Те, що нечисть знає, куди він зібрався, здивувало парубка, але він і на цей раз виду не подав.
Добре,відказав і вийняв з кишені кілька пшеничних зерен.Знаєш, що це?показав лісовикові.
Дідок пригледівся, на зуб спробував, пожував трохи.Теж мені загадка. Насіння Але в моєму лісі таке не росте. Хіба польовика запитати? Або спробувати проростити? Га?він запитально глянув на парубка.Чи сам скажеш?
І скажу, і покажу,посміхнувся хитро той. Пошукав трохи в торбі та й витягнув із неї румяну паляницю.Ось дивися, дідусю, що з такої зернини виростає. І можу закластися, що ти такої не вичаруєш.
Лісовик узяв до рук паляницю, покрутив навколо, понюхав. Тоді відкусив невеличкий шматок і заходився жувати. Незчувся, як і проковтнув. Відкусив ще Та й зїв усю.
Смачно,визнав.І як називається цей плід?
Паляницею.
Гмлісовик поскубав себе за вуса.І ти кажеш, що у мене така не виросте?
Думаю, що ні. Тут твоїх чарів замало буде. Тут наше, людське, вміння потрібне.
Гм То спробуймо,потер долоні дідок.Я, звісно, не польовик, але теж дещо вмію Давай насінину.
Ой, дідусю,стривожився парубок, уже й не радий зі свого жарту.Це ж чотири місяці доведеться на урожай чекати. А я не можу стільки Мені до старця Актинія треба. Йому й так уже більше ста літ
Ет,відмахнувся лісовик,велика втіха півроку з тобою на пеньку сидіти і на паляницю чекати. Не бійся, у мене вмить виросте. Давай насінину, кажу!вигукнув нетерпляче.
Нічого робити. Кленучи подумки свій надто довгий язик, парубок став порпатися у кишені свитки. На щастя, знайшов у шві ще одне зернятко.
Дідусь хутко випорпав пальцем ямку, поклав туди насінину, потім видобув десь з-за пазухи невеличку сулійку і капнув з неї туди ж кілька крапель. І Захар аж рота роззявив. Просто на його очах з насінини проклюнувся пагін і став рости, рости
Парубок тільки очима кліпав.
Часу минуло стільки, що вправний їдець навіть макітру вареників не спорожнив би, а перед ним уже гнулися до землі десять повновидих колосків. Захарові зроду не доводилося таких великих бачити. Не менш як по півсотні зернин у кожному. Та й зернятка одне в одне.
Оце так,вихопилося в нього мимоволі.Це ж якби так все наше поле скропити, скільки б хліба вродило? Певно, усій громаді довіку старчило б Чим це ви, дідусю, його полили?
Та живою водою ж, чим іще,відмахнувся лісовик.Не перешкоджай. Зараз і паляниці попруть.
Боюся, що ні,похитав головою Захар.Тут і жива вода не допоможе.
Не може бути,стрепенувся лісовик та й шасть рукою за пазуху. Вихопив сулійку і ще раз скропив колоски. Тільки вже щедріше.
У ту ж мить зерно осипалося на землю, випустило пагінці і ну знову рости. Не минуло й хвилини, як довкола пенька вже колосилася ціла галявинка пшениці. А паляниця так і не зявилася.
Що таке? Чому?бурмотів розгублено лісовик, порпаючись у пазусі.Може, ще покропити?
Годі, дідусю,стримав його парубок.Пшениця вам вдалася на славу. Я й не знав, що така буває Та даліскільки її не кропитипшеницею й залишиться. І паляницею не стане.
То зроби ти її,сіпнув лісовик парубка за рукав.Покажи своє вміння. Може, і справді ваші чари сильніші?
І моєї сили замало Я, звісно, міг би колосся зібрати, обмолотити. Навіть розмолов би якось. Але до муки ще треба яйця, молоко Та й спекти ніде. Окрім того, до чоловічих рук, щоб хліб гарний вдався, ще жіночі доконче І робиться усе не так швидко, як оповідається. Аби зі свіжообмолоченої пшениці паляниць напектидвом робітникам треба день згаяти. Звісно, якщо зерно в торбі, а опара на печі.
Дідок слухав і за кожним словом усе з більшою повагою поглядав на парубкову торбу. А коли Захар замовк, проказав непевно:
А у тебе знайдеться ще?
Хто ж у дорогу з одною паляницею пускається? Звісно є
Даси кусень?уже зовсім лагідно промовив лісовик і запопадливо приступив ближче.Смачна
Дам, чого ж не дати
Він витяг одну з трьох, що ще залишилися, паляниць. Розламав її навпіл. Та й простягнув більший шмат лісовикові.
І я з вами підкріплюся Думаю, до паляниці й шматок вудженого мяса знайдеться. Та й цибулину мати клали От лишень з водою сутужно, я нещодавно усю допив, а на джерельце ще не натрапив.
