Здогадуюся, буркнув Висогота, що тобі не вдалося.
Тоді я вважала, сказала вона глухо, що у Ревнощах чекає численний і добре озброєний загін. У найсміливіших думках не могла б я подумати, що вся засідкаодна людина
Вона замовкла, задивившись у темряву.
Я й поняття не мала, що то за людина.
* * *
Бірка була колись селищем багатим, красивим і лежала у надзвичайно мальовничих місцяхжовті стріхи її й червоні дахи щільно заповнювали долинку із крутими лісистими схилами, що змінювали колір залежно від пори року. Естетичне око і вразливе серце втішалися видами Бірки особливо восени.
Було так до того часу, коли селище змінило назву. А сталося то так.
Молодий рільник, ельф із близької рільничої колонії, закохався до смерті у мірошничку з Бірки. Мірошничка-фіглярочка висміювала залицяння ельфа й далі інтенсивно милувалася із сусідами, знайомими, навіть родичами. Ті почали й собі підсміюватися з ельфа і з його сліпого, наче кріт, кохання. Ельфдосить нетипово як для ельфавибухнув гнівом та помстою, вибухнув страшенно. Якоїсь ночі за сприятливого сильного вітру підклав вогонь і пустив усю Бірку з димом.
Зруйновані погорільці підупали духом. Одні помандрували в світ, інші опустилися у неробство і пияцтво. Гроші, зібрані на відбудову, регулярно розтрачували та пропивали, а селище тепер являло собою образ бідування і розпачу: було збираниною паскудних, абияк склепаних хаток під голим, начерно осмаленим схилом котловини. До пожежі Бірка мала форму овалу з центральним риночком, а тепер із небагатьох порядно відбудованих будинків, комори й винокурні сформовано було щось у вигляді довгої вулички, яку замикав фронтон поставленого спільним зусиллям заїзду «Під головою химери», яким управляла вдова Гульой. І вже сім років, як ніхто не вживав назву Бірка. Говорилося: Вогнисті Ревнощі, а частіше й просто Ревнощі.
Вуличкою Ревнощів їхали Щури. Був холодний, похмурий, понурий ранок.
Люди розбігалися по домівках, ховалися у сараях і мазанках. Хто мав віконниці, той зачиняв їх із тріском, хто мав двері, той підпирав їх кілком. Хто ще мав горілкупив для куражу. Щури їхали ступою, демонстративно повільно, стремено у стремено. На обличчях їхніх вимальовувалося байдуже презирство, але змружені очі уважно розглядали вікна, ґанки і кутки.
Одна стріла з арбалету! застерігав Ґіселер, голосно й усім навкруги. Одне клацання тятиви, і буде тут різанина!
І знову підпустимо червоного півня! докинула звучним високим сопрано Іскра. Землю і воду залишимо!
Дехто з мешканців напевне мав арбалети, але не знайшлося нікого, хто схотів би перевірити, чи не кидають, бува, Щури слів на вітер.
Щури позлазили з коней. Чверть стайє, що відділяло їх від заїзду «Під головою химери» пройшли вони пішки, пліч-о-пліч, ритмічно подзвонюючи і брязкаючи острогами, оздобами й прикрасами.
Зі сходів заїзду, побачивши їх, утекло трійко ревнощан, які гамували вчорашнє похмілля пивом.
Аби тільки він тут був, пробурмотів Кейлі.Бо ми затягнули. Не треба було розслаблятися, треба було сюди хоча б вночі вдертися.
Дурієш, вищирила зубки Іскра. Як хочемо, аби про те барди пісні співали, то не можна зробити це вночі й у темряві. Мусять люди бачити! Раноккраще всього, бо усі ще тверезі, вірно, Ґіселере?
Ґіселер не відповів. Підняв камінь, розмахнувся і гепнув ним об двері корчми.
Вилазь, Бонгарте!
Вилазь, Бонгарте! підхопили Щури хором. Вилазь, Бонгарте!
Зсередини пролунали кроки. Повільні й важкі. Містле відчула дрижаки, що побігли по карку й спині.
Бонгарт став у дверях.
Щури мимоволі відступили на крок, підбори високих чобіт вперлися у землю, долоні скочили до руківя мечів. Мисливець за нагородами свій тримав під пахвою. Таким чином руки мав вільнів одній тримав обібране від шкаралупи яйце, у другійскибку хліба.
Повільно підійшов до барєрка, глянув на них згори, звисока. Стояв на ґанку, а й сам був великим. Гігантським, хоча худим, наче гуль.
Дивився на них, обводив водянистими очима усіх по черзі. Тоді відкусив спочатку шматочок яйця, тоді шматочок скибки.
А де Фалька? спитав невиразно. Крихти жовтка падали в нього з вусів і губ.
