Зараз Рута пригадала його ім'я. Його звали отець Никодим. Цього дивного відлюдькуватого дячка, що раптом поселився на їхньому кутку, остерігалися всі діти. Він був низького зросту, мав куцу цапову борідку й пронизливі ясно-сині очі, які постійно хитрувато нишпорили довкола. Здавалося, що він постійно посміхається своїм потаємним думках, яких нікому не дозволено знати.
Завтра відспівуємо твого батька, перше, про що сповістив дівчину дячок.
Рута міцно заплющила очі й примусила себе стримати сльози.
Завтра? Я спала два дні?
Отець Никодим лише згідно нахилив голову. Його обличчя було спокійним, тож дівчинка ніяк не могла розібрати, що коїться в дячка в голові.
А ті люди..?
Вони живі. Щоправда, не дуже здорові. У Корчувашиної так ноги звело, що досі підвестися не може. Але вона, кажуть, завжди слаба була на ноги Схоже, що й на голову нездорова, раптом змовницьки всміхаючись додав він. А в Степана Теслі тепер болять зуби. Я йому вже цілих три з того часу вирвав.
Панотче Ви знаєте, що то я все накоїла? ледь не викрикнула Рута. Палати мені за це в пекельному вогні! То я наслала хвороби на всіх тих людей! Але я не хотіла, видить Бог, не хотіла! «Кто чародеи в дом свой призывает, обругав Бога, беса почитает, може, на мал час демон послужити, на вечно будет он за то томити»,виголосила вона вивчений в школі вірш, який священик виписав спеціально для неї.Вони вбили батечка..!
І більше не стримуючись, Рута розревілася, затуляючи долонями обличчя.
Господь і так покарав тебе достатньо. Не бійся, я не видам тебе, дочко. Чув, твоя мама була, е-е-е відьмою?
У відповідь Рута лише схлипнула.
Чув, чув, що відьомство передається дівчаткам у спадок Але така велика сила! І зовсім неприборкана! несподівано очі немолодого вже чоловіка загорілися юнацьким вогнем, ніби йому розказали, де закопаний королівський скарб.
Лише зараз дівчина помітила в руках у отця Никодима згорток паперу, куди він щось старанно занотовував.
Як почуваєшся зараз? Зовсім слаба? Ой, я ж для тебе тут сиру купив, і хліба свіжого! Оленко, леле моя! гукнув він до жінки, яка стояла за фіранкою, і щось показав їй на мигах.
Жінка відповіла так само на мигах, лиш відкриваючи рот, ніби риба, що не могла нічого сказати під водою.
Оленкадочка моя, раптом сповістив отець Никодим. Вона не чує й не говорить від народження. А я все життя шукаю спосібможливий і неможливий, щоб її вилікувати. Ми вже й у Константинополі побували, і в землі мавританські заїздили, але ні служителі Христа, ні Аллаха, ні диких африканських богів не змогли нам зарадити.
За мить перед Рутою стояла миска пшоняної каші, тарілка з козиним сиром, кухоль молока й свіжоспечена житня паляниця, густо посипана невідомою дівчині пряною травою. Оленка моторно поставила все на широку Рутину лаву, ніби відводячи погляд таких самих синіх, мов у батька, очей, і по тому швидко зникаючи за піччю.
Коли Рута нарешті поїла, Никодим продовжив питати. Багато запитував про маму, тата, про те, чи вчилася сама Рута чарувати. Усі відповіді записував у свій зшиток, а на розповіді про смерть мами підвів голову й довго вдивлявся у Рутині карі очі, ніби намагаючись в них прочитати, що ж саме вона недоговорила.
То мене судитимуть? нарешті запитала Рута, коли питання отця скінчилися.
Якщо впіймають, кивнув він. Наразі ніхто не знає, що ти, дитя, тут. І дасть Господь, не дізнається.
Але ж Ви служитель Бога, а Бог ненавидить таких, як я
Хто тобі сказав таку дурницю? Бог любить всіх своїх дітей. І Христос, і Даждьбог, і навіть кривавий Перун. Тільки тобі треба буде вчитися стримувати свої чари, пускати їх лише на поміч людям, а не на кривду.
Рута розгублено кліпала очима. Слова церковного дяка ніяк не вкладалися в її голові.
Але я не знаю, як це зробити! нарешті спромоглася відповісти вона.
Прийде час, і ти навчишся, маленька моя. А потім повернешся сюди і явиш старому дідугану, який вже не зможе ходити власними ногами, чудеса зцілення!
