Нумо, поміркуємо. Він стоїть тут, у кухні. Щойно вбив її й розчленував. Відрубав кисть, руку. Виклав голову тут, на підлозі. Для чого комусь телефонувати? Він хоче похвалитися? І кому тоді зателефонує?
То перевірте, запропонувала Мора.
Джейн знову взяла свій мобільний, цього разу набрала номер у Кембриджі.
Дзвонить. Гаразд, це автовідповідач Вона замовкла й раптом різко глянула на докторку Айлс. Ви не повірите, чий це номер.
Чий?
Вона дала відбій і знову набрала номер. Передала телефон Морі.
Судмедекспертка почула чотири сигнали. Тоді ввімкнувся запис на автовідповідачі. Голос одразу ж здався бентежно знайомим.
«Ви зателефонували до докторки Джойс П. ОДоннел. Я хочу вас вислухати, тож залиште повідомлення, будь ласка, і я вам перетелефоную».
Мора натиснула кнопку й так само ошелешено подивилася на Джейн.
Для чого вбивці телефонувати Джойс ОДоннел?
Жартуєте? перепитав Фрост. Це її номер?
А хто це? запитав один із криміналістів.
Ріццолі глянула на нього.
Джойс ОДоннелупириця, мовила вона.
4
Це було не те місце, де Джейн воліла б опинитися різдвяного ранку.
Вони з Фростом сиділи в її «субару», припаркованому на Браттл-стріт, і дивилися на велику білу резиденцію в колоніальному стилі. Коли Джейн була тут востаннє, стояло літо й садок перед будинком був бездоганно доглянутий. Дивлячись на нього тепер, у зовсім інший сезон, вона знову була вражена тим, з яким смаком підібрані деталі, від сизого оздоблення до красивого різдвяного вінка на дверях. Ковані ворота були прикрашені сосновими гілками з червоною стрічкою, а у вікно першого поверху було видно ялинку з мерехтливими прикрасами. Дивно. Навіть упирі святкують Різдво.
Якщо ти не хочеш, сказав Фрост, з нею можу поговорити я.
Думаєш, я не впораюся?
Думаю, тобі буде важко.
Важко буде не вчепитись їй у горлянку.
Бачиш? Я саме про це. Твоє ставлення до цієї жінки тільки заважатиме. Ти вже мала з нею справу, і це на все впливає. Ти не можеш зберігати нейтралітет.
Ніхто не зміг би, знаючи, хто вона така й чим займається.
Ріццолі, вона робить те, за що їй платять.
Шльондри теж так роблять.
«Тільки от шльондри нікого не кривдять», подумала Джейн, дивлячись на будинок Джойс ОДоннел. Будинок, за який було заплачено кровю жертв убивств. Шльондри не входять до зали суду, пританцьовуючи, у стильному костюмі від «Сент-Джон» і не дають свідчень на користь мясників.
Я просто кажунамагайся зберігати спокій, гаразд? сказав Фрост. Ми не мусимо її любити. Але не можемо собі дозволити її бісити.
Думаєш, я збираюся?
А ти глянь на себе. Уже випустила пазурі.
Це суто самооборона. Джейн штовхнула дверцята машини. Бо я знаю, що це стерво спробує встромити в мене свої.
Вона вийшла з автомобіля, вгрузла в сніг до литок, але майже не відчула, як крізь шкарпетки просочується холод: найгіршим було не фізичне тремтіння. Детектив зосередилася на будинку, на майбутній зустрічі з жінкою, яка надто добре знала її потайні страхи. І знала, як ці страхи використати.
Фрост розчахнув ворота, і вони пішли розчищеною стежкою до будинку. Камяні плити вкрила крига, і Джейн так зосереджено намагалася не послизнутися, що, поки дійшла до сходів, уже почувалася невпевненою й вибитою з рівноваги. Не найкращі відчуття для зустрічі з Джойс ОДоннел. Не допомогло й те, що, коли двері відчинилися, за ними стояла звично елегантна господиня: біляве волосся укладене в гладенький боб, рожева сорочка на ґудзиках і слакси кольору хакі ідеально пасують до спортивної фігури. Джейн у поношеному чорному брючному костюмі, з мокрими від снігу відворотами штанів почувалася прохачкою біля дверей маєтку. «Саме цього вона від мене й хоче».
ОДоннел холодно кивнула.
Детективи.
Господиня не відійшла від дверей одразупауза, що мала на меті продемонструвати: тут, на її території, головує вона.
Можна ввійти? нарешті запитала Джейн. Знала, що їх, звісно ж, пропустять. Гра вже почалася.
