Усі гувернантки просили Крістофера пробачити їм, і він їм охоче пробачав, адже нині це була єдина нагода почути новини про Матусю і Татка. Від цього виникало якесь тоскне відчуття, ніби в інших людей бувають батьки, геть не подібні до тих, що в нього. Він також був упевнений, що назріває певна криза. Її прихований відгомін сягнув навіть шкільної кімнати, хоча гувернантка більше не дозволяла йому теревенити зі слугами.
Крістофер памятав ніч, коли спалахнула криза, бо тої ночі він вирушив до Всюдинки, де чоловік під жовтою парасолею дав йому щось схоже на свічник із маленькими дзвіночками такий прегарний, що Крістофер вирішив принести його додому. Він тримав його в зубах, поки дерся по скелях у Проміжку. На його втіху, свічник був у ліжку, коли він прокинувся. Але відчуття в домі були геть інші. Дванадцята гувернантка спакувалася і залишила їх просто після сніданку.
Розділ другий
По обіді того дня Крістофера покликали до Матусиного будуара. Там на єдиному стільці зі спинкою сиділа нова гувернантка, одягнена у звичайний жахливий сіруватий одяг і в капелюшок жахливіший, ніж зазвичай. Її безбарвні бавовняні рукавички були запхані у бляклу торбинку, а голова схилена, ніби вона була налякана чи затюкана, чи і те, й інше. Крістоферові вона здалася нецікавою. Вся увага в кімнаті зосереджувалася на чоловікові, що стояв за Матусиним стільцем, поклавши руку на Матусине плече.
Крістофере, це мій брат, радісно сказала Матуся. Твій Дядько Ральф.
Матуся вимовила це як Раф. І минуло більше року, перш ніж Крістофер зрозумів, що це було імя, яке читається як Ральф.
Дядько Ральф цілком захопив його уяву. Найперше він курив сигару. Запахи будуара змінилися, змішалися з густим димом, схожим на фіміам, і Матуся не заперечувала, а навіть принюхувалася. Лише цього було досить, щоб показати, що Дядько Ральф неповторний. Ще він був вбраний у твідовий костюм, різкий та ядучий, майже лисячого кольору, трохи вільний тут і там, але який чудово пасував до темно-лисячого волосся Дядька Ральфа і його яскраво-лисячих вусів. Крістофер рідко бачив чоловіків у твіді або без бакенбардів. Це навіть більше переконало його, що Дядько Ральф був кимось особливим. Як останній штрих Дядько Ральф усміхався йому, як сонечко в осінньому лісі. Це була така принадна усмішка, що Крістоферове обличчя мимохіть заясніло у відповідь.
Привіт, друзяко, сказав Дядько Ральф, випускаючи блакитний дим над лискучим матусиним волоссям. Знаю, що це не найкращий спосіб зазнайомитися з племінником, але я залагоджував сімейні оборудки і, боюся, мав учинити пару-трійку неподобств, наприклад, доправити тобі нову гувернантку чи вжити заходів, щоб ти пішов до школи восени. Ось тобі гувернантка. Панна Белл. Сподіваюся, ви ладнатимете. В усякому разі, цього досить, щоб пробачити мене.
Він так сонячно й весело усміхнувся Крістоферові, що той відчув раптовий напад захоплення. Як би там не було, Крістофер із сумнівом глипнув на Панну Белл. Вона теж подивилася на нього, і була мить, коли її примарна чарівність майже змогла себе виявити. Потім вона блимнула блідими віями і промурмотіла:
Рада зустрічі, голосом таким же невиразним, як і її одяг.
Вона стане твоєю останньою гувернанткою, сподіваюся, сказала Матуся.
Відтоді Крістофер завжди думав про Панну Белл як про Останню Гувернантку.
Вона має підготувати тебе до школи. Поки я не збираюся нікуди тебе відсилати, але твій дядько каже Хай там що, добра освіта важлива для карєри. І, правду кажучи, Крістофере, твій татко ускочив у найбільш дошкульну халепу із грішми які, як ти знаєш, належать мені, а не йому, і майже все втратив. Щастя, що я можу звернутися до твого дядька і
І раз вже звернулася, я у біді не покину, сказав Дядько Ральф, швидко зиркнувши на гувернантку. Можливо, він мав на увазі, що вона не мала б це чути.
На щастя, лишилося тільки відправити тебе до школи, і тоді твоя матуся трохи відхекається, поживши за кордоном. Їй сподобається. Еге ж, Мірандо? А Панна Белл дістане іншу посаду із зірковими рекомендаціями. І всім буде добре.
