Тесс Герритсен - Клуб «Мефісто» стр 6.

Ріццолі подалася вперед.

 Ми обидві знаємо для чого, докторко. Бо ви цим заробляєте. Певно, маєте непоганий фан-клуб з убивць, які вважають себе вашими друзями. Знаєте, ви ж знаменитість поміж душогубців. Пані мозкоправ, яка спілкується з потворами.

 Я намагаюсь їх зрозуміти, от і все. Вивчаю їх.

 Ви їх захищаєте.

 Я нейропсихіатр. Значно краще кваліфікована давати свідчення в суді, ніж більшість свідків-експертів. Не кожному вбивці місце за ґратами. Серед них є дуже скривджені люди.

 Так, вашу теорію я знаю. Дайте хлопчині по голові, попсуйте лобові частки мозку, і він не нестиме жодної відповідальності за те, що скоїть після цього. Може вбити жінку, розрубати її на частини, а ви однаково захищатимете його в суді.

 То ось що сталося з жертвою?  Обличчя ОДоннел стало неприємно бадьорим, очі хижо загорілися.  Її розчленували?

 А чого ви питаєте?

 Просто хотіла б знати.

 Професійна допитливість?

ОДоннел відкинулася на спинку крісла.

 Детективе Ріццолі, я опитала чимало вбивць. З роками склала повну статистику мотивів, методів, схем. Томутак, це професійна допитливість.

Вона помовчала й додала:

 Розчленування трапляється не так уже й рідко. Особливо коли це допомагає позбутися жертви.

 Цього разу все було не так.

 Ви точно знаєте?

 Це очевидно.

 То він виставив напоказ частини тіла? Зробив постановку?

 А що? Маєте хворих на голову дружків, які таке люблять? Не хочете поділитись іменами? Вони ж вам пишуть, правда? Ваше імя відомедокторка, яка любить подробиці.

 Якщо й пишуть, то зазвичай анонімно. Імен своїх не називають.

 Але листи ви отримуєте,  зауважив Фрост.

 Люди зі мною звязуються.

 Убивці.

 Або вигадники. Неможливо визначити, правду вони говорять чи ні.

 Гадаєте, деякі з них просто діляться фантазіями?

 І напевно ніколи їх не втілюватимуть. Вони просто потребують вираження своїх неприйнятних бажань. Усі ми маємо такі. Навіть найлагідніший чоловік часом мріє про те, що волів би робити з жінками, про збочені речі, якими ніколи не наважиться поділитися. Бюся об заклад, детективе Фросте, навіть ви плекаєте кілька неналежних фантазій.

Вона не зводила з нього очей: цей погляд мав змусити його почуватися незатишно. Фрост, до його честі, навіть не зашарівся.

 Хтось писав вам про фантазії, повязані з розчленуванням?  запитав він.

 Останнім часомні.

 Але писали ж?

 Як я вже казала, розчленуванняне така вже рідкість.

 У фантазіях чи в реальності?

 І так, і так.

Втрутилася Джейн:

 Хто писав вам про свої фантазії, докторко ОДоннел?

Жінка спокійно зустріла її погляд.

 Листування конфіденційне. Саме тому вони знають, що можуть поділитися зі мною таємницями, розповісти про свої жадання й фантазії.

 Ці люди вам телефонують?

 Нечасто.

 І ви з ними розмовляєте?

 Я їх не уникаю.

 У вас є список цих людей?

 Не те щоб список. Навіть не памятаю, коли це було востаннє.

 Це було сьогодні вночі.

 Ну, мене не було вдома, щоб відповісти.

 О другій ночі вас теж не було вдома,  зазначив Фрост.  Ми телефонували, спрацював автовідповідач.

 Де ви були вночі?  спитала Джейн.

ОДоннел знизала плечима:

 Не вдома.

 О другій ночі на Святвечір?

 Я була з друзями.

 О котрій ви повернулися?

 Десь о пів на третю.

 Це, певно, дуже хороші друзі. Не хочете поділитись їхніми іменами?

 Не хочу.

 Чому?

 Чому я не хочу порушення свого права на приватність? Я справді мушу відповідати на це запитання?

 Ми розслідуємо вбивство. Цієї ночі було жорстоко вбито жінку. Місце злочину було чи не найбрутальнішим з тих, які я взагалі бачила.

 І ви хочете знати моє алібі.

 Просто цікаво, чому ви не хочете розповісти.

 То мене підозрюють? Чи ви лишень прагнете показати мені, хто тут головна?

 Ви не підозрювана. Наразі.

 Тоді я не зобовязана взагалі з вами говорити.  Господиня різко підвелася й рушила до дверей.  Я вас проведу.

