих драконів, заявив Ніщука і сплюнув. Я знаю, що кажу.
То що воно отам, на пагорбі? доречно запитав Любисток.
То якийсь обман.
Ілюзія.
Це не ілюзія, сказала Йеннефер.
Це золотий дракон, сказав Ґилленстерн. Найсправжнісінький золотий дракон.
Золоті дракони є лише у легендах!
Припиніть, втрутився раптом Богольт. Навіщо гарячкувати? Будь-який дурень побачить, що тозолотий дракон. А яка, прошу мосьпанство, різниця: золотий, синій, бронзовий чи у клітинку? Він невеличкий, прикінчимо його на раз-два. Пильщик, Ніщуко, розвантажуйте віз, витягайте амуніцію. Теж мені, діло: золотий, не золотий
Різниця, Богольте, є,сказав Пильщик. І важлива. Це не той дракон, якого ми вистежуємо. Не той, отруєний під Холопіллям, який сидить у ямі, на золоті та камінчиках. А цей тут сидить тільки на сраці. Так на холеру він нам?
Цей драконзолотий, Кеннете, ревнув Ярпен Зігрін. Ти колись бачив такого? Не розумієш? За шкіру його візьмемо більше, аніж витягли б ми зі звичайної скарбниці.
Причомуне псуючи ринку коштовного каміння, додала Йеннефер, паскудно посміхаючись. Ярпен правий. Умова досі діє. Є що ділити, ні?
Гей, Богольте? гукнув Ніщука від воза, із брязкотом риючись в амуніції.Що ми вдягаємо на себе й коней? Чим та золота гадина може плювати, га? Вогнем? Кислотою? Парою?
А зараза його зна, прошу мосьпанство, зніяковів Богольт. Гей, чародії! Чи в легендах про золотих драконах мовиться, як таких убити?
Як його вбити? Та звичайнісінько! крикнув раптом Козоїд. Що там думати, дайте швиденько якогось звірятка. Напхаємо його чимось отруйним і підкинемо гаду, хай він щезне.
Доррегарай подивився на шевця скоса, Богольт сплюнув, Любисток відвернувся із гримасою огиди. Ярпен Зігрін посміхнувся масненько, взявшись під боки.
Що ви так дивитеся? запитав Козоїд. До роботи треба умовитися, чим напхаємо стерво, щоби гад скоріше здох. Має це щось бути страшезно отруйним чи гнилим.
Ага, сказав ґном, усе ще посміхаючись. Щось тут отруйне, паскудне й смердяче є. Знаєш, що воно, Козоїде? Виявляється, що це ти.
Що?
Гівно! Вали звідси, гречкосію, хай би очі мої тебе не бачили.
Пане Доррегараю, сказав Богольт, підходячи до чародія. Доведіть свою користь. Пригадайте легенди та перекази. Що вам відомо про золотих драконів?
Чародій посміхнувся, бундючно випрямляючись.
Що мені відомо про золотих драконів, питаєш? Мало, але достатньо.
Тож слухаємо.
А й слухайте, і слухайте уважно. Там, перед нами, сидить золотий дракон. Жива легенда, може, останнє і єдине у своєму роді створіння, що вціліло від вашого вбивчого шалу. Легенди не вбивають. Я, Доррегарай, не дозволю вам торкнутися цього дракона. Зрозуміло? Можете пакуватися, приторочувати вюки та повертатися додому.
Ґеральт був переконаний, що вибухне колотнеча. Помилявся.
Мосьпане чародію, урвав тишу голос Ґилленстерна. Зауважуйте, до кого ви мовите. Король Нєдамір може наказати вам пакувати вюки та забиратися до диявола. Але не навпаки. Це зрозуміло?
Ні,сказав чародій. Не зрозуміло. Бо ямайстер Доррегарай, і мені не наказуватиме хтось, чиє королівство займає землю, видну з висоти частоколу паршивої, брудної і смердючої фортеці. Чи знаєте ви, пане Ґилленстерне, що коли я прокажу закляття і виконаю рух рукою, то ви перетворитесь на коровячий коржик, а ваш неповнолітній корольна щось куди гірше? Це зрозуміло?
Ґилленстерн не встиг відповісти, бо Богольт, підступивши до Доррегарая, схопив його за плече й повернув до себе. Ніщука й Пильщик, мовчазні й похмурі, висунулися з-за спини Богольта.
Слухай-но, пане магіку, сказав тихо величезний Рубайло. Перш ніж почнете ви виконувати ті ваші рухи руками, послухайте. Я міг би довго пояснювати, прошу мосьпанство, де я собі маю твої заборони, твої легенди й твою дурну балаканину. Але ж нехай замість відповіді вистачить і ось цього.
Богольт втягнув повітря, приклав пальця до ніздрі і зблизька висякався чародієві на носки чобіт.
