Лазійські тигри відразу ж підвели голови. Встали, глянули на узгіря, на левенбреха. Рухаючись як один, обернулися і почали стрибками здійматися узгірям.
На вигляд спокійний, левенбрех натис клавішу на консолі. Зберігав певність рухів, але, оскільки коти продовжували бігти в його напрямку, запанікував, дедалі сильніше натискаючи клавішу. На його обличчі зявився приголомшений вираз, а рука шарпнулася до робочого ножа при поясі. Цей рух був запізнілим. Пазуриста лапа вдарила його в груди й звалила на землю. Коли він упав, другий тигр ухопив його зубами за шию і трусонув, переламавши хребет.
Дбайливе ставлення до кожної деталі,промовила принцеса. Обернулася і застигла, побачивши, як Тийканік витяг ножа. Але він простяг його їй, руківям уперед.
Можливо, ви хотіли б скористатися цим ножем, щоб зайнятися іншою деталлю, сказав він.
Вклади його назад у піхви й припини клеїти дурня! розлютилася вона. Часом, Тийканіку, ти намагаєшся мене
Він був хорошим чоловіком, принцесо. Одним із моїх найкращих.
Одним із моїх найкращих, поправила вона його.
Він глибоко, з тремтінням зітхнув і сховав ножа в піхви.
А що з моїм пілотом корабля?
Це матиме вигляд нещасного випадку, сказала вона. Порадиш йому бути вкрай обережним, коли він повертатиме нам тигрів. І, очевидно, коли доставлятиме наших звіряток людям Джавіда. Вона глянула на його ніж.
Це наказ, принцесо?
Так.
Тож чи маю я впасти на ніж, чи ви самі займетесь цією, гм, деталлю?
Вона глянула на нього з удаваним спокоєм, її голос був похмурим.
Тийканіку, якби я не мала цілковитої певності, що з мого наказу ти впав би на свій ніж, ти не стояв би тут поруч зі мною озброєний.
Він ковтнув слину, не зводячи очей з екрана. Тигри знову жерли.
Вона уникала споглядати цю сцену й далі вдивлялася в Тийканіка, кажучи:
Також сповістиш наших закупників, аби більше не привозили пар дітей, які відповідають опису.
Як накажете, принцесо.
Не розмовляй зі мною таким тоном, Тийканіку.
Так, принцесо.
Її губи стислися в рівну лінію, тоді вона запитала:
Скільки ще пар костюмів у нас зосталося?
Шість комплектів, зокрема дистикости й піщане взуття, усі з нашитими відзнаками Атрідів.
Матеріал так само розкішний, як і в тієї пари? вона кивнула в бік екрана.
Гідний королівської родини, принцесо.
Дбайливе ставлення до деталей, сказала вона. Одежу буде вислано на Арракіс як подарунки для наших королівських родичів. Це будуть подарунки від мого сина, розумієш, Тийканіку?
Цілком, принцесо.
Нехай він напише відповідного листа. Слід указати, що він надсилає цей нікчемний одяг на доказ своєї відданості Дому Атрідів. Щось таке.
І з якої нагоди?
Це має бути день народження, свято чи щось схоже, Тийканіку. Залишаю це на твій розсуд. Я тобі вірю, мій друже.
Він мовчки глянув на неї.
Її обличчя скамяніло.
Ти справді мусиш це знати. Кому ще я можу довіряти після смерті мого чоловіка?
Він стенув плечима, думаючи, що вона достеменно уподібнилася до павука. Недобре було б вступати з нею в ближчі стосунки, як це, за його підозрою, зробив левенбрех.
І, Тийканіку, озвалася вона, ще одна деталь.
Так, принцесо.
Мого сина вчили правити. Настане час, коли йому доведеться взяти меч у власні руки. Ти знатимеш, коли надійде ця мить. Я хочу мати негайну інформацію.
Як накажете, принцесо.
Вона відкинулася назад, уважно вдивляючись у Тийканіка.
Ти мене не схвалюєш, я це знаю. Але це для мене несуттєво, доки ти памятаєш урок левенбреха.
Він дуже добре ладнав зі звірами, але був одноразовим, так, принцесо.
Я не це мала на увазі!
Ні? Тоді Я не розумію.
Армія, сказала вона, складається з одноразових, цілковито замінних частин. Таким є урок левенбреха.
Замінних частин, промовив він. Включно з найвищим командуванням?
Без найвищого командування армія рідко коли має сенс існування. Саме тому ти негайно приймеш релігію Магді, одночасно розпочавши кампанію навернення мого сина.