Фрост теж почав підводитися, тоді побачив, що напарниця сидить нерухомо, і знову опустився на диван.

Джейн сказала:

 Якби вам було не начхати на жертву, якби ви тільки бачили, що він зробив з Лорі-Енн Такер

ОДоннел розвернулася до неї.

 То, може, ви мені розповісте? Що саме з нею зробили?

 Хочете подробиць, чи не так?

 Це галузь моїх досліджень. Я мушу знати подробиці.  Вона підійшла до Джейн.  Це допомагає мені зрозуміти.

«Або ж просто тебе заводить. Тому ти раптом стала така зацікавлена. Навіть нетерпляча».

 Ви сказали, що її розчленували,  мовила ОДоннел.  Голову було відрубано?

 Ріццолі,  застережливо озвався Фрост.

Але Джейн не мала нічого говорити: ОДоннел уже дійшла власних висновків.

 Головадуже потужний символ. Такий особистісний. Індивідуальний.  Вона підійшла ближче, граційна, мов хижачка.  Він забрав її з собою, як трофей? На згадку про вбивство?

 Скажіть, де ви були сьогодні вночі.

 Або ж залишив на місці злочину? Там, де вона спричинила б максимальний шок? Де її неможливо було б пропустити? Може, на кухонному столі? Чи на видноті на підлозі?

 З ким ви були?

 Виставити напоказ голову, обличчяце потужне повідомлення. Це для вбивці спосіб сказати вам, що він повністю контролює ситуацію. Він показує вам вашу безпорадність, детективе. І власну силу.

 З ким ви були?

Щойно ці слова злетіли з вуст Джейн, вона збагнула, що припустилася помилки. Вона дозволила ОДоннел підганяти і втратила самовладання. Яскрава ознака слабкості.

 Мої друзі  це особисте,  відповіла ОДоннел і з легкою усмішкою додала:  Окрім одного, про якого вам і без того відомо. Маю на увазі нашого спільного знайомця. Знаєте, він постійно про вас питає. Постійно хоче знати, як у вас справи.

Вона не повинна була називати імені. Обидві знали, що йдеться про Воррена Гойта.

«Не реагуй,  думала Джейн.  Не показуй, як глибоко вона занурила пазурі». Та вона відчувала, як заціпеніло її лице, і завважила стривожений погляд Фроста. Шрами, залишені Гойтом на її долонях, були найпомітнішими ранами, однак існували й значно глибші. Навіть тепер, більш ніж два роки по тому, вона здригалася, чуючи його імя.

 Він ваш шанувальник, детективе,  вела далі ОДоннел.  Через вас він більше ніколи не зможе ходити, та Воррен не плекає образ.

 Мені начхати, що він думає.

 Я минулого тижня їздила до нього. Він показав мені колекцію газетних вирізок«досьє Джейні», як він це називає. Коли влітку ви втрапили в ту облогу лікарні, він цілу ніч не вимикав телевізор. Бачив кожну секунду репортажу.  ОДоннел помовчала.  Розповів мені, що у вас народилася донечка.

Джейн заклякла. «Не дозволяй так із собою поводитися. Не дозволяй їй устромити пазурі ще глибше».

 Здається, вашу дочку звати Реджина, чи не так?

Ріццолі підвелася, і хоча вона була нижчою за ОДоннел, щось у її очах змусило другу жінку відсахнутися.

 Ми вам ще зателефонуємо,  кинула Джейн.

 Телефонуйте скільки завгодно,  відповіла докторка.  Мені немає чого вам сказати.

* * *

 Вона бреше,  промовила Джейн.

Детектив різко смикнула дверцята автомобіля й сіла за кермо. Втупилась у сцену, що наче з різдвяної листівки зійшла: на бурульках сяє сонце, вкриті сніговими візерунками будинки прикрашені гарними вінками й гостролистом. І ніяких тобі крикливих Санта-Клаусів з оленями чи екстравагантних інсталяцій на дахах, як у Ревере, де вона виросла. Ріццолі подумала про будинок Джонні Сільви через дорогу від дому її батьків та черги витрішколюбів, які завжди завертали на їхню вулицю, подивитися на світлове шоу, яке Сільви щогрудня влаштовували у своєму дворі. Там був Санта, і троє волхвів, і ясла з Марією та Ісусом, і стільки тварин, що Ноїв ковчег затонув би. І все освітлено, як на ярмарку. Електрики, яку Сільви спалювали на це кожного Різдва, вистачило б на якусь дрібну африканську країну.

Але тут, на Браттл-стріт, не було таких яскравих видовищ, сама стримана елегантність. Тут не було жодного Джонні Сільви. Втім, краще вже мати за сусіда йолопа Джонні, ніж жінку з цього будинку.