Горе,промовив наче до самого себе.А навіщо ж його в чашу збирати?
Морена затрималася на першій сходинці й обернулася до парубка.
І це кортить знати?вона похитала головою.Хоча, зрештою, чому б і ні? Ти вже не той, що був при першій нашій зустрічі. Повинен зрозуміти. Як відаєш, майже дві сотні літ тому ми, Давні Боги, програли битву за віру в серцях і душах людей Богові Єдиному. Можливо, усе склалося б інакше, та його вчення більш припало до смаку князям та боярам. Ще б пак, адже Єдиний лиш послуху і навчає Та зараз не про це. Ми програли, але не назавжди. Ви все ще згадуєте про нас. Зрідка, але приходите вклонитися нашим капищам, задобрюєте наших ідолів. Два віки тому, заглянувши у Книгу Буття, Перун і встановив цю чашу Чашу Міри Терпіння Бо сказано було у Книзі: «Коли смертний воїн осідлає Коня, весь світ умиється кровю. І переповниться тоді сльозою Чаша, і скінчиться панування Бога Єдиного, Бога Сумирного, бо вклоняться люди Давнім Богам, що на рать вели». Як бачиш, Захаре, нам вже не довго чекати.
Смертний? У Книзі сказано, що Пегаса осідлає смертний?
Що ж тут дивного? Їздив же на ньому Аттіла, Тамерлан, Чингіз То чому б іще комусь не осідлати?..
Але ж там ще сказано, що світ умиється кровю?
Морена розвела руками.
Тепер за все Єдиний в одвіті. Ви ж його призвали собі на поміч і для спасіння душі. Я особисто людям зла не бажаю, але Чаша повинна переповнитися.
Мимохіть Захар зиркнув на корону срібного беркута і зітхнув. Бо хоч там залишалося вже відносно мало місця, але ж не для сліз і горя. Особливо, якщо міряти їх краплинами, що мають вагу каміння
IIIРОЗДІЛВесна року 6727-го. Замок МорениДесь у Карпатських горах
Весело палахкотіли у золотих канделябрах свічки з ароматного воску, відкидаючи на оббиті єдвабом стіни примарні тіні. Молода, надзвичайно вродлива жінка, зодягнена в сукню з тонкої вибіленої вовни, сиділа у зручному фотелі перед письмовим столом. І хоч у кабінеті було досить тепло, Морена, а це була саме вона, мерзлякувато куталася в пишну накидку з соболиного хутра. А те, що викликало почуття холоду в богині, лежало перед нею на столі, в обрамленні вогнистих канделябрів. Величезний, окутий золотом фоліант. Книга Буття.
Кожен раз, коли Морені доводилося звертатись до неї, богиня довгий час отак сиділа, відчуваючи неймовірний холод в усьому тілі, який не могли прогнати ні тепле хутро, ні гарячий пунш. Книга немов випивала з неї усі життєдайні соки. Наче брала їх за свої послуги. Тут відчувалася присутність якоїсь первородної Сили! Значно більшої за міць Богів Нових та Давніх і старшої за увесь Всесвіт. Досі вона ще не заподіяла Морені жодної кривди, але не тому, що не могла Швидше за все, ця Сила просто не звертала на богиню жодної уваги. Як дорослий, заклопотаний своїми справами, чоловік мимохіть відповідає на запитання бешкетуючих дітей, навіть не вникаючи в суть.
А ще Морена вагалася: вартує чи ні її запитання тої плати. І цікавість як завше брала гору над розважливістю. Особливо, коли йшлося про майбутнє. Себто те, чого вона не могла побачити в магічному дзеркалі.
З дзеркалом було простіше. Слухняне волі богині, воно вмить показувало, що саме робить і де перебуває особа, яка зацікавила її.
Морена підвелася з фотеля, з задоволенням відтягуючи мить контакту з Книгою, і, пройшовши навскіс через кімнату, зупинилася перед великим овальним дзеркалом з чистого золота. В його ідеально відполірованій поверхні не відбивалося абсолютно нічого. І через те воно скоріше скидалося на безмежно глибоку діру в стіні.
Богиня підійшла впритул і поклала на центр холодного металу долоню лівої руки.
Прокинься!
У ту ж мить чорнота поверхні змінилася грайливим миготінням усіх барв веселки. Скидалося на те, що дзеркало було в доброму настрої.
