Мамо, мамо! Дивись, яка гарна зірка! вигукнув він. Мати, яка тихенько йшла слідом, зупинилася поряд і глянула вгору:
Дуже гарна, любий. А що це за зірка?
Ага! Упіймалася! з переможним тріумфом промовив малюк. Це ж зовсім і не зірка!
Справді? Тоді розкажи меніприязно попросила усміхнена мати.
Цегалактика чотириста пятдесят сьома з кластера S, сказав хлопчик, заплющивши оченята. Налічує в собі понад девяносто мільйонів зірок і
Який ти в мене розумник! танула від ніжності матуся.
Хлопчик відкрив очі і подивився на маму. У його погляді злилися водночас розгубленість і зацікавленість.
Що трапилося, сонечко?
Дитя добряче над чимось метикувало.
Мамо, а за межами нашого Всесвіту знаходиться таке ж інформаційне поле?
Не знаю, любий, мама геть не чекала такої розмови і дещо розгубилася. На мить замислилася:Мабуть, що так.
А на якомусь рівні ми зможемо дізнатися про це?
Аякже. Можливо, вже на наступномупятдесятому.
А скільки їх взагалі? розмова припала дитині до серця.
Не знаю, сонечко.
Як на мене, їх може бути незліченно, рішуче промовив малюк
* * *
Велфарій летів на антиграві до міста Кордіс. У польоті він декілька разів перетинав розкішні різнобарвні луки. На одній із них його увагу привернув величезний табан, який пасся серед високої трави. Ці рідкісні тварини колись майже зникли через патрійське техногенне втручання. Коли ж у часи Великої Уніфікації патрійці перенесли все промислове виробництво на далекі планети своєї зоряної системи, то популяцію табанів вдалося відновити.
Ця тварина вражала гармонійним поєднанням краси та розуму. У глибині ясних карих очей нуртувала свідома думка та розуміння. Велике тіло гордовито басувало на чотирьох струнких ногах з копитами та виглядало могутнім і пружнім. Зазвичай зустрічалися лише білосніжні особини з розкішними хвостами.
Тварина, почувши ультразвук працюючого двигуна антиграва, підвела голову й пильно глянула на Велфарія. Сонце зблиснуло на довгому молочного кольору розі з горизонтальними кільцевими смужками. Велфарій пригальмував антиграв і знизився майже до землі. Табан нашорошивсятварини не боялися більш розвинених жителів Патрії, але до себе не підпускали. Вони завмерли, не зводячи один з одного погляду. Зрештою, патрійця залихоманило, неначе мурашня сипонула по тілу. «Оце так сила свідомості», здивувався Велфарій і підняв свій антиграв на попередню висоту. Перед тим як вирушити далі, він знову помилувався табаном. Той стояв, як і раніше, нерухомо, але його погляд потеплішав. Табан глузливо смикав своїми довгастими чутливими вухами, підморгував очима і, здавалося, посміхався.
* * *
Тільки-но вони наблизилися до лави, як та відскочила від землі і зависла у повітрі за допомоги антигравітаційної подушки. Жінка сіла, лагідно пригорнувши до себе сина.
Матусю, а як ти вважаєш, інформаційне полеживе?
Живе? милуючись своєю дитиною, перепитала вона.
Аякже. Адже воно самотужки розвивається
Синку, зрозуміло, що воноживе. Інформаційне поле є всюди, та найбільшевиявляється у свідомості. Життя має всеохопне значення. Колись у давнину ми визнавали тільки його біологічний вияв. А насправді життяце свідомість, яка охоплює простір усіх Всесвітів. А будь-яка свідомість завжди розвивається.
Але ж, зачекай хлопчик вивільнився з маминих рук і замислено вмостився поруч. Чи здатне інформаційне поле існувати без свідомості і без простору?
Серденько, ти поки що не маєш усієї інформації,ласкаво посміхнулася мама. Ти ще маленький. З часом ти отримаєш багато відповідей, а разом з нимиі нові питання.
Ти мені не відповіла насупився хлопчик.
Жінка знову розквітла ніжною усмішкою.
Безперечно, здатне! голосно озвався чоловік, що підходив до них.
Велфарію!
Здрастуй, Злато! Привіт, малий!
Здрастуйте, Веле! радісно зацвірінькав дитячий голос.
Навчаєш малюка законам світобудови? задоволено поцікавився Велфарій.
Веле, квапливо повідомив хлопчик, мама не дає відповіді на мої питання!
Складні питання сміючись, уточнила Злата.
Велфарій теж засміявся.
Так, хлопче! У тебе питання хитромудрі. Вважаю, що навіть найкращі фахівці нашого Інституту науки неспроможні щиро тобі відповісти, хлопчик задерикувато дивився на нього. Давай я тобі поясню свої міркування з цього приводу. За допомоги наших викладачів ти вже опанував певними навичками взаємодії з інформаційним полем, тож тобі відомо, що вся відкрита для нашого розуміння інформація перебуває в межах прошарківвід першого до сорок девятого. Наразі, на мою думку і моїх колег з Центру космології, внаслідок пришвидшення нашого прогресу ми впритул наблизилися до пятдесятого рівня.
Отже, завзято втрутився малюк, цілком ймовірно, що подальші події якось повязані з нашою чорною дірою
Так. Я теж з цим згоден, Велфарій був приємно вражений. Відомо, що кожна панівна в галактиці цивілізація несе відповідальність за свою чорну діру і зародження в ній наступного Всесвіту. Своєю чергою, Всесвіт утворюється під час вибуху в дірі, показником чого є два потужні промені чистої енергії, які викидаються назовні з полюсів діри. Проте, як відомо, для того, щоб Всесвіт народився, панівна цивілізація неодмінно має вчинити певну дію.
Саме наша чорна діра мусить незабаром вибухнути переконливо сказав хлопчик, який уважно слухав Велфарія. Може доречно звязатися з іншими панівними цивілізаціями в інших галактиках і запитати, що вони робили і як все це відбувалося у них?
Це можливо, втрутилася Злата, але, за всіх універсальних принципів побудови і функціонування простору, весь парадокс удосконалення полягає саме в тому, що кожна цивілізація отримує абсолютно неповторний для інших досвід та унікальні знання з інформаційного поля.
Злата зауважила, як син зніяковів.
А можна докладніше? попросив він тихо.
Велфарій сів поруч із хлопчиком і обійняв його однією рукою.
Що ти відчуваєш? Що зараз у тебе на душі? поцікавився він у малюка.
Позитивні емоції задоволення, дитина прислухалася до себе. Радість.
Чому?
Тому що я розмовляю з вами, гуляю з мамою він запитливо глянув на маму:Ще й тому, що завтра ми з тобою вирушаємо з Кордісу милуватися табанами
Наразі ти виробляєш позитивний заряд, зазначив Велфарій. Патрієць, подібно іншим різноманітним формам високоорганізованої свідомості, володіє унікальною силою, яка в майстерних руках і за еволюційного застосування є найціннішим інструментом для самовдосконалення. Коли ти відчуваєш позитивні або негативні емоції, а точніше кажучинастрій, то неодмінно створюєш особливі, відповідні до обставин, частинки, які здатні передавати свій позитивний або негативний заряд таким же частинкам навколишнього простору.
Які мають нейтральний заряд уточнив хлопчик.
Так, Велфарій пояснював далі:Отож якщо джерело частинок негативного заряду рухається в просторі від точки «А