Анджей СапковськийВідьмак. Меч призначення
Обережно! Ненормативна лексика!
Межа можливого
І
Не вийде звідти, кажу ж вам, промовив прищавий, упевнено киваючи. Уже година з чвертю, відколи туди заліз. Уже по ньому.
Міщани, зюрмившись серед руїн, мовчали, вдивляючись у зяючий чорний отвір у руїнахнапівзавалений вхід до підземелля. Товстун у жовтому кубраку переступив з ноги на ногу, відкашлявся й стягнув з голови мятий берет.
Почекаймо ще, сказав, обтираючи піт з рідких брів.
Чого? чмихнув прищавий. Там, у льохах, василіск сидить, чи ви, войте, забули? Хто туди входить, тому гаплик. Чи мало там людей загинуло? То чого нам чекати?
Але ж ми домовлялися, невпевнено буркнув товстун. Як же воно?
Із живим ви, войте, домовлялися, заговорив товариш прищавого, велетень у шкіряному різницькому фартусі.А зараз він мертвий, це точнісінько, наче сонце на небі. Наперед було відомо, що на погибель іде, як й оті інші. Він же навіть без дзеркала поліз, з мечем тільки, а без дзеркала василіска не забити, кожен про те зна.
Заощадили ви грошики, войте, додав прищавий. Бо й платити за василіска нема кому. Тож спокійнісінько йдіть собі додому. А коня та речі чаклуна ми візьмемо, чого добру пропадати.
Ага, сказав різник. Кобилка файна, та й вюки незле напхані. Заглянемо, що там усередині.
Як же воно? Шановні?
Мовчіть, войте, і не втручайтеся, бо ґуля вискочить, застеріг прищавий.
Файна кобилка, повторив різник.
Облиш того коня у спокої, любчику.
Різник повільно повернувся у бік чужинця, який вийшов з-за муру, з-за спин людей, які зюрмилися навколо входу до льоху.
Чужак мав кучеряве густе каштанове волосся, брунатну туніку поверх підбитого ватою каптану, високі їздові чоботи. І жодної зброї.
Відійди від коня, повторив уїдливо. Бо що воно? Чужий кінь, чужі вюки, чужа власність, а ти піднімаєш на неї свої каправі очиська, тягнеш до неї свої паршиві лапи? Чи так годиться?
Прищавий, потроху засовуючи руку за пазуху куртки, глянув на різника. Різник кивнув, повів підборіддям у бік групи, і звідти вийшло ще двійко: кремезних, коротко стрижених. Обидва мали палиці, такі, якими на різниці глушать тварин.
І хто ви такий, запитав прищавий, не виймаючи руку з-за пазухи, щоби патякати, що годиться, а що ні?
Нема тобі до того діла, любчику.
Зброї не носите.
Правда. Чужак посміхнувся ще уїдливіше. Не ношу.
Це недобре. Прищавий вийняв руку з-за пазухи, разом із довгим ножем. Це дуже недобре, що не носите.
Різник також витягнув ножа, великого, наче мисливський корд. Ті двоє ступили уперед, піднімаючи палиці.
Не мушу носити, сказав чужак, не рухаючись із місця. Моя зброя зі мною ходить.
З-за руїн мяким упевненим кроком вийшли дві молоді дівчини. Натовп одразу розступився, відсахнувся, порідшав.
Обидві дівчини посміхнулися, блискаючи зубами, примружуючи очі, з кутиків яких бігли до вух широкі сині смуги татуювань. На міцних стегнах, що видніли з-під рисячих шкір, та на голих зграбних руках вище кольчужних рукавичок грали мязи. З-за плечей, також захищених кольчугами, стирчали руківя шабель.
Прищавий повільно зігнув коліна, опустив ножа на землю.
Із діри в руїнах почувся стукіт каміння, хрускіт, після чого з темряви виринули долоні й вчепилися у вищерблений край муру. За долонями зявилисяпо черзіголова із білим, припорошеним цегляним пилом волоссям, бліде обличчя, руківя меча, що видніло з-за плеча.
Натовп загудів.
Біловолосий, горблячись, витягнув з діри щось дивне, чудернацьке тіло, вишмаруване у просякнутому кровю пилу. Тримаючи створіння за довгий ящірковий хвіст, він мовчки кинув його під ноги товстому войту. Війт відскочив і перечепився об повалений фрагмент муру, дивлячись на закривавлений пташиний дзьоб, перетинчасті крила й серповидні кігті на вкритих лускою лапах. На роздуте горло, колись кармінове, а заразбрунатно-руде. На шклисті, запалі очі.
