Вони мовчали. Я озирнулася, тоді встала перед ними на коліна, склала руки. Хотіла щось говорити, тільки мій язик так і не зміг поворухнутися: коли говорили ангели, люди мали мовчати. Так я і лишилася навколішках Тим часом ангели перезирнулися.
Треба дати їй шанс, мовив перший.
Не думаю. Усі знають, що проти Долі не попреш.
Вона попре. У неї велике серце. Жінок, які б так любили, дуже мало. Тож Марія заслужила на ще один шанс.
Якийсь час було тихо. Тоді перший голос знову сказав:
Ти ж розумієш, що тебе нас чекає, коли вона програє.
Коли ж переможе, то це буде і наша перемога!
Знову мовчанка.
Я проти, знову озвався перший. Але рішення за тобою.
Я усе чула і розуміла. Хвиля радості так мене накрила, що я аж знепритомніла і знову впала долілиць на камінь, тільки цього разу не забилася: мене ніби підхопила якась сила.
Не знаю, скільки часу минуло, доки я прочуняла Тільки коли очі мої знову розплющилися, я почувалася набагато краще, сила повернулася до мене. Я сиділа на лаві, спершись спиною до стіни. Поруч мене сидів пан Михайло, що раптом заговорив голосом другого ангела:
Добре, що ти з нами, а то я вже почав хвилюватися
Як ви тут? спробувала я хоча б щось зрозуміти, та поки що у голові нічого не складалося.
Тобі всього знати не треба, сидячи з другого боку, сказав вуйко Гаврило також голосом ангела, тільки іншогопершого. Значить, це вони. Михайло і Гаврило
Так, ми ангели, тільки час від часу нам треба приймати людську подобу, випереджаючи мою думку, сказав Гаврило. Дарма ти сюди полізла: якби не мито так би тут і лишилася. Та нічого, зараз вийдеш звідси і розплющиш очі. Ти будеш у лікарні поруч зі своїм чоловіком. У цю ж мить серце його вдарить востаннє Родина буде з тобою, підтримає у цю тяжку хвилину. Разом ви поховаєте Івана за християнським звичаєм, справите поминки, девятини, сороковини, річницю. Ти будеш виховувати синочка, розповідати йому, яким мужнім був його батько. Років через пять до тебе прийде свекруха і скаже, що твоєму синові потрібен тато, що хлопця важко буде вивести в люди без батьківської руки. Тоді твоя подруга познайомить тебе з одним молодим чоловіком
Я не хотіла далі слухати, проте він і сам замовк, даючи мені можливість сказати.
Але ж я чула Ви казали, що дасте мені шанс
Вони мовчали. Вагалися, думаючи про щось своє. Очевидно, допомігши мені, вони могли багато чого втратити, і я це розуміла, сама не знаючи звідки. Мені ж треба було рятувати свого чоловіка, рештабайдуже. Я не знала, що сказати ангелам, які підібрати слова, щоб переконати їх. Не хотілося кидати порожніх фраз та обіцянок, але й мовчати було годі. Раптом перед моїми очима стала бабуся, яку я любила в дитинстві найбільше з усіх. Вона мені щось хотіла порадити. Так, так, я знаю Так же вчинив тоді й Орфей!
Пасла Маруся чотири воли в долині.
Гей же в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Ой пасла, пасла, воли згубила в долині.
Гей же в долині.
При молоденькій, при зелененькій ялині!
На другому куплеті мене підтримав і Михайло.
Ходіть татуню воли шукати в долині.
Гей же в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Пішла мамусяволи не знайшла у долині.
Гей же, в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Досить вам, спробував зупинити Гаврило, але у його голосі не було ані гніву, ані погрози.
Ходи Іванку воли шукати в долині.
Гей же, в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Іванко пішовволики знайшов у долині.
Гей же, в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Коли ми доспівали, Гаврило встав, поправив на собі одяг. Він дивився на мене, і його рішення вже остаточно визріло:
Схоже, вам з Іваном одне без одного волів не знайти. Шкода. Волів. Що ж, нехай буде так
Розділ 9Марія
Мене попереджали, та я все ж таки вирішила піти проти Долі. Вона, очевидно, також жінка, тому повинна мене зрозуміти. Мені без мого Івана не буде життя ні на землі, ні на небі, ні у чорній безодні. І я готова була перейти ту безодню, перелетіти, перекричати. Попросила тільки у Богородиці сили, аби не дала впасти, аби не захрип голос та не втомилися крила.
