Наш загін відколовся від основної аварської ордиі ми пішли палити села, женучи в полон молодих і здорових. Старих, малих і хворих відразу пускали в розхідобуза в поході неприпустима. Отож і зараз троє моїх друзяк мордують стару бабу, яка вже й ходити не могла, а тільки сиділа й проклинала. Я мимохідь задивився: Лихо і Біда тримали стару, а Малий замахнувся сокирою. Правильно, йому треба набиратися досвіду. Ударі пики товаришів забризкала кров.
Та хто ж так бє, довбню?! вилаявся Лихо. Вони кинули труп баби Малому під ноги, самі пішли далі, витираючи пики рукавами. Малий побіг за ними, вимахуючи сокирою і сподіваючись, що йому дадуть ще когось убити.
Обри хазяйнували добре: з хат уже було винесено усе цінне, складено на вози. Худобу і невільників також позганяли докупи; поранених, хворих, старих і малих безжально вбили. Часу гаяти не можнапід покровом ночі треба було напасти на ще один городок, що стояв на березі Верещиці і назви поки що не мав. Так і називалиГородок. Треба підійти непомітно, аби не встигли поховатися, напасти з різних боківуже неодноразово перевірена тактика.
У найтемнішому куті пограбованого селища, поміж перехнябленою старою хатою та тином, порослим високим буряном, стояв юда і дивився на нашу розправу. Ні, то не був той самий Іскаріотйого душа з пекла уже ніколи не вилізе. Інший. У цих краях, зрештою, як і всюди, завше можна було знайти чоловіка, здатного продатися за тридцять, а то й двадцять, десять, пять срібних монет. Слід було тільки постаратися трохи, дещо пообіцятиі зрадник купувався чи то на золото, чи на жінку, чи на владу Глупота, боягузтво, жадібність, заздрістьось ці струни душі, на яких я так гарно умів вигравати. Так само вийшло і з цим юдою: він продав своїх братів, погодившись непомітно провести нас сюди. Тепер зрадник стояв осторонь, спостерігаючи, як ми грабуємо й палимо, трусився, наче і справжній Іскаріот. Я підійшов до нього.
Чого стоїш у темнотівиходь на світло. Подивися, як ми тут добре попрацювали, який гарний «урожай» зібрали. А все через тебе. Якби не твоя помічпоховалися б твої родичі у лісі Ну, і за ту справу тебе чекає гарна нагорода. Виходь
Мені й тут добре, буркнув юда. Як я і думав: йому на світлі буде страшно. Тоді ще додав, ніби хотів виправдатися переді мною:Я не через срібло. Ти ж сам знаєш, обре
Так-так, знаю. Вони тебе смертельно образили. Помстадобра штука. То, може, тобі й срібла не треба? Собі лишу.
Ти обіцяв, обре, підвищив голос юда.
Так, обіцяв. Але робота нескінчена: ще за темряви нам треба напасти на Городок, сказав я йому. Покажеш
Тих стежок я не знаю, не бував там ніколи
Він став труситися ще більше: невже у ньому пробудилася совість? З таких уже користі мало, він мені більше не потрібен. Я йому так і сказав:
Тоді ти мені більше не потрібен.
Ти обіцяв мені срібло. І дівчину віддай
Я спробував ще раз його намовити:
Слухай, може, ти б мені ще послужив?
Не хочу. У цій відповіді була тупа словянська непоступливість, тож я відразу зрозумів, що з того хлопця толку уже не буде. Давай срібло, обре!
Я подав йому капшук з монетами.
Бери, заробив. Дівку собі вибереш, яку хочеш. Їх у пеклі вдосталь.
Що таке пекло? Вони були язичниками, тому про наше князівство поки що нічого не чули.
Я посміхнувся, поплескав його по плечу, другою рукою ж непомітно витягнув ножа.
Скоро довідаєшся, любий мій друже.
Ударив не в серцеу живіт. Навмисно так вчинив, аби хлопака вмер не відразу, а ще трохи помучився, похаркав кровю. Хоча що то за муки проти того, що його чекає там, унизу. Я витер свого ножа, тоді гукнув тому, хто ховався у темряві з протилежного боку.
Виходь, не бійся.
До мене підійшов ще один юда.
Ти бачив, що я з ним зробив?
Бачив, тихо буркнув він.
Проведеш нас до Городка?
Проведу, проведу, затрусив лякливо головою.
Ставай на коліна і цілуй моє взуття.
Він спочатку вагався, але коли я кинув на нього свій грізний погляд, юда став навколішки і поцілував.
Отак я всіх людей, що жили понад Верещицею, Дністром, Бугом, Случем, Бистрицею, Дніпром, Десною збираюся поставити на коліна.