ОДоннел махнула рукою, запрошуючи їх у дім.
Не так я хотіла б провести Різдво, сказала вона.
Ятак само, відбила удар Ріццолі. І впевнена, що жертва теж такого не хотіла.
Як я вже казала, усі записи стерто, мовила ОДоннел, ведучи їх до вітальні. Можете послухати, але чути там немає чого.
Мало що змінилося, відколи Джейн була в цьому домі востаннє. Вона побачила ті ж абстрактні картини на стінах, ті ж східні килими насичених відтінків. Новою була лише різдвяна ялинка. У дитинстві Джейн їх прикрашали безсистемно, гілки були обтяжені різноманітними прикрасами, не всі з яких доживали до кінця Різдва в домі Ріццолі. І дощикдуже багато дощику. Джейн називала такі ялинки лас-вегасівськими.
А на цій не було жодної нитки дощику. Жодного Лас-Вегаса в цьому домі. Натомість ялинка була прикрашена кришталевими призмами та срібними сльозинками, що відбивали зимове світло на стіни танцівними цятками. «Навіть її бісова ялинка змушує мене почуватися неадекватною».
ОДоннел підійшла до автовідповідача.
Ось усе, що наразі є, мовила вона й натиснула кнопку.
Цифровий голос виголосив:
Нових повідомлень немає.
Жінка глянула на детективів.
Боюся, запис, про який ви питали, зник. Повернувшись додому, я прослухала і стерла всі повідомлення. Коли дісталася до вашого, у якому ви просили цього не робити, було запізно.
Скільки всього було повідомлень? запитала Джейн.
Чотири. Вашеостаннє.
Дзвінок, який нас цікавить, мав надійти близько десяти хвилин на першу.
Так, і номер зберігся в електронному журналі.
ОДоннел натиснула кнопку, перемотала до потрібного дзвінка.
Але хай хто телефонував, він нічого не сказав. Вона подивилася на Джейн. Повідомлення як такого не було.
Що ви чули?
Я вже казала. Нічого.
Сторонні звуки? Телевізор, дорожній гамір?
Навіть без тяжкого дихання обійшлося. Кілька секунд тиші, а тоді відбій. Саме тому я одразу ж його стерла. Не було чого слухати.
Номер вам знайомий? запитав Фрост.
А мав би бути?
Ми питаємо, щоб знати, сказала Джейн з помітною жовчю в голосі.
Їхні з ОДоннел погляди зустрілися, і в цих очах Ріццолі побачила спалах презирства. «Я навіть уваги її не варта».
Ні, цей номер мені незнайомий, відповіла та.
Імя Лорі-Енн Такер вам щось каже?
Ні. А хто це?
Уночі її вбили у власному домі. Дзвінок надійшов з її телефона.
ОДоннел помовчала й розважливо промовила:
Це могла бути помилка.
Навряд чи, докторко ОДоннел. Гадаю, дзвінок справді було адресовано вам.
Для чого телефонувати мені й мовчати? Найімовірніше, вона почула повідомлення на автовідповідачі, зрозуміла, що помилилася, й повісила слухавку.
Не думаю, що вам телефонувала жертва.
ОДоннел знову помовчала, цього разу довше.
Розумію, мовила вона.
Пройшла до крісла, сіла, але не тому, що не могла встояти на ногах. Вона мала цілком безтурботний вигляд: імператриця на прийомі.
Ви вважаєте, що мені телефонував убивця.
Здається, така ймовірність вас зовсім не бентежить.
Я надто мало знаю, щоб бути збентеженою. Взагалі нічого не знаю про цю справу. То, може, розповісте мені?
Вона махнула рукою на диван, запрошуючи відвідувачів присісти. То був перший натяк на гостинність з її боку.
«Бо ж тепер ми маємо дещо цікаве, подумала Джейн. На неї повіяло кровю. Саме її прагне ця жінка».
Диван був білосніжний, і Фрост не одразу сів, наче боявся замастити оббивку. Та Джейн навіть не глянула, всілась у мокрих від снігу штанах і зосередилася на ОДоннел.
Жертвою стала жінка двадцяти восьми років, сказала вона. Її вбили сьогодні вночі, близько опівночі.
Підозрювані?
Нікого не заарештовували.
То ви не знаєте, хто вбивця.
Я кажу, що ми нікого не заарештовували. Наразі йдемо за зачіпками.
І яодна з них.
Хтось телефонував вам із дому жертви. Це цілком міг бути злочинець.
І для чого йому, якщо припустити, що це «він», говорити зі мною?