З Карен Плейфер було легко. Якщо він не може переконати Ґордона Плейфера продати землю, то вона точно зможе. Татки й донечки. Та і їй же має перепасти щось із тих грошей? Старий може повідмовлятися від семизначної суми, але ж не вічно? Ієн завжди знаходить спосіб.
Але з отцем Макі все складніше, ніж з Карен Плейфер, він це розуміє. Священники не схожі на розлучених жінок на шостому десятку, яким не завадило б скинути кілька фунтів, чи не так? Треба вдавати сяку-таку повагу або й насправді відчувати сяку-таку повагу. Врешті-решт, а що як вони мали рацію? Відкритість до можливостей. Ще один приклад, коли розум приносить користь.
Саме тому Ієн попросив Богдана приєднатися до них. Він знає, що цей народ любить триматися разом, і це нормально, хто ж не любить? Вентем усвідомлює, що йому, мабуть, варто щось сказати.
Ми просто перенесемо тіла, отче, каже Ієн. Що буде зроблено з якнайбільшою турботою і якнайбільшою повагою.
Ієн знає, що це не зовсім правда. За законом він мусив віддати цю роботу на публічний тендер. Надійшло три заявки. Одна від факультету антропологічної криміналістики Кентського університету, який напевне працював би з якнайбільшою турботою й повагою. Друга була від фірми «Цвинтар-Спец» із Рая, яка нещодавно перемістила тридцять могил із будівельного майданчика нового зоомагазину й приклала фотографії зосереджених чоловіків і жінок у синіх комбінезонах, що розкопували кладовище вручну. Останньою була компанія, що її два місяці тому заснував сам Ієн разом із власником похоронного бюро з Брайтона, з яким познайомився на полі для гольфу, і Сью Бенбері з Ієнового містечка, яка організовувала оренду екскаваторів. Ієн пошукав про екскавацію кладовищ в інтернеті й побачив, що то не так уже і важко.
Деяким із тих могил понад сто пятдесят років, містере Вентем, каже отець Макі.
Кличте мене Ієном, каже Ієн.
Ієн насправді не мусив влаштовувати цю зустріч, але він вважає, що краще перестрахуватися, щоб потім не жалкувати. Чимало його жителів стають доволі набожними, коли їм це зручно, тож Ієн не хотів би, щоб отець Макі збурював неспокій. Коли йдеться про трупи, люди стають дивні. Тож вислухай чоловіка, розрадь, запевни, щасливо випроводи. І може, пожертвувати на щось? Треба притримати цю думку в задній кишені.
Компанія, яку ви підрядили перевозити кладовище. Макі підглядає до своєї теки. «Перелітні ангелиспеціалісти з перенесення поховань»я сподіваюся, вони ж розуміють, що там знайдуть? Там майже не буде цілих трун, Ієне, тільки кістки. І то не скелетипросто вільні кості, розсіяні, напівзогнилі, завязлі в землі. І кожен уламок кожної кістки з кожної могили треба знайти, задокументувати й поставитися з пошаною. Це проста пристойність, але не забуваймо, що це ще й закон.
Ієн киває, хоч насправді роздумує, чи можна пофарбувати екскаватор у чорне. Сью має знати.
Я прийшов сьогодні, продовжує отець Макі, попросити вас подумати ще раз, залишити тих пані лежати там, де вони лежать, дати їм спокій. Як чоловік чоловіка. Не знаю, чого вам це коштуватиме, це ваша справа. Але ви мусите розуміти, що це й моя справа теж, як божої людини. Я не хочу, щоб тих жінок переміщували.
Метью, я дуже вдячний, що ви прийшли з нами поговорити, каже Ієн. І я розумію, що ви кажете про ангелів. Змучені душі, оте от усе, якщо я правильно вас розумію? Але ви самі сказали, що ми тільки й знайдемо, що кістки. Там більше нічого нема. Можна бути марновірним або, як-от ви, релігійним, я це розумію, але можна ж і не бути. Так от, ми подбаємо про кістки, і я радий, що ви будете поряд і наглянете за всім процесом, якщо вам таке до вподоби. Але я хочу перенести кладовище, я маю дозвіл, щоб його перенести, і саме це я й збираюся зробити. Якщо це перетворить мене на того, ким я тоді стану, нехай. Кісткам усе одно, де лежати.
Якщо я не можу змінити вашої думки, тоді ускладнюватиму вам життя як тільки зможу. Я хочу, щоб ви це знали, каже отець Макі.