Розділ 11Східняк
Сам я був нетутешній, тому цих країв добре не знав. Дорогою розпитував у людей подальший шлях, та все одно заблукав у тих лісах, а оскільки наближалася нічвирішив заночувати просто серед гущавини. Було б добре повечеряти, однак припаси скінчилися ще напередодні. Що ж: попив води з річки, омив лице від цілоденного сонця, куряви і поту, пустив коня пастися, а тоді розлігся на прогрітій літнім сонечком землі. Нарешті можна витягтися й розкинути вільно руки й ноги.
Натще не дуже солодко спиться: повіки злипаються від утоми, а от думки про соковитий шмат мясива продовжують снувати в голові. А ще думалося про цей край: гарна тут земля. Кажуть: зовсім недалеко звідси розкинулися гори, тож мені страшно хотілося вже їх побачити. Наш волхв казав, що саме з Карпат почалося розселення усіх наших родів і, просуваючись усе далі на схід, русини сіли на своїй, богами даній землі. Родичі між собою досить часто сварилися, але більше дружили, збиралися докупи в разі біди, молилися одним богам і говорили однією мовою. Кожен рід мав своїх старійшин, яким корився, а одного царя чи короля вони визнавати не хотіли, цінуючи власну свободу. Маючи свою землю, ніколи не йшли захоплювати чужої У тому була і наша сила, й наша слабкість. Земля завше давала нам те, що було потрібно: ниви щедро колосилися, худоба приносила багатий приплід, народжувалися добрі і гарні діти. У нас було вдосталь води, деревини, звіра, риби та меду. Вона, земля батьків, навчила нас любити одне одного та їїсвою матір.
Із сусідами жили через приграничні річки й гори. Часом хтось переходив ті річки чи то з мечем, чи з товаром, чи просто зі словом. Тоді лилася або кров, або мед, а після того кожен повертався до своєї хати.
Набагато гірше було, коли приходила орда
Раптом я почув крики, підвів голову й угледів спалахи від вогнища. Треба подивитися
Несподівано мене схопили і поволочили до свого кола. Вогнище палало яскраве, викидаючи цілі снопи іскор у нічне небо. Крики і гул були такі, що аж у вухах лящало. Тримаючи за обидві руки, враз із силою потягли у бік вогню, розбігаючись усе швидше. Раптомстрибок, далірегіт.
Беріть його в коло! знову почувся дівочий вереск.
Чекайте. Мені до Городка, просив я, та вони мене не чули.
Завтра підеш. А нині будеш з нами!
Купайло нам послав такого витязя!
З неба нам кинув!
Та він з дуба впав!
Знову регіт.
Та дайте ж чоловікові відсапатися! Хіба ж не бачитез дороги! спробував за мене вступитися один з парубків.
Мені ж завтра далі їхати. А заразповечеряти б
Дівчата сяк-так дали мені спокій, хлопці ж спровадили у бік жертовників:
Там, біля Лади, знайдеш мед і свіжий хліб: наші боги добрі, поділяться з гостем останнім. А завтра ми запровадимо тебе до нашого Городка
Жертовник стояв на березі річки. Хлопці казали правду: тут я знайшов направду свіжий хлібчик, запашний медок і поїв собі усмак, перед тим помолившись Ладі й подякувавши їй. У відповідь вона мені підморгнула.
Знову вмостився спати. Очі мої вже заплющилися у напівсні, а регіт дівчат та біснування парубків усе ще долинали до мене. Я посміхнувся. У нас, понад Десною, так же нині палять вогнища й водять хороводи. Недаремно наш волхв каже, що всі мибраття, онуки Даждьбожі. Знову дівочий веселий сміх. Вони ж тут вельми гарнідівчата, одначе і в нас, сіверян, не гірші. Марина. Чекає там. Ех, коли б не її очі, добре погуляв би нині Не можна Обіцяв
Сон усе-таки перемагав. Ніби у якомусь мареві, побачив я Марію зі своїм мужем. Вийшовши на цю галявину, вони підійшли до Лади. У жертовнику ледь жеврів вогонь, слабенько освітлюючи ідола. Місяць поливав Ладу згори своїм світлом, а ще відблиски купальської ватри стрибали по її товстих боках. Марія навіть посміхнулася, розгледівши на ідолі очі, рот і ніс.
Вона добра і помагає тим, хто люблять одне одного, допоможе нам зберегти нашу сімю, пояснив Іван.
Чоловік роздмухав вогонь у жертовнику, підкинув дровець, що лежали поряд. Багаття розгорілося, почало танцювати, сміятися. Від цього Лада враз повеселішала, ще ширше посміхнулася їм Раптом до них підійшов якийсь старий у ветхому одязі та підперезаний шнуряним поясом.