* * *
Гони, Кельпі! Гони, красуне! Гони, скільки сил є!
Ворона кобила заіржала голосно, витягаючи шию в карколомному чвалі. Гравій градом летів з-під копит, хоча здавалося, що копита ледь торкаються землі.
* * *
Бонгарт потягнувся ліниво, скриплячи шкіряним кубраком, поволі натягнув і старанно розправив лосині рукавички.
Як так? скривився. Хочете мене вбити? А за що?
А за Мухоморця, щоби далеко не шукати, відповів Кейлі.
І для забави, додала Іскра.
І для святого спокою, докинув Реф.
Аааа, повільно промовив Бонгарт. Це про те йдеться!
А як пообіцяю, що вам спокій дам, то облишите мене?
Ні, ти, песе сивий, не облишимо, чарівно усміхнулася Містле. Ми тебе знаємо. Відаємо, що не даруєш нам, що будеш нашим слідом волоктися і чекати на оказію, аби пхнути нас у спину. Виходь!
Помалу, помалу. Бонгарт усміхнувся, зловороже розтягуючи губи під сивими вусами. Затанцювати ми завжди встигнемо, чого його підганяти. Спершу складу вам пропозицію, Щури. Дозволю вам вибрати, що ви за вашою волею зробите.
Що ти там, старий гриб, бурмочеш? крикнув Кейлі, горблячись. Чіткіше кажи!
Бонгарт покивав та почухав стегно.
Нагорода за вас є, Щури. Чимала. А жити треба.
Іскра форкнула, наче лісовий кіт. Бонгарт схрестив руки на грудях, приймаючи меч на згин ліктя.
Чимала нагорода, повторив, є за мертвих, а за живих трохи більша. Мені-то, скажемо чесно, все єдино. Нічого до вас особисто не маю. Ще вчора думав, що уконтропуплю вас так просто, заради втіхи й розваги, але ви самі прийшли, заощадили мені сил, тож у серце мене тим торкнули. Тож дозволю вам обрати. Як бажаєте, аби я вас узяв: по-доброму чи по-злому?
Мязи на щелепах Кейлі заграли. Містле схилилася для стрибка. Ґіселер схопив її за плече.
Хоче він нас розлютити, просичав. Дозволь каналії балакати.
Бонгарт пирхнув.
Ну, повторив. По-доброму чи по-злому? Я оте перше раджу. Бо знаєте: по-доброму значно, значно менше болить. Щури, як за командою, дістали зброю. Ґіселер махнув клинком навхрест, завмер у фехтувальній позі. Містле соковито сплюнула на землю.
Іди-но сюди, кістяний дідугане, сказала удавано спокійно. Йди, падлюко. Вбємо тебе, як старого сивого пса.
Тож волієте по-злому. Бонгарт, дивлячись кудись над дахами, поволі видобув меча, відкинув піхви. Неспішно зійшов з ґанку, побрязкуючи острогами.
Щури швидко стали поперек вулички. Кейлі відійшов якнайдалі вліво, майже під мур винокурні. Поряд із ним встала Іскра, кривлячи вузькі губи у своїй звичайній страшній усмішці. Містле, Ассе й Реф відійшли праворуч. Ґіселер став посередині, вдивляючись у мисливця за нагородами з-під примружених повік.
Ну, добре, Щури. Бонгарт роззирнувся по боках, глянув у небо, потім підняв меч і поплював на клинок. Як танцюватитак танцювати. Грай, музико!
Вони скочили до себе, наче вовки, блискавично, тихо, без попередження. Завили у повітрі клинки, наповнюючи вуличку гострим дзвоном сталі. Спочатку чути було тільки дзвін клинків, зітхання, стогони та приспішене дихання.
А потім, раптом і несподівано, Щури почали кричати. І помирати. Реф вилетів з клубовиська першим, гепнувся спиною об мур, бризкаючи кровю на брудно-біле вапно. За ним непевним кроком вийшов Ассе, зігнувся, упав на бік, поперемінно згинаючи та розпрямляючи коліна.
Бонгарт крутився і скакав, наче дзиґа, оточений мигтінням і свистом клинка. Щури перед ним відступали, підскакуючи, рубаючи й відскакуючи знову, люто, завзято, безжально. І безрезультатно. Бонгарт парирував, бив, парирував, бив, атакував, без перерви атакував, не давав передиху, навязував темп. А Щури відступали. І помирали.
Іскра, втята у шию, впала у грязюку, скручуючись, наче кицька, кров з артерії бризнула на литки й коліна Бонгарта, що проходив повз неї. Мисливець широким замахом відбив атаки Містле і Ґіселера, після чого крутнувся і блискавичним ударом розпоров Кейлі, рублячи самим кінчиком мечавід ключиці аж по стегно.