Морена трохи подумала над першим запитанням і промовила:
Покажи мені Захара
Невідомо чому, але їй раптом захотілося побачити парубка, що більш як шістдесят літ тому умів так мило розвіяти її нудьгу своєю безпосередністю, допитливістю та ласкою. Після того як він залишив замок і повернувся до людей, Морена довго вагалася, вирішуючи: брати чи ні ще когось в науку. Але, з одного бокуне траплявся більше ніхто достойний її уваги та часу, а з іншогоЄдиний за останні піввіку настільки зумів завоювати душі людей, що вона була для них вже швидше простою чаклункою, навіть відьмою, аніж богинею. А раз такто й не треба. Морена образилася і про нового учня більше й не замислювалася. Хіба що зрідка Ночами
Дзеркало розуміюче блимнуло рожевим сяйвом, потім зблиснуло властиво золотом і, наче крізь віконну шибу, богиня побачила Захара.
Правда, спершу вона було подумала, що дзеркало помилилося. Що Захар десь поруч. Просто ще не потрапив у фокус. Аж збагнула: власне оцейще міцний, але вже геть сивий і дещо сутулий од прожитих літ, з вкритим глибокими зморшками обличчям, чоловік і є її улюблений учень. Зберігаючи в памяті його двадцятирічним, богиня геть забула, що для людей роки не мають милосердя. І повернення у минуле для них недосяжне.
Морена зітхнула, і дзеркало помутніло, а тоді затягнулося темно-бузковим покривалом.
Вона вже шкодувала, що піддалася мимовільно приємним спогадам. А так як не любила каятися у власних вчинкахрозсердилася. І на краще, бо коли запитання ставилися саме в такому стані, Книга бувала найбільш відвертою.
Свічки згоріли вже не на один вершок, коли Морена нарешті-таки зібралася розгорнути Книгу.
Магічний фоліант нагадував скоріше невеличку пласку скриню для зберігання коштовностей, ніж справжню книгу.
Морена вставила в ледь помітну шпаринку на корінці філігранний золотий ключик і двічі обернула. У середині Книги щось пискнуло, і з чарівною, неземною мелодією віко скрині поволі піднялось і стало руба. Внутрішня поверхня його засвітилася й була вже схожа на віконце, крізь яке видно шматок ранкового, ще сіруватого, неба.
У середині скрині білів лише один листок з невідомого сріблясто-сірого матеріалу, міцнішого за алмаз і мякшого за ніжніший оксамит. Крихітні зірочки засяяли в усіх чотирьох кутиках аркуша.
Богиня поклала на його поверхню обидві долоні й мало не сахнулася від нестерпного холоду, що одразу потік у її тіло. А Книга, навпаки,прокинулася. Сіре віконце розпогодилося до літньої блакиті.
«Вітаю! Назвіть пароль допуску»,висвітилося там.Brevi manu,промовила Морена.
Цю безглузду чаклунську фразу доводилося проказувати кожного разу, коли хотіла одержати якусь конкретну відповідь. Інакше Книга починала плести такі дурниці, що годі було й зрозуміти, про що йдеться. Кілька століть тому Морена підслухала, як саме цією абракадаброю Перун примусив скоритися Книгу, і з того часу вона теж отримала доступ до її таємниць.
«Імя користувача ідентифіковано. Морена. Допуск відкритий»
Це означало, що Книга готова відповідати.
Холод дошкуляв дедалі сильніше. Здавалося, що пальців рук уже нема. Але Богиня хотіла знати
Чи Давні Боги зможуть перемогти Бога Єдиного? Вогники у віконці миготіли так довго, що вона вже хотіла повторити запитання. Аж нарешті зявилася відповідь.
«У цій системі надто багато невідомих. Лінійний розвязок неможливий. Необхідно ввести додаткові умови»
Які саме?
«Назвіть зброю чи силу, на яку покладаються найбільші надії»
Кінь Перуна!
«Результат не фіксований. Можливі зміни»
Які ще зміни? Я нічого не розумію
«Варіант перший. Давні Боги передають коня своєму обранцеві:
а) обранець приймає дарунокДавні Боги перемагають у боротьбі з Богом Єдиним;
б) обранець відмовляється прийняти дарДавні Боги програють.
Варіант другий. Кінь потрапляє до рук шанувальників Бога Єдиного:
а) вони здогадуються про силу, що криється в ньому,Бог Єдиний перемагає;
б) не здогадуютьсязберігається рівновага.
Варіант третій. Кінь нейтралізований (не дістається нікому)продовжує зберігатися рівновага сил»
Годі! Я все зрозуміла. Отже, необхідно допильнувати, щоб Кінь потрапив до нашого обранця. Так?
«Так»
А хто може перешкодити нам у цьому?
«Єдиний»
Особисто?
«Ні. У нього теж є свої прихильники, сили і слуги»