Нарешті вартові пробилися крізь двері та, знесилено хитаючись, зайшли до кімнати. І саме у той момент їх накрила гігантська камяна брила. Сет повернувся спиною до того місця, звідки лунали жахливі крики причавлених, звук розколюваної деревини та хрускіт кісток. Пригнувши голову, він проліз у щойно утворену діру та вийшов у коридор з протилежного боку.
Він ішов неспішно, всотуючи Буресвітло з настінних світильників, що траплялися на його шляху, і підживлюючи бурю всередині. У міру того, як їхнє світло слабшало, у коридорі ставало темніше. Він закінчувався масивними деревяними дверима, і поки Сет прямував до них, маленькі страхокузьки, що скидалися на краплинки якоїсь липкої, лілового кольору гидоти, стали виповзати з камяної кладки. Що ближче було до дверної пройми, тим їх більшало. Спренів притягував жах, який панував з того боку дверей.
Сет розчахнув їх і ввійшов в останній коридор, що вів просто до королівських покоїв. Високі й червоні керамічні вази вишикувалися вздовж проходу, чергуючись зі знервованими солдатами, котрі стояли з обох боків довгого, вузького килимкачервоного, мов річка крові.
Списоносці не стали чекати, доки Сет наблизиться. Вони підтюпцем задріботіли навперейми, заносячи свої короткі дротики. Сет різко викинув руку вбік, посилаючи Буресвітло у пройму дверей і застосовуючи третій та останній тип ВикидівЗворотний. Принцип його дії був інакший, ніж у випадку з двома іншими. Одвірки не випромінювали Буресвітланавпаки, вони ніби почала всотувати звичайне світло довкола себе, поринувши в дивний напівморок.
Вартові метнули списи, але Сет не рушив із місця, продовжуючи тримати руку на одвірку. Хоча, порівняно з іншими, Зворотний викид потребував небагато Буресвітла, для нього необхідним був неперервний доторк. Зате все, що наближалося до Сета, особливо тіла з невеликою масою, притягувалося силою самого Викиду.
Дротики змінили курс і ввігналися у дверну раму по обидва боки від Сета. Щойно той почув, що їхні вістря впялися в деревину, як одразу ж підскочив у повітря та Кидком перемістився на поверхню правої стіни, глухо стукнувши ногами у момент приземлення.
Сет одразу ж скоригував перспективу. З його точки зору на стіні стояв не він, а супротивники, поміж яких звисав криваво-червоний килим, мов небаченої довжини гобелен.
Сет рвонув уздовж коридору, побіжно різонувши Сколкозбройцем по шиях двох солдатів, котрі метнули в нього дротики. Їхні очі спалахнули, й обоє осіли додолу.
Решта вартових запанікували: одні пробували атакувати, інші гукали підмогу, ще інші злякано задкували. Нападники знітилися: їх спантеличувала необхідність битися з супротивником, котрий якимось дивом стоїть на стіні. Сет убив ще кількох, а тоді підстрибнув, зробивши сальто в повітрі, та кинувся назад на підлогу.
Він приземлився у саму солдатську гущу: зусібіч оточений, але зі Сколкозбройцем у руці.
За легендою, незліченні століття тому Сколкозбройці спершу носили на поясі Променисті лицарі. Це був дар їхніх богів, даний для того, щоби ті могли боронитися від Спустошувачівстраховиськ із полумя й каменю в десятки футів заввишки, чиї очі палали ненавистю. Адже якщо у твого супротивника шкіра тверда, наче камінь, криця мало чим могла зарадити. Потрібно було щось надприродне.
Сет випростався: його просторий білий одяг покрився брижами, а щелепи мимоволі стиснулися від усвідомлення гріховності того, що він збирався зробити. Він завдав удару: на поверхні клинка зблиснуло відбите світло смолоскипів. Змах мечанавідліг, за ним ще один, іще. Майстерна робота. Він не міг затулити долонями вуха, щоби не чути криків поранених, не міг заплющити очі, щоб не бачити, як ті валяться додолу. Вони сипалися, мов іграшки, перекинуті змахом руки вередливої дитини. Якщо Сколкозброєць проходив крізь хребет, людина помирала, світячи наостанок палаючими очима. Якщо зачіпав кінцівку, тоді вона всихала. Ген пошкандибав кудись один із солдатів, чия рука безпорадно теліпалася, хоча все ще була одним цілим із плечем. Він уже ніколи не відчуватиме її та не зможе користуватися нею.