Одразу ж, принцесо. Припускаю, ви не хочете, щоб я обмежив його освіту в інших бойових мистецтвах на користь цієї, гм, релігії?
Вона схопилася з крісла, обійшла його, зупинилася біля дверей і сказала, не озираючись:
Одного дня, Тийканіку, ти перейдеш межі мого терпіння.
І на цьому вийшла.
Ми мусимо або відкинути нашу довго шановану теорію відносності, або перестати вірити, наче можемо зайнятися подальшим точним передбаченням майбутнього. Справді, знання майбутнього породжує багато питань, на які не можна відповісти, виходячи із конвенційних засад. Хіба що, коли, по-перше, поставити Спостерігача поза Часом, по-друге, анулювати всякий рух. Якщо ви приймаєте теорію відносності, то мусите помітити, що Час і Спостерігач повинні зоставатися у незмінному взаємозвязку, інакше вкрадуться неточності. Як могло б здатися, це вказує, що неможливо точно передбачити майбутнє. Як же тоді пояснити постійні пошуки цієї візіонерської мети, що їх ведуть шановані науковці? Як пояснити феномен МуадДіба?
Мушу дещо тобі сказати, промовила Джессіка, хоча й знаю, що мої слова нагадають тобі про багато переживань із нашого спільного минулого і що це наразить тебе на небезпеку.
Вона хвильку помовчала, щоб побачити, як сприйме це Ганіма.
Вони сиділи тільки вдвох на низьких подушках у покої січі Табр. Знадобилося неабияке вміння, щоб улаштувати цю зустріч, і Джессіка геть не мала певності, чи лише вона сама це зробила. Здавалося, що Ганіма передбачає і підтримує кожен її крок.
Минули вже майже дві години після світанку, і всі емоції, повязані з привітанням та розпізнаваннями, вгамувалися. Джессіка змусила своє серцебиття повернутися до рівномірного ритму й зосередила увагу на цій вирізаній у скелі кімнаті з темними завісами й жовтими подушками. Щоб упоратися з накопиченою напругою, Джессіка, уперше за останні роки, згадала літанію проти страху з ритуалу Бене Ґессерит.
«Я не повинна боятися. Страх убиває розум. Страхце маленька смерть, що веде до повного самозабуття. Я зазирну в очі своєму страху. Я дозволю йому пройти повз мене та крізь мене. І коли він піде геть, то я обернуся до нього внутрішнім зором і простежу його шлях. Там, де страх пройде, нічого не зостанеться. Залишуся тільки я».
Вона зробила це мовчки й, заспокоївшись, глибоко зітхнула.
Інколи це допомагає,сказала Ганіма. Я маю на увазі літанію.
Джессіка заплющила очі, щоб приховати шок, викликаний цією проникливістю. Спливло багато часу, відколи хтось міг настільки точно читати її думки. Усвідомлення цього викликало неспокій, надто ж тому, що спроможним на це виявився інтелект, який ховався за маскою дитинства.
Зазирнувши в лице страху, Джессіка розплющила очі й усвідомила джерело свого неспокою: «Я боюся за своїх онуків». Жодне з цих дітей не мало ознак Гиді, які демонструвала Алія, однак Лето виявляв усі ознаки тривожної потайливості. Саме тому від нього вміло приховали цю зустріч.
Під впливом імпульсу Джессіка відкинула всі свої закоренілі емоційні маски, знаючи, що з таких барєрів у спілкуванні тут небагато користі. Уперше від часу моментів любовної близькості зі своїм Герцогом вона зменшила ці барєри й вирішила, що в цьому є і полегшення, і біль. Зосталися факти, існування яких не могли змити ні прокляття, ні молитва, ні літанія. Від них не можна було втекти. Елементи Полової візії перевпорядкувалися, і часи наздогнали його дітей. Вони були магнітом у порожнечі; зло та всі сумні надуживання владою зосередилися довкола них.
Ганіма, спостерігаючи за грою емоцій на бабусиному обличчі, дивувалася, що Джессіка відмовилася від усякого контролю над собою.
Обидві синхронно обернулися, зустрілися поглядами й почали дивитися одна одній в очі, зондуючи. Не кажучи й слова, обмінювалися думками.
Джессіка: «Я хотіла б, щоб ти побачила мій страх».
Ганіма: «Зараз я знаю, що ти любиш мене».
Це була блискавична мить повної довіри.
Коли твій батько був іще хлопцем, я привела Превелебну Матір на Каладан, щоб вона випробувала його.