Михайло повів мене назад підземеллям до виходу.
Що мені тепер треба буде робити? запитала я дорогою.
Будь зі своїм мужем, просто не дай йому померти. Якщо зможеш перехитрити Долю і Смертьтвій Іван виживе, вийде з коми.
Ми підійшли до того місця, де тунель розходився на два рукави.
Ми завше даємо на вибір дві дороги. До речі, так само як і чорні. Усе чесно. Маєш останній шанс передумати. Підеш ліворучопинишся у лікарні біля свого чоловіка. Праворучперенесешся на сотні років назад, переживеш тисячі чужих життів, поховаєш десятки тисяч своїх рідних. Вирішуй.
А тут і думати нема про що, твердо відповіла я.
Тоді краще залиш просто тут свій страх і свої сльози, бо тобі доведеться випити стільки гіркоти, що душа може не витримати й розірватися на мільйони дрібних частинок.
Я похитала головою:
У моїй душі житиме надія. Вона переборе страх і висушить сльози.
Тоді йди. Я проситиму за тебе.
Я з вдячністю поглянула на Михайла і пішла у тунель праворуч. Мене вже нічого не могло зупинити, навіть такі поважні дами, як Доля і Смерть!
Різке світло враз ударило в очія закрилася рукою. Так наосліп я зробила іще кілька кроків, раптом відчувши, що стіни тунелю зникли і я опинилася на відкритому просторі.
Ой пасла, пасла, воли згубила в долині.
Гей же, в долині.
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Очі мої сяк-так звикли до того світла, так що я розплющила їх і роззирнулася: була на галявині. Сонце поволі заходило за небокрай, посилаючи мені останні промінці, а свіжий вітерець повівав, бавлячись моїм розпущеним волоссям і розганяючи денну літню духоту. Я кліпала очима, дивлячись на людей, що були навколо мене: дівчата у довгих сорочках, із віночками на голові водили хоровод, парубки ж сміялися, жартували, намагалися розвести багаття, наклавши купу дров, кори і сухої трави. Подивилась на себебула у такій самій сорочці, босоніж. Я роззиралася навсібіч, намагаючись збагнути, де знаходжуся: з одного боку були луки, вкриті шовковими зеленими травами, а з іншоголіс, із третьогорічка. Усе було геть інакшим, але я чомусь одразу все зрозуміла.
Верещиця
Раптом дівчата підхопили мене за руки і повели у свій хоровод. Тим часом парубки розклали багаття, і воно шугонуло вгору своїми пекучими язиками.
Ходи, братику, воли шукати в долині.
Гей же, в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Ой братик пішов, воли не знайшов у долині.
Гей же, в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Дівчата продовжували співати, і я разом з ними, хоча й було мені не до співів. Та на душі стало легко. Відчувала: так треба. Цей по-справжньому літній теплий вечір мусив привести мене до Івана. Сонце уже повністю сховалося, поступившись місцем купальській ночі. Полумя ставало все яснішим і все більше притягувало до себе.
Ходи, миленький, воли шукати в долині.
Гей же, в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Миленький пішов, волики знайшов у долині.
Гей же в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Раптом дівчата кудись рушили гуртом і мене за собою потягли. Ми бігли в морок, що густо блукав навколо нашої ватри, просто до річки. Місяць враз вийшов з-за хмари й освітив луки, прибережний верболіз, ковзнув своїм холодним промінням по тихій воді Верещиці.
Я ступила босими ногами у тепленьку річкову воду. Дівчата пускали віночки, закликаючи Долю, аби послала їм милого або підказала хоч, звідки його виглядати. Купайло поніс ті вінки на середину ріки, намотуючи на свій довгий вус дівочі прохання. У мене також був віночок, тож я й собі поклала на тиху гладь.
Прийди, прийди, попросила.
Він відпливав від мене все далі й далі. Дівчата, регочучи, побігли вже геть, я ж так і стояла у воді. Віночок собі плив і плив, щось мені та віщуючи.
За своїми тяжкими думками я не почула, як він підійшов ззаду й обійняв мене за стан. Я не налякалася, не скрикнула, тільки здригнулася.