Сет опустив Сколкозбройця, стоячи в оточенні трупів із випаленими у попіл очима. Тут, в Алеткарі, часто переповідали легенди про те, як нелегко дісталася людству перемога над Спустошувачами. Але коли зброю, покликану боронитися від нічних жахіть, піднімали проти звичайних солдатів, людське життя ставало дешевшим за щербатий гріш.
Сет повернувся й попрямував далі, ступаючи пантофлями по мякому червоному килимові. Його Сколкозброєць, як і завжди, лиснів сріблом і чистотою. Смерть від такого меча безкровна. Це ніби знак: Сколкозброєцьлише знаряддя в чужих руках, на ньому немає провини за вбивства.
Двері в кінці коридору з шумом відчинилися. Сет завмер, спостерігаючи, як звідти вискочив невеличкий загін солдатів, супроводжуючи чоловіка в королівському вбранні, який пригнув голову, ніби намагаючись уберегтися від стріл. На бійцях були темно-сині мундириформа особистої гвардії короля. Ці ветерани й не думали зупинятися, щоби повитріщатися на трупи: вони й без того знали, на що здатен Сколкозброєць. Прочинивши бокові двері, вони впустили туди свого підопічного, а тоді відступили, наїжачившись списами в Сетову сторону.
Із королівських покоїв вийшла ще одна постать, закована в блакитну збрую зі щільно зєднаних пластин. На відміну від звичайних панцирних обладунків, тут на стиках не помітно було ні шкіри, ні кольчужних кілецьлиш ідеально підігнані менші за розміром пластини. Обладунок був розкішний: його блакить відтіняла золота інкрустація у вигляді смужок, що облямовували кожну пластину, а шолом був оздоблений трьома рядами крилець, які скидалися на ріжки.
Це була Сколкозбруятрадиційне доповнення до Сколкозбройця. Саме її і стискав у руці новоприбулий: довжелезний шестифутовий клинок, прикрашений візерунком у вигляді омахів полумя. Сріблястий метал його леза виблискував так, що, здавалося, от-от спалахне. Грізна зброя, розрахована на те, щоб убивати темних богів. Та ще й набагато довша за Сетову.
Той вагався: він не міг розпізнати тип обладунку. Його не попередили завчасно про це завдання, тож просто не було коли осягати тонкощі конструкцій лат і мечів, які мали в своєму розпорядженні алеті. Але зі Сколкозбройним слід було розібратися до того, як він кинеться навздогін королю: такого ворога не можна було лишати за спиною.
Крім того, Сколкозбройний міг здолати його, вбити, покласти край його жалюгідному життю. Його Викиди були б безсилі проти суперника, закованого в Сколкозбрую, адже вона лиш підсилюватиме, зміцнюватиме його. Сетова честь не дозволить йому відступитися від своєї місії чи шукати смерті. Проте якщо вона сама завітає до нього, він зустріне її з розпростертими обіймами.
Сколкозбройний завдав удару, і Сет, підстрибнувши та крутнувшись у повітрі, Кидком перемістився на стіну коридору. Він задкував, пританцьовуючи, і тримав клинок напоготові. Сколкозбройний прибрав загрозливої пози, ставши в одну з тих фехтувальних стійок, які вподобали бійці зі Сходу. Він виявився куди моторнішим, ніж можна було очікувати від супротивника в такому громіздкому обладунку. Сколкозбруя була особливою річчютакою ж древньою та магічною, як і Сколкозброєць, що утворював із нею комплект.
Сколкозбройний знову змахнув мечем. Сет відскочив убік і силою Викиду перемістився на стелю, ледь встигнувши уникнути смертоносного леза, що впилося в стіну. Охоплений змагальним азартом, Сет кинувся вперед і завдав удару зверху вниз із викидом руки, цілячи в шолом Сколкозбройного. Той ухилився, припавши на одне коліно, і клинок зі свистом розтяв повітря.
Сет відскочив назад саме вчасно: Сколкозбройний, змахнувши клинком над головою, цього разу ввігнав його в стелю. Сет не мав власної Сколкозбруї, та й вона була йому ні до чого: енергія напоєних Буресвітлом сапфірів могла або підзаряджати на Викиди, або живити Сколкозбруютож доводилось обирати.
Поки Сколкозбройний обертався, він прожогом метнувся вперед по стелі. Як і слід було очікувати, той знову завдав удару, тож Сет відстрибнув убік і покотився. Потім умить звівся на ноги та Кинувся назад на підлогу, прокрутивши в повітрі сальто. Він приземлився якраз за неприкритою спиною супротивника та щосили рубонув по ній Сколкозбройцем.