Оцевасиліск, сказав біловолосий, обтрушуючи штани від куряви. Відповідно до умови. Мої двісті лінтарів, якщо ваша ласка. Чесних лінтарів, не пообрізуваних. Попереджаюя перевірю.
Війт тремтячими руками вигріб капшук. Біловолосий роззирнувся, на мить зупинив погляд на прищавому, на ножі, що лежав у того біля ноги. Подивився на чоловіка у брунатній туніці, на дівчат у рисячих шкірах.
Як завжди, сказав, виймаючи капшук із тремтячих рук війта. Ризикую для вас шиєю за малий грош, а ви тим часом підбираєтеся до моїх речей. Ніколи, най вас зараза, не змінитеся.
І пальцем не торкнулися, замимрив різник. Ті двоє із палицями давно розчинилися у натовпі.І пальцем ваших речей не торкнулися, пане.
Я дуже радий, посміхнувся біловолосий. Побачивши його посмішку, що, наче рана, розквітла на блідому обличчі, натовп почав швиденько розходитися. І тому, братику, тебе я також і пальцем не торкнуся. Підеш собі з миром. Але підеш швидесенько.
Прищавий, задкуючи, намагався відступити. Прищі на його раптом зблідлому обличчі стали до бридкого помітними.
Гей, почекай, сказав до нього чоловік у брунатній туніці.Я про дещо забув.
Про що пане?
Ти вийняв проти мене ножа.
Вища з дівчат раптом гойднулася на широко розставлених ногах, крутнулася у стегнах. Шабля, невідомо коли вийнята, різко свиснула у повітрі. Голова прищавого підлетіла вгору й по дузі, впала до зяючого отвору льоху. Тіло пласко й важко, наче зрубане дерево, гепнулося поміж покришеної цегли. Натовп одноголосо заверещав. Друга дівчина, із долонею на руківї, спритно обернулася, захищаючи тили. Не було потреби. Натовп, штовхаючись і спотикаючись об руїни, щосили втікав до міста. На чолі, підстрибуючи, гнав війт, лише на кілька саженів випереджаючи величезного різника.
Красивий удар, холодно прокоментував біловолосий, долонею в чорній рукавичці заслоняючи очі від сонця. Красивий удар зерріканською шаблею. Схиляю чоло перед вправністю та вродою вільних воїтельок. ЯҐеральт із Рівії.
А я, незнайомець у брунатній туніці вказав на тьмяний герб на грудях, на якому було зображено рядок із трьох чорних птахів на тлі одноманітно-золотого поля, Борх Три Галки. А це мої дівчата, Тея і Вея. Так я їх зву, бо на їхніх справжніх іменах можна язик собі відгризти. Обидві, як ти слушно зауважив, є зерріканками.
Здається мені, дякувати треба за коня і речі саме вам. Тождякую вам, воїтельки. Дякую і вам, пане Борху.
Три Галки. І давай без того «пана». Чи тебе щось затримує у тій місцині, Ґеральте із Рівії?
Аж ніяк.
Чудово. Маю пропозиціюнедалеко звідси, на розстані до річного порту, є шинок. Зветься він «Під Задумливим Драконом». Тамтешня кухня не має собі рівні у всій околиці. Я саме збираюся туди, сподіваючись на вечерю та ночівлю. Було б добре, якби ти захотів скласти мені компанію.
Борху. Біловолосий відвернувся від коня й глянув у ясні очі незнайомця. Я не хотів би, щоб між нами вкралися якісь недомовленості. Явідьмак.
Я здогадався. А сказав ти це таким тоном, наче мовив: «Япрокажений».
Є такі,сказав Ґеральт повільно, хто волів би компанію прокажених, аніж товариство відьмака.
Є і такі,засміявся Три Галки, які воліли б вівцю, аніж дівчину. Що ж, можна лише їм поспівчувати, тим і іншим. Повторюю пропозицію.
Ґеральт стягнув рукавичку й потиснув простягнену йому долоню.
Приймаю, тішуся з нового знайомства.
Тож у дорогу, бо щось я зголоднів!
ІІ
Шинкар протер ганчіркою зашкарублі дошки столу, вклонився й посміхнувся. Не мав двох передніх зубів.
Та-ак Три Галки якусь на мить вдивлявся у закіптюжену стелю й у павуків, які там дуріли. Спершу Спершу пива. Щоб двічі не ходитиціле барильце. А до пива Що ти можеш запропонувати до пива, любчику?
Сир? ризикнув шинкар.
Ні,скривився Борх. Сир буде на десерт. До пива ми хочемо чогось кислого й гострого.
Слухаюся. Шинкар посміхнувся ще ширше. Два передні зуби були не єдиними, яких йому бракувало. Вугорки із часником в олії та оцті або ж мариновані стручки зеленої паприки