Я ніколи його не бачив, відгукується чоловік і йде до води.
Я продовжую свою подорож
Бачу лікарню, в палаті лежить жінка похилого віку. Я зупиняюся, чекаю її на Шляху. Щось підказує мені, що вона самотня і потребує моєї допомоги. Жінка важко дихає, а потім різко стихає. Спрацьовують датчики навколо її ліжка. До палати збігаються лікарі. Але я вже проводжаю її в новий світ. Там займається світанок.
Потім я зустрічаю чоловіка, застреленого в бідному кварталі. Він із жахом дивиться на мене й тікає. Я не встигаю до нього і слова мовити. І коли бачу його новий світ, розумію, що він і не почув би. Там темно і похмуро, як у тюремній камері. Цей чоловік зробив свій вибір.
Узлісся, свіжий весняний вітер ганяє пух із кульбаб, світить сонце. Це мій старий світ Велика й галаслива компанія виїхала на пікнік. Я заздрю їхнім веселощам, але знаю, що зараз усе скінчиться Не хочу дивитися чим, їду далі
Сутінки, знайома міська квартира. Світло горить у ванній, дзюрчить вода. Я злізла з коня і чекаю У ванній миється дівчина, вона наспівує собі під ніс якусь знайому мені пісеньку. Раптом вона починає кашляти, задихатися, я завмерла на Шляху, не спроможна нічого вдіяти.
Ну, привіт, Сашо, тихо промовляю я, коли все скінчилося.
Машо? Де я, Машо? вона плаче
Ти там, де захочеш, ледь стримуючи сльози, відповідаю я і показую на Шлях, нум я поможу тобі обрати
Ми стоїмо на Шляху, Саша вже не плаче, лиш здивовано роззирається навсібіч
Машо, ти померла? запитує мене подруга.
Так, тихо відповідаю я.
Тобто я?..
Так, ще тихіше кажу я.
Мені дуже бракувало тебе, Машо, я щодня плакала. Саша підходить до мене і обіймає, вона заспокоюється. Отже, зі смертю справді приходить спокій. Я рада, що зустріла тебе саме зараз, а тепер я хочу
Саша каже, а я вже бачу, як на протилежному боці зявляються бухта і будиночок чудовий білий будиночок мені знайомий цей краєвид
Памятаєш? усміхається Саша.
Памятаю, відповідаю я, і ми знову обіймаємося. Тепер направду востаннє
Я проводжаю її поглядом і їду далі. Хочеться плакати, але я тримаюсь. Смерть не може проливати сльози. У Смерті багато роботи
Додому я повернулася на межі істерики і, розсідлавши Брута, помчала до спальні. Я ридала, жбурляла подушки об стіну й трощила вази, які враз цілі-цілісінькі поверталися на місце. Одну з них я розбила десять разів поспіль, на одинадцятій спробі мене попустило, і, трохи вгамувавшись, я подалася на кухню, щоб випити, тобто напитися
Сед прийшов додому пізно, втомлений і злий. Та побачивши мої заплакані пяні очі, все зрозумів і заходився втішати.
Я попереджав. Ти ще не звикла. З часом це минеться Я теж спершу щовечора напивався. Ти навіть уявити собі не можеш, як! Лазив по кабінету рачки і вив, а потім лежав на Шляху і співав.
І я всміхнулася, уявивши абсурдність цієї картини.
От бачиш, ти вже усміхаєшся! А значить, одужуєш. Ходімо спати, я дуже втомився, і Сед попрямував до спальні
Але ж Саша померла, Седе, моя найкраща подруга померла в мене на очах! Це так боляче, нестерпно боляче! І я нічого не могла вдіяти! Це несправедливо!
Сед зупинився у дверях і промовив:
А ти не думала, як вона почувалася, коли втратила тебе? Їй теж було боляче, і, на відміну від тебе, вона не знала, що є реінкарнація і швидка реалізація. Ти ніяк не хочеш цього зрозуміти. І ти все ще мене боїшся
То була правда і неправда водночас. Я не боялася Седа, його любов я відчувала у найдрібніших проявах. Я була спокійна, я була кохана. А от смерть, як і раніше, мене жахала. Мабуть, то первісний страх, записаний у генетичному коді. І Седа я з цим страхом не ідентифікувала, неначе моя свідомість витісняла їх неподільний звязок.
