Дійкстра відсунув на край столу протокол допиту, бо здалося йому раптом, що пергамент й досі тхне катівнею.
І тоді,здогадався він, Мільва зникла у Брокілоні, наче сон золотий. Але у Вердені й донині непросто знайти охочих до експедицій на дріад. Стара Ейтне і молода Шуліка зробили добрячу селекцію. І вони насмілюються казати, що провокаціяце людський винахід. А може
Кхи-кхи? захрипів Орі Ройвен, здивований обірваною фразою і довгою мовчанкою шефа.
Може, вони нарешті почали у нас вчитися, холодно закінчив шпигун, дивлячись на доноси, протоколи допитів і смертні вироки.
* * *
Ніде не помітивши червоного, Мільва занепокоїлася. Пригадала собі раптом, що козел зробив крок у момент пострілу. Зробив чи хотів зробитите на те і виходило. Ступив крок, а стріла могла ударити у живіт. Мільва вилаялася. Постріл у живіт, прокляття і ганьба мисливця! Невдача! Тьфу-тьфу на таке лихо!
Вона швидко добігла до узбіччя яру, уважно розглядаючись серед ожини, моху й папороті. Шукала стрілу. Та, із наконечником із чотирма лезами, вигостреними так, що голили волоски на передпліччі, випущена з відстані у пятдесят кроків, мусила пробити козла навиліт.
Помітила, знайшла і видихнула із полегшенням, сплюнула тричі, радіючи фарту. Даремно переймалася, та що там, усе було навіть краще, ніж вона сподівалася. Стріла не була обліплена клейким і смердючим вмістом шлунку. Не мала вона також і слідів світлої, рожевої і пінистої крові з легенів. Наконечник був увесь покритий темним, багатим червоним. Наконечник прошив серце. Мільва не мусила тепер таїтися та підходити крадькома, не чекав її і довгий марш по слідах. Козел, без сумніву, лежав мертвим у гущавині не далі як за сто кроків від галявинки, у місці, яке їй викаже кров. А підстрелений у серце козел мав після кількох стрибків стікати кровю, тож вона знала, що знайде слід із легкістю.
Через десять кроків вона знайшла слід, пішла по ньому, знову занурившись у думки і спогади.
* * *
Вона дотрималася даної відьмакові обітниці. Вона повернулася до Брокілону навіть раніше, ніж обіцяла, через пять днів після Свята Жнив, через пять днів після нового місяця, що починав у людей місяць серпень, а в ельфівЛаммас, сьомий, передостанній savaed року.
Переправилися через Стрічку на світанку, вона і пятеро ельфів. Командо, яке вона вела, нараховувало спочатку девятьох кінних, але жовніри з Брюґґе увесь час ішли по їхніх слідах, у трьох стайє перед річкою повисли в них на плечах, притиснули, відступили тільки над Стрічкою, коли в імлі світанку замаячив попереду Брокілон на правому березі. Жовніри Брокілону боялися. Це їх урятувало. Переправилися. Ледь живі від утоми, поранені. І не всі.
Вона мала для відьмака новини, але була переконана, що Ґвинблейдд усе ще у Коль Серрай. Вона мала намір піти до нього тільки близько полудня, добряче виспавшись. Здивувалася, коли він раптом, наче дух, випірнув із тумана. Мовчки сів поряд, дивлячись, як вона мостить собі лігвище, укладає попону на купу хмизу.
Ото в тебе терпцю немає,сказала насмішкувато. Відьмаче, я з ніг валюся. День і ніч у сідлі, жопи нє відчуваю, а мокрадо пупа, бо тіки вранці ми, наче вовки, надрічним ложем скрадалися
Прошу тебе. Ти щось довідалася?
Довідалася, пирхнула вона, розшнуровуючи і стягуючи намочені чоботиті опиралися. І без проблєм, бо голосно про те балакають. Шо та твоя паннатаке велике цабе, того ти мені нє сказав! Думала я: пасербиця твоя, здихля якась, сирота, долею скривджена. А тут маєш: цінтрийська принцеса! Ха! А може, і тикнязь перевдягнений?
Кажи, прошу.
Нє отримають її вже королі у свої руки, бо та твоя Цірілла, як виявилося, з Танедду просто до Нільфгарду втекла, напевне із тими магіками, шо зрадили. А у Нільфгарді імператор Емгир із помпою її прийняв. І знаєш шо? Кажуть, оженитися на ній здумав. А зара дай мені відпочити. Хочеш, поговоримо, як висплюся.
Відьмак мовчав. Мільва розвісила мокрі онучі на лапатій гілці, так, аби знайшло ті сонце, як зійде, шарпнула клямру пояса.
Роздягнутися хочу, буркнула. Шо ти тут стоїш? На приємніші звістки ти ж не міг сподіватися? Нічого тобі вже нє загрожує, ніхто про тебе нє пита, перестали тобою шпигуни займатися. А дівка твоя втекла від королів, імператрицею буде
То певна звістка?