Ставайте в чергу, отче, відповідає Ієн. Товариство захисту тварин тягнеться до мого горла через борсуків. Кентське лісництво розводиться про рідкісні дерева. А ви з тими черницями. Ще мені треба дотримуватись європейських правил щодо емісії тепла, світлового забруднення, сантехніки й сотні інших речей, хоч я нібито й памятаю, як ми проголосували за те, щоб вийти звідти. У мене жителі стогнуть про лавки, у мене «Англійська спадщина» розказує, що моя цегла не відповідає вимогам екологічного балансу, а найдешевший провайдер цементу на цілому півдні Англії щойно загримів до вязниці за шахрайство з ПДВ. Ви не найбільша моя проблема, отче, навіть і не близько.
Ієн нарешті робить вдих.
А ще Тоні помер, тож усім тепер важко, додає Богдан і хреститься.
Ага, точно. А ще Тоні помер. Важкі часи, погоджується Ієн.
Отець Макі розвертається до Богдана, коли вже той порушив мовчання.
А ви що думаєте, сину мій? Про перенесення «Саду вічного спочинку»? Ви не думаєте про те, що стривожите їхні душі? Не думаєте, що за це доведеться покутувати?
Отче, я вважаю, що Бог за всім наглядає і про все судить, каже Богдан. Але я думаю, що кісткице кістки.
22
Джойс сидить у перукаря.
Ентоні приходить щочетверга і щопятниці, а запис до його мобільного салону жаданіший за золото. Джойс завжди записується на найперший час, тому що так можна почути найкращі історії.
Елізабет знає це, і тому сидить надворі коло розкритих дверей. Чекає і слухає. Вона могла б увійти, але чекати й слухатицих старих звичок нелегко позбутися. Коли вислуховуєш усе життя, то набираєшся всякого. Вона дивиться на годинник. Якщо Джойс не вийде за пять хвилин, Елізабет дасть про себе знати.
Настане день, і я просто пофарбую геть усе, Джойс, каже Ентоні. Випущу вас звідси яскраво-рожевою.
Джойс хихотить.
Будете схожі на Нікі Мінаж. Ви знаєте, хто така Нікі Мінаж, Джойс?
Ні, але мені подобається, як звучить її імя, каже Джойс.
А що ми думаємо про того убитого парубка? питає Ентоні. Каррена? Я кілька разів бачив його тут.
Ну, звісно, що це дуже сумно, каже Джойс.
Його застрелили, як я чув, говорить Ентоні. Цікаво, що він зробив?
Гадаю, що йому провалили голову на смерть, Ентоні, каже Джойс.
Провалили голову, невже? У вас справді шикарне волосся, Джойс. Пообіцяйте, що відкажете мені його в заповіті.
Елізабет надворі закочує очі.
Я чув, що його підстрелили на набережній, ділиться Ентоні. Троє на мотоциклах.
Ні, виходить, що просто провалили голову на його ж кухні, каже Джойс. Мотоциклів не було.
Хто міг би таке зробити? питає Ентоні. Провалити людині голову на її ж кухні?
«Справді, хто?»думає Елізабет і знову дивиться на годинник.
Закладаюся, що й кухню він мав гарненьку, каже Ентоні. Як шкода. Мене в ньому завжди щось приваблювало. Тобто, було видно, що він той ще шибеник, але все одно приваблювало.
Отут я згодна, Ентоні, мовить Джойс.
Сподіваюся, що вбивцю зловлять.
Впевнена, що так і буде, каже Джойс і відпиває чаю.
Елізабет вирішує, що годі вже, встає й заходить до кімнати. Ентоні розвертається й впізнає її.
О, дивіться, хто прийшов. Дасті Спрінґфілд.
Доброго ранку, Ентоні. Боюся, тобі доведеться відпустити Джойс. Вона мені потрібна.
Джойс плескає в долоні.
23. Джойс
Ось чого я не очікувала від дня, коли їла вранці мюслі. Спочатку та справа із черницями, а тепер це.
Якщо ви подумали, що я їм мюслі щоранку, то ви подумали неправильно, але сьогодні я їх таки їла й потім не шкодувалаяк виявилося, їхня енергія мені знадобилася. Зараз уже по десятій вечора, а я щойно повернулася додому. Ну хоч подрімала трохи в поїзді, коли верталися.
Сьогодні вранці я підстригалася в Ентоні. Ми вже майже закінчили й саме чудово базікали, коли хто ж тут надійшов, як не Елізабет з господарською сумкою і термосомобидва предмети з нею не асоціюються. Вона сказала мені, що по нас уже їде таксі, тож щоб я приготувалася провести день на виїзді. Я навчилася спонтанності, відколи перебралася до Куперс-Чейза, тож і оком не блимнула. Тільки спитала, куди ми їдемо, щоб мати уявлення про погоду і т. д., а вона сказала «до Лондона». Що мене здивувало, але пояснювало термос. Я добре знаю, яким буває Лондон, тож заскочила додому й накинула хороше пальтечко. І дяка небу за це!