Доррегарай зблід, але не ворухнувся. Бачивяк і всіланцюговий моргенштерн на ліктьової довжини держаку, який Ніщука тримав у низько опущеній руці. Знавяк і всі,що час, потрібний на те, щоб накласти закляття, незрівнянно довший за час, потрібний Ніщуці, щоб розвалити йому голову на чверті.
Ну, сказав Богольт. А тепер ґречно відійдіть убік, прошу мосьпанство. А якщо стане тобі в охоту знову роззявити рота, то швиденько заткни його віхотем трави. Бо якщо я ще раз почую твоє репетування, ти в мене отримаєш.
Богольт відвернувся і потер долоні.
Ну, Ніщуко, Пильщику, до роботи, бо гад той від нас утече.
Не видно, аби мав він намір утікати, сказав Любисток, дивлячись у поле. Гляньте-но на нього.
Золотий дракон, який сидів на пагорбі, позіхнув, задер голову, замахав крилами і шмагнув по землі хвостом.
Королю Нєдаміре й ви, лицарі! заревів він, неначе мідяна труба. Ядракон Віллентретенмерт! Як бачу, не всіх вас зупинила лавина, яку саме я, не хвалячись, спустив вам на голови. Дісталися ви аж сюди. Як бачите, з долини є лише три шляхи. На схід, до Холопілля, на захід, до Кайнгорна. Цими шляхами ви можете скористатися. Північною ущелиною, панове, ви не підете, бо я, Віллентретенмерт, вам це забороняю. Якщо ж хтось моєї заборони сприйняти не захоче, то викликаю його на бій, на гоноровий, лицарський поєдинок. Зброєю конвенційною, без чарів і вогню. Битва до повної капітуляції однієї зі сторін. Чекаю відповіді від вашого герольда, як наказує звичай!
Усі стояли, широко пороззявлявши роти.
Він говорить! просопів Богольт. Неймовірно!
І до того жстрашенно мудро, сказав Ярпен Зігрін. Чи хтось зна, що воно такезброя конфесійна?
Звичайна, не магічна, сказала Йеннефер, зморщившись. Утім, я не можу зрозуміти одного. Неможливо говорити артикульовано, маючи роздвоєний язик. Лайдак уживає телепатію. Майте на увазі, що вона діє в обидва боки. Він може читати ваші думки.
Він що, здурів, чи як? занервував Кеннет Пильщик. Гоноровий поєдинок? Із дурнуватим гадом? Отакої! Йдемо на нього купою! У купі сила!
Ні.
Вони обернулися.
Ейк із Денесле, вже на коні, у повному обладунку, зі списом, уставленим у стремено, виглядав куди краще, аніж пішим. З-під піднятого забрала шолому горіли гарячково очі, біліло бліде обличчя.
Ні, пане Кеннете, повторив лицар. Хіба що через мій труп. Не допущу, аби в моїй присутності ображали лицарський гонор. Хто наважиться зламати умови гонорового поєдинку
Ейк мовив дедалі голосніше, екзальтований голос його ламався і тремтів від піднесення.
хто зневажить гонор, той зневажить і мене, і кровйого чи мояпотече на цю змучену землю. Бестія хоче поєдинку? Добре! Нехай герольд трубить моє імя! Нехай вирішить усе суд богів! За дракономсила іклів та пазурів і пекельна злість, за мною
Що за кретин, буркнув Ярпен Зігрін.
за мною справедливість, за мною віра, за мною сльози дівиць, яких той гад
Закінчуй, Ейку, бо блювати хочеться! крикнув Богольт. Уперед, у поле, за дракона берися замість базікати!
Гей, Богольте, зачекай, раптом сказав ґном, шарпаючи себе за бороду. Ти забув про умову? Якщо Ейк завалить гадину, візьме половину
Ейк нічого не візьме, вишкірився Богольт. Я його знаю. Йому вистачить, якщо Любисток складе про нього пісеньку.
Тихо! закричав Ґилленстерн. Нехай воно так і буде. Проти дракона виступить праведний мандрівний лицар, Ейк із Донесле, що бється у кольорах Кайнгорну як спис і меч короля Нєдаміра. Таке королівське рішення!
От, маєш, заскреготів зубами Ярпен Зігрін. Спис і меч Нєдаміра. Зробив нас кайнгорнський кролик. І що тепер?
Нічого. Богольт сплюнув. Ти ж не хочеш задиратися із Ейком, Ярпене? Він балакає по-дурному, але якщо вже вліз на коня і розпалився, то краще поступитися йому дорогою. Хай їде, зараза, і нехай прикінчить дракона. А потім подивимося.
Хто буде герольдом? запитав Любисток. Дракон хотів герольда. Може, я?