Никодим говорив так натхненно, а в його очах стрибали такі лукаві бісики, що неможливо було не посміхнутися.
Ти ще квола, у тебе гарячка можливо, у дорозі тобі зробиться гірше, але я не можу тебе більше в себе переховувати. Наробила ж ти переполоху! Тебе шукає все місто, вони обшукують навіть садиби паничів, тож скоро настане черга й служителів церкви. Був би я одинтримав би тебе до одужання. Але в мене Оленка Не можу я так її життям торгувати. Цієї ночі, дочко, випробуємо долю, і хай допоможе нам Господь.
Ранок Олеся починався розмірено: ситий сніданок у садку під полуденним сонцем бабиного літа, управи з арифметики й астрономії, музикування та риторика. По обіді настав час французької, і аж під вечір, коли суворий учитель пішов відпочивати, Олесю дозволено було трохи перепочити самому та нарешті зайнятися звичними хлоп'ячими забавами.
Їхня поліська садиба розташувалася просто посеред лісу. Навколо було тихо й безлюдно, лише іноді долинали голоси рибалок, що гомоніли на Десні, або мукання корів на хуторському фільварку. Брат і сестра саме гостювали в дядька в Києві, а мама нездужала й днями просиджувала перед зачиненим вікном, щось вишиваючи. Лише челядь іноді виходила на двір у своїх невідомих й незрозумілих Олесю справах.
Тож хлопчик шукав собі забави сам. Спершу він велично пройшовся по припорошеному листям подвір'ю, уявляючи себе єдиновладним господарем усього господарства, потім подражнив кудлатого пса Вернигору, міцно прикутого ланцюгом до своєї буди. Пес відповів йому недобрим гарчанням, але хлопчик на те не зважав. Зрештою його допитливе око натрапило на купу дрібного каміння, скинутого за повіткою. Один за одним він почав вибирати камінчики й жбурляти їх спершу по даху покритого мохом льоху, а потім, перебравшись ближче до курника, цілитися вже й у курей. Поганий зір Олеся з такої малої відстані не дуже рятував пташок. Нещасні чеботурки ховалися від нього під жердини, кудахкаючи й кличучи на допомогу півня, але той сам лише набундючився і з мовчазним обуренням терпів камінь за каменем, що прилітали на його територію.
Олесь посміювався. Він міг загнати курей до найтемнішого кутка курника, навіть повбивати їх курчаток у загорожіусе було йому під силу, і ні за що не було кари. От якби його брат із сестрою зараз його побачили! Вони би пишалися ним, таким великим і сильним!
Ще один камінь промайнув повз товстого рудого кота їхньої кухарки, ледь не зачепивши йому вухо. Із голосним нявканням кіт утік геть із подвір'я, проповзаючи під великими різними воротами. Тієї ж миті ворота відчинилися, і на подвір'я виїхав великий віз. Хлопчик впізнав того воза й візниканими їхній київський дядько Андрій, його хрещений батько, передавав гостинці з міста.
О, типривіз мені пензлі й фарби, як я просив? одразу кинувся до візника Олесь, і не чекаючи запрошення чи бодай дозволу, заходився біля воза відкривати ряднини й розсупонювати мішки.
Аж раптом хлопець відсахнувся й здивовано витріщився на візника.
А це хто за така?
На возі, укрита рядниною, спала дівчинка. Руде волосся бурштином виблискувало на сонці, а по її круглих щоках і кирпатому носі рясними зернами розсипалось ряботиння.
Тю, а й справдіце хто така? у свою чергу здивувався візник. Я ж усе переглядав перед від'їздом, ніде з самого Києва не зупинявся. Хіба що той святоша на виїзді з міста мене заговорив
Дівчина нарешті почала прокидатися. Вона виглядала змарнілою, під очима вимальовувалися сині кола, а очі хворобливо поблискували.
Ану, зняти її з воза й допитати! розпочав гратися в отамана Олесь.
На його крики збіглася челядь, і старий конюх Іван тут таки спустив напівпритомну дівчину долі.
То ти будеш говорити? якомога жорсткіше намагався допитатися хлопець, але гостя уперто мовчала, не в змозі самостійно стояти на землі та похитуючись у руках конюха.
А всипте-но їй канчуків, побачимо, як вона тоді заговорить.
Челядинці перезирнулися, та суперечити не сміли. Двоє взяли дівчину під руки, а Іван, почухавши бороду, приготував довгого батога.
Вона й так ледве дихає, може, нехай дівча трохи відпочине, а потім сама все розкаже! вступилося за прибулу жіноцтво.