Не турбуйся,аж засяяв лісовик, радий, що і його вміння на щось придасться.Діставай з торби наїдки, а напої мої будуть. Оно дивися,він вказав пальцем позад парубка. І хоч ще хвилю тому Захар міг би заприсягтися, що за плечима в нього росте стара порепана сосна, тепер там височіла розлога береза. А між вузлуватим корінням у неї примостилася гарненька діжечка, майже повна запашного соку. Він дзвінко скапував туди з дірочки в білому стовбурі. Ще й берестяний ківш висів неподалік, на обламаній гілці.
Дивина та й годі. Але парубок уже трохи звикся, памятав, з ким до трапези сідає. На те й лісовик, аби кожне дерево йому корилося.
Не чинячись, зачерпнув з діжки повен ківшик, випив з насолодою, ще й крякнув од задоволення. Тоді зачерпнув удруге і перед дідусем поставив. Лісовик промовчав, та видно було, що до душі (якщо можна так про нечисть) йому ґречність парубка.
Поїли. Лісовик ще й крихти згорнув на долоню і до рота всипав. Потім погладив себе по черевці та й каже:
Ну, загадуй бажання Та хутчіш, бо мене на сон хилить.
Овва,здивувався Захар.Яке ще бажання, дідусю?
Твоє,засміявся лісовик.Найзаповітніше! Треба ж за гостину віддячити
От іще,відмахнувся Захар.Хіба ж я задля подяки пригощав?
Знаю, знаю, що ні,заспокоїв його дідок.Тут інше Ти віхті в постолах обернув?
Так мати
Обернув,провадив далі дідок, невідомо нащо намотуючи собі на руку бороду.Прутик липовий зі шкіри обдер і в торбу поклав. А паляницею зі мною поділився. Чому?
Хіба ж можна інакше?здивувався парубок.Хіба ж сита людина руку простягатиме. Змалку так вчать.
Тільки я не лю-ди-на!аж розсердився лісовик і тупнув ногою!Янечисть! Як ви кажете Тому й запитую тепер: чому?
Та що «чому»?аж розгубився Захар.Не збагну я твоїх питань, дідусю. Ось, краще, ще соку напюся, бо аж у роті пересохлоІ потягнувся ковшем до діжки. А та, разі зникла. Береза стоїть, сік капає, а діжечка щезла. Та й краплини соку у півметрі від землі теж пропадають
Потім напєшся,бурчить дідок за плечима.Питаю: чому від лісової нечисті, себто від мене, охороняєшся ретельно і вміло, а їжею ділишся?
Та кажу ж,знову почав своєї парубок.Мати перед дорогою наказали
Дати лісовикові при зустрічі паляницю?здивувався щиро дідок, аж бородою зеленою затрусив.
Ні,мусив визнати його слушність Захар.Про хліб мати нічого не казали. Але я думав
Нарешті,полегшено зітхнув лісовик.От ми й дійшли суті. За те, що матір слухавманівцями не блукатимеш. А за те, що лісовиком не погордував, з нечистю за трапезу сів, власного добра не пошкодувавбажання твоє сповню. Кажи: чого найдужче хочеш?
Літати!одразу, без умислу палко відказав хлопець.Бодай раз орлом у небо злетіти!
Тьху!сплюнув лісовик.Зі слиньком поведешсядурниць наслухаєшся Інший би грошей просив, каміння самоцвітного. А цей тьху! Вважай, що я не чув нічого і проси вдруге. Але на цей раз краще подумай! Третьої можливості не подарую навіть такому телепневі.
Ну,посумнішав Захар,коли не можна літати, то хотів би я вміти людей од хвороб різних вирятовуватипротягнув непевно.
От тобі й маєш!аж сплеснув спересердя в долоні дідок.Ти йомустрижене, він тобіголене! Вже й надоумлював, а він далі своєї править. Чи ти й справді дурненький? Чому грошей не хочеш? Я ж багато можу дати. Глянь-но
Парубок повернувся в той бік, куди показував лісовик, і земля наче розступилася перед його поглядом. І побачив у сухій ямі два величезні шкіряні лантухи, повні золотих монет і самоцвітів.
Хіба лікувати людейаж така дурість?одвернувся від багатства байдуже.Смерті дорогу заступатитут уміння потрібне За тим і йду до Актинія. Батькові моєму ще й пятдесяти не було, а якби я вмівпарубок зітхнув.Та й що з тими грішми робитиму?додав трохи згодом.Одежа на мені справна. Голодним у громаді ніхто не буває, аби лиш не лінувався, бо такого геть проженуть. А з багатствомодна морока. Рано чи пізно довідається про скарб князь чи хто з бояр, от тоді й посопеш, як з дружиною прискаче Ні, без грошей краще. Спокійнішемовив поважно і серйозно.