Це неправда, я просто не можу звикнути, виправдовувалась я. Я бачила бухту, я памятаю цю її мрію, але повторюсь звикнути не можу. Я стільки років боялася й ненавиділа смерть, або, вибач, перехід, що мені дуже важко змінити своє ставлення. Але я намагаюся, ти повинен мене зрозуміти, адже я людина, і все, що в мені є, результат твоєї праці і твоїх «співробітників». Досі не розумію, як їх називати.
Я обіцяв дати тобі почитати Статут, однак постійно про це забуваю. Там є імена і стислий опис нашої історії, Сед підійшов до мене і, взявши за руки, повів до спальні. Все, ходімо спати! Швиденько спати!
Ти йди, а я ще посиджу. Забагато вражень.
Гаразд, хочеш знати мою думку? Вона ґрунтується на досвіді і знанні Системи. Твоя Саша чудово проведе час у Світі Душ, дуже швидко все зрозуміє і захоче повернутися на Землю. Повір, я одразу бачу душі-самогубці!
Які самогубці? не зрозуміла я. Тим часом ми вже були у спальні.
Памятаєш, я розповідав тобі про тих, хто свідомо хоче повернутися?
Авжеж, я памятала, тож кивнула у відповідь.
Так от, поміж собою ми називаємо їх душами-самогубцями. Цинічно звучить, але суть передає точно.
А чому таки не добровольці?
Не так драматично.
Сед роздягнувся і ліг у ліжко. У нього було гарне тіло, просто досконале.
«Тут майже всі такі, якось повідав мені найвродливіший коханець на світі. Перше покоління було ідеальне і старіло за бажанням».
А чому ви зробили нас різними? обурилась я. Чому ви розділили нас на вродливих і негарних?
Ти ж вродлива! Чому раптом ти цим переймаєшся?
Я лягла поруч, не роздягаючись. Після побаченого на Шляху мені було якось незатишно. Сед обійняв мене і прошепотів:
Усе гаразд, мала, ти витягла щасливий білет.
Я підвела голову і, звівши догори брову, іронічно поглянула на Седа.
Я не лише себе маю на увазі, посміхнувся той, ти отримала можливість довідатися про все зсередини, жодному смертному такого не вдавалося. Просто прийми це і радій.
А може, я цього не просила, згорнувшись клубочком, прошепотіла я, може, ці знання мені не до снаги.
Тобто на Бруті ти більше не кататимешся? Сед різко розвернув мене до себе і почав лоскотати, а я у відповідь хихотіла і пручалася.
Кататимусь, Сед заглушив мою відповідь поцілунком і, попри його втому і мій пригнічений стан, ми кохалися до перших нафантазованих мною півнів.
14
Наступного дня Сед приніс мені обіцяний Статут.
Спершу я думав дати тобі електронний варіант, але вирішив, що оригінал читати краще. Так буде правильно. Текст випалено на сторінках книги, він ніколи не змінювався. До того ж ти краще зрозумієш, із чого ми починали.
Я обережно взяла книгу з його рук і розгорнула першу сторінку.
Я все розумію! Вона моєю мовою?! вразилась я.
Не зовсім, посміхнувся Сед. Це мова Першого покоління, вона містить таку енергію, яка зрозуміла кожному народу. Вона ніби сама перекладається у твоїй голові.
А, я вдала, що зрозуміла.
Сед пішов на роботу, а я зі Статутом подалася до саду. Там я зручно вмостилася в гамаку і розпочала вивчення історії створення нашого світу. Після трьох годин читання, кілограма черешні й половини пачки сигарет я нарешті відірвала погляд від тексту. Я мусила якось осмислити прочитане. Тепер я приблизно уявляла структуру нашого «вищого керівництва».
Бос думаю, хто він, пояснювати не треба.
Ніхто не знає справжнього імені Голови всіх департаментів і куратора Трьох Світів. У Хедофісі його називають Босом, або Першим. Згідно з легендою про настання Хаосу він був першим і єдиним, кому Мандрівник повідав закони нової світобудови, наділив надсилою і доручив побудувати Новий Світ із Новими законами. Має необмежені можливості.