Зара все непевне, позіхнула вона, присідаючи на постіль, окрім, мо, того, шо сонечко щодня нєбом зі сходу на захід іде. Але про нільфгардського імператора й цінтрійську принцесу мусить правдою бути, шо балакають. Голосно про те.
І звідки раптом той розголос?
А ніби ти не знаєш! Вона все ж Емгиру в посагу шмат землі принесе! Нє тільки Цінтру, а й по тому боку Яруги також! Ха, тож і моєю пані вона стане, бо я з Верхнього Соддену, а увесь Содден, типа, лєн єйний! Тьфу, як оленюшку у лісах її завалю і схоплять менето на мотузці за її наказом повисну От, світ паршивий! Зараза, шось очі в мене закриваються
Ще тільки одне запитання. З тих чародійок то значить, з тих чародіїв, що зрадили, спіймали когось?
Нє. Але одна магічка, кажуть, сама собі віку вкоротила. Скоро по тому, як Венґерберг захоплено, а кедвенські війська вступили до Едірну. Наче від сумління або від страху перед стратою
У командо, яке ти привела, були вільні коні. Ельфи мені котрогось дадуть?
Ага, у дорогу тобі час, буркнула вона, загортаючись у попону. Так я собі думаю, шо знаю, куди
Замовкла, здивована виразом його обличчя. Раптом зрозуміла, що нічого, абсолютно нічого вона не розуміє. Раптом, несподівано, зненацька відчула вона бажання усістися біля нього, засипати його питаннями, вислухати, довідатися, може, щось порадити Раптом потерла великим пальцем у кутку ока. Я зморена, подумала, смерть усю ніч на пяти мені наступала. Мушу відпочити. Яке мені, зрештою, діло до його проблем і переживань? Яке мені діло? І до тієї дівки? Та диявол із ними обома! Зараза, цілком від мене через усе те сон відлетів
Відьмак устав.
Дадуть мені коня? повторив.
Бери, якого хочеш, сказала вона по хвильці.А ельфам краще на очі поки шо нє лізь. Потріпали нас на переправі, кров пустили Тіки вороного не чіпай, бо вороний мій Чого ти ще тут стоїш?
Дякую тобі за допомогу. За все.
Вона не відповіла.
Маю перед тобою борг. Як його сплатити?
Як? А так, шо геть зараз же підеш собі нарешті! крикнула вона, піднімаючись на лікті й різко шарпаючи попоною. Я Я виспатися мушу! Коня бери І їдь собі. До Нільфгарду, до пекла, до всіх бісів, яке мені діло? Їдь! Залиш мене у спокої!
Сплачу, що винен, сказав він стиха. Не забуду. Може колись так статися, що ти потребуватимеш допомоги. Підтримки. Плеча. Крикни тоді, крикни у ніч. А я прийду.
* * *
Козел лежав на краю схила, губчатого від джерелець, що вибивалися там назовні, густо порослого папороттю, витягнутий, зі склистим оком, втупленим у небо. Мільва бачила великих кліщів, що впялися у його світло-жовте черево.
Прийдеться вам шукати собі іншої крові, хробачки, буркнула вона, підкочуючи рукави й витягаючи ніж. Бо ця вже холоне.
Управним і швидким рухом вона надрізала шкіру від грудини аж до анального отвору, вміло оминаючи геніталії. Обережно розділила верстви жиру, вимазавши руки аж по лікті, відтяла кишечник, витягла нутрощі наверх. Розтяла шлунок і жовчний пухир у пошуках безоарів. У магічні властивості безоарів вона не вірила, але не бракувало дурнів, які вірили й платили.
Вона підняла козла і поклала його на стовбур, що лежав неподалік, розпанаханим черевом до землі, так, щоб могла витікати кров. Витерла руки віхтям папороті.
Усілася поряд зі здобиччю.
Одержимий, шалений відьмак, сказала тихо, вдивляючись у крони брокілонських сосен, що нависали фунтах у ста над нею. Вирушаєш до Нільфгарду за твоєю дівулею. Вирушаєш на кінець світу, який стоїть у вогні, і навіть нє подумав про те, шоб набрати трохи провіанту. Знаю, шо ти маєш для кого жити. Але чи маєш з чого?
Сосни, зрозуміло, не коментували й монологу не переривали.
Так я собі думаю, продовжила Мільва, видлубуючи кров з-під нігтів, шо нє маєш ти і шансу ту твою панянку знайти. Нє зумієш дістатися нє лише до Нільфгарду, а навіть до Яруги. Так я собі думаю: смерть тобі писана. На морді твоїй затятій виписана вона, з очей твоїх паскудних визирає. Дожене тебе смерть, холерний ти відьмаче, дожене тебе скоренько. Ну, але дякуючи цьому козлику, нє буде вона, принаймні, смертю голодною. А то, хіба, вже шось. Так я собі думаю.