Його усмішка, повна тепла і довіри, осяяла усіх по черзі. Матуся засміялася і нанесла парфуми за вухами. Остання Гувернантка майже усміхнулася, тож примарна чарівність наполовину вигулькнула знову. Крістофер спробував вищиритися справдешньою чоловічою усмішкою, як у Дядька Ральфа, бо це здалося єдиним способом виявити величезне, майже безнадійне захоплення, що зростало у ньому. Дядько Ральф зайшовся золотим брунатним сміхом і завершив завоювання Крістофера, витягши із твідової кишеньки і віддавши племінникові нову яскраву шестипенсову монету.
Крістофер би краще помер, ніж витратив ці шість пенсів. Коли він переодягався, то перекладав монету до нової кишені. Це був інший спосіб висловити захоплення Дядьком Ральфом. Було зрозуміло, що той втрутився, щоб порятувати Матусю від зубожіння, і завдяки цьому став першим добрим чоловіком, якого зустрів Крістофер. І, на додачу до всього, він був першою людиною за межами Всюдинок, хто завдав собі клопоту говорити до Крістофера в такий дружній і відвертий спосіб.
Крістофер спробував захоплюватися і Останньою Гувернанткою теж, на честь Дядька Ральфа, але це виявилося не так просто. Вона була неймовірно нудна. Говорила спокійно і безбарвно, ніколи не підвищуючи голос, не виказувала нетерпіння, навіть коли він недотумкував щось в Усній Лічбі чи Левітації, які чомусь випустили з уваги попередні гувернантки.
Якщо півтора оселедця коштують три з половиною пенси, Крістофере, безрадісно пояснювала вона, то це пенні, та ще пів пенні за рибину, та ще пів рибини. Скільки вийде за цілу рибину?
Я не знаю, казав Крістофер, стараючись не позіхати.
Дуже добре, спокійно казала Остання Гувернантка. Ще раз подумаємо завтра. А тепер подивіться в це дзеркало і спробуйте підняти його в повітря на кілька сантиметрів.
Але Крістофер не міг підняти дзеркало так само, як зрозуміти, скільки коштує оселедець. Остання Гувернантка відклала дзеркало і спокійно перейшла до вправ із французької. Після кількох таких навчальних днів Крістофер спробував її розсердити в надії, що вона стане цікавішою, коли кричатиме. Але гувернантка тільки спокійно сказала:
Крістофере, ви блазнюєте. Дозволяю вам зараз погратися своїми іграшками. Але памятайте, що можна брати лише одну за раз, і слід її покласти, перш ніж взяти іншу. Таке наше правило.
Крістофер миттєво й безрадісно засвоїв це правило. Воно добряче псувало забаву. Він також призвичаївся до того, що Остання Гувернантка сидить із ним поруч, поки він бавиться. Інші гувернантки хапалися за можливість відпочити, але ця сиділа на стільці з високою спинкою, ретельно лагодила його одяг, і це псувало забаву ще більше. Хай там як, він узяв свічник із мелодійними дзвіночками з шафи, бо той був по-своєму чарівливий: був так влаштований, що грав різні мелодії, залежно від того, який дзвіночок торкнути першим.
Коли він закінчив із цим, Остання Гувернантка припинила зашивати і сказала:
Помістіть це на середину верхньої полиці. Поставте його на місце, перш ніж узяти механічного дракона.
Вона дочекалася передзвону, який показав, що Крістофер зробив, як вона звеліла. Потім, вкотре втикаючи голку в шкарпетку, спитала своїм найбезбарвнішим голосом:
Хто дав вам ці дзвіночки, Крістофере?
Ніхто раніше не питав Крістофера ні про що з принесеного зі Всюдинок. Він якось розгубився.
Чоловік під жовтою парасолею, відповів Крістофер. Він сказав, що дзвіночки принесуть удачу в мій дім.
Що за чоловік і звідки? цікавилася Остання Гувернантка, якби ж тільки це не прозвучало так, ніби їй байдуже, знатиме вона чи ні.
Із Майжевсюди, сказав Крістофер. Там спека, тхне і є заклиначі змій. Чоловік мені не назвався.
Це не відповідь, Крістофере, спокійно сказала Остання Гувернантка, не зронивши й слова до наступного разу, через два дні, коли Крістофер знову дістав мелодійні дзвіночки.
Памятайте, куди їх слід поставити, коли закінчите з ними, сказала вона. Ви вже подумали, де бачили чоловіка з жовтою парасолею?