Кассандра Клэр - Місто кісток стр 6.

 Ні!

Різкий голос Джоселін змусив Клері здригнутися.

 Гроші за уроки в «Тіш» я тобі поверну. Але ти їдеш з нами. Це не обговорюється! Тобі ще зарано залишатися самій. Хтозна, що може трапитися.

 І що? Що може статися?  зажадала відповіді Клері.

Раптом почувся грюкіт. Клері здивовано озирнулася й виявила, що Люк перевернув одну з картин, спертих на стіну. Виглядаючи засмученим, він поправив її, вирівнявся і пробурчав:

 Я йду.

Джоселін прикусила язика.

 Почекай,  вона вибігла за ним і наздогнала аж біля вхідних дверей. Згорнувшись на дивані, Клері чула схвильований шепіт матері.

 Бейн,  казала Джоселін,  я дзвоню йому вже три останні тижні. Голосова пошта повідомляє, що він у Танзанії. Що ще мені робити?

 Джоселін,  Люк затнувся,  ти ж не зможеш постійно до нього звертатися.

 Але Клері

 не Джонатан,  прошепотів Люк.  Ти сама не своя відтоді, як це трапилося. Але Клеріне Джонатан.

«А до чого тут мій тато?»подумала Клері, здивувавшись.

 Я ж не можу просто тримати її вдома та не пускати на вулицю. Вона не буде це терпіти.

 Звичайно!  Люк розізлився.  Вона не хатня тварина. Клері вже підліток. Майже доросла.

 Якби ми виїхали з міста

 Поговори з нею, Джоселін,  наполягав Люк.  Саме про це.

Він повернув ручку дверей, і Джоселін скрикнула від несподіванки.

 Господи!  вигукнув Люк.

 Ні, це лише я,  сказав Саймон, що стояв за дверима.  Хоча мені вже казали, що ми разюче подібні.

Він махнув Клері з порогу:

 Ти готова?

Опанувавши себе, Джоселін запитала:

 Саймоне, ти часом не підслуховував?

Хлопець закліпав очима:

 Ні, я щойно підійшов.  Саймон перевів погляд зі зблідлої Джоселін на похмурого Люка.  Щось трапилося? Я невчасно?

 Не переймайся,  відповів Люк.  Ми вже закінчили.  Посунувши Саймона, він швидко спустився сходами. Внизу з грюкотом зачинилися двері підїзду.

Саймон нерішуче тупцював біля дверей:

 Я можу заскочити пізніше. Справді. Це не проблема.

 Річ у тому  почала Джоселін, та Клері вже була на ногах.

 Забудь, Саймоне. Ходімо,  Дівчина схопила з гачка свою сумку й закинула її через плече, сердито дивлячись на маму.  Побачимося, мамо.

Джоселін знервовано закусила губу.

 Клері, думаю, нам потрібно поговорити.

 У нас буде повно часу у відпустці,ущіпливо відповіла дівчина і задоволено відзначила, як маму аж пересмикнуло від розпачу.  Мене не чекай, повернуся пізно,  додала вона і потягла приголомшеного Саймона до вхідних дверей.

Саймон обернувся через плече. Джоселін стояла у дверях, схрестивши руки на грудях, самотня та нещасна.

 До побачення, місіс Фрей!  крикнув він.  Гарного вечора!

 Замовкни, Саймоне!  Клері перервала його і з гуркотом зачинила двері, заглушивши відповідь своєї матері.

 Господи, жінко, ти зараз відірвеш мені руку!  протестував Саймон, поки Клері тягла його за собою. Її зелені кросівки сердито виляскували деревяними сходами. На мить дівчина глянула вгору, потай сподіваючись, що мама вийде на сходовий майданчик, але двері квартири залишалися зачиненими.

 Вибач,  пробурмотіла Клері, випустивши руку Саймона.

Вона зупинилася біля останньої сходинки, сумка вдарилася об її стегно.

Будинок, у якому Клері жила з мамою, раніше цілком належав одній багатій родині. Відголосками колишньої розкоші залишилися гвинтові сходи, мармурова підлога у вестибюлі першого поверху та одностулкове вікно над головою. Тепер будинок був розділений на окремі квартири. Клері з мамою ділили триповерхову будівлю з літньою жінкою, що займала перший поверх. Стара влаштувала у своїй квартирі салон медіума. Вона нечасто виходила з квартири, відвідувачі також бували в неї дуже рідко. Позолочена табличка на дверях свідчила: «Мадам Доротея, ясновидиця та пророчиця».

З напіввідчинених дверей квартири просочувався густий солодкуватий запах ладану. Клері розчула за дверима тихе шепотіння.

 Радий, що бізнес у бабусі процвітає,сказав Саймон.  У наш час важко пророкам мати постійну роботу.

 Навіщо цей сарказм?  гаркнула Клері.

Саймон оторопів.

 А я гадав, що тобі подобаються мої розумні й іронічні зауваження.

Не встигла Клері відповісти, як двері розчахнулися і з квартири мадам Доротеї вийшов чоловік. Він був високий, зі смаглявою шкірою, котячими золотисто-зеленими очима і скуйовдженим чорним волоссям. Незнайомець сліпуче всміхнувся їй, блиснувши гострими білими зубами.

У Клері запаморочилося в голові. Здавалося, що вона зараз знепритомніє.

Саймон стривожено покосився на Клері:

 Тобі погано?

 Що? Ні, все нормально,  неуважно відповіла вона.

 Ти наче привида побачила,  не вгамовувався Саймон.

Клері заперечливо похитала головою. Здається, вона справді щось побачила, але коли спробувала сконцентруватися, спогади розтеклися, мов вода.

 Ні. Я подумала, що з квартири Доротеї вибіг кіт, та, здається, то просто гра світла.

Саймон здивовано подивився на неї.

 До речі, відучора я нічого не їла,  спробувала виправдатися Клері.Може, я трохи не в собі.

Саймон лагідно обійняв її за плечі.

 Не перемайся, зараз я тебе нагодую.

 Не розумію, що на неї найшло!  вчетверте повторила Клері, витираючи залишки соусу гуакамоле шматочком начос. Вони сиділи у крихітній мексиканській забігайлівці «Начо Мама».

 Наче садити мене під домашній арешт через тиждень їй було замало, тепер узагалі хоче до кінця літа відправити в заслання.

 Іноді на твою маму щось таке находить, коли вона вдихає чи видихає повітря!  пожартував Саймон і продовжив їсти своє вегетаріанське буріто.

 Вдам, що це було дотепно,  сказала йому Клері.Тебе не тягнуть в якусь глухомань хтозна на скільки часу!

 Клері,обірвав її тираду Саймон,  а на мене ти за що злишся? До того ж, це не назавжди.

 Звідки ти це знаєш?

 Ну, я ж знаю твою маму,  сказав Саймон після паузи.  Ми з тобою вже десять років дружимо, не менше. Періодично на неї щось находить, але потім вона передумує.

Клері взяла з тарілки шматочок гострого перцю і задумливо відкусила краєчок:

 Думаєш? Іноді мені здається, що по-справжньому її не знає ніхто.

Саймон закліпав очима.

 Ти не зрозуміла мене.

Клері шумно втягнула повітря в палаючий рот.

 Я про те, що мама нічого про себе не розповідає. Я не знаю ні про її дитинство, ні про сімю. Майже не знаю, як вона зустріла тата. У неї немає жодної весільної фотографії. Таке враження, що її життя почалося, коли народилася я. Саме так вона й каже щоразу, коли я намагаюся її розговорити.

Саймон іронічно скривився:

 О, дуже зворушливо.

 Ні, це просто дивно. Я досі не знаю нічого про бабусь та дідусів. Тобто батьки мого батька не дуже її любили, але ж вони не могли бути такими поганими? Що це за люди, які не хочуть навіть зустрітися з онукою?

 Може, це твоя мама ненавидить їх. Мабуть, вони образили її, чи ще щось,  припустив Саймон.  У неї на тілі шрами.

Клері витріщилася на нього.

 Що в неї на тілі?

Він проковтнув великий кусень буріто.

 Тонкі, ледь помітні шрами по всій спині та руках. Знаєш, я бачив твою матір в купальнику.

 Я ніколи не помічала ніяких шрамів,  рішуче сказала Клері.Гадаю, ти собі щось нафантазував.

Він проникливо подивився на неї і, здавалося, хотів щось сказати, та з сумки дівчини почувся наполегливий дзвінок мобілки. Клері дістала її, глянула на екран і спохмурніла.

 Це мама.

 Подивившись на твоє обличчя, я зрозумів, що ти хочеш поговорити з нею.

 Не зараз,  сказала Клері. Телефон замовк, і дзвінок автоматично перевівся на голосову пошту. Клері відчула докори сумління.  Не хочу знову сваритися.

 Можеш пожити в мене,  сказав Саймон.  Скільки забажаєш.

 Подивимося, може, вона першою заспокоїться.

Клері натиснула кнопку голосової пошти на своєму телефоні. Голос матері звучав напружено, хоча Джоселін намагалася говорити мякіше: «Дитинко, я перепрошую, якщо ошелешила тебе своїми планами щодо відпустки. Приходь додому, і ми поговоримо».  Клері повісила слухавку ще до того, як повідомлення закінчилося, досі почуваючи провину і злість водночас.  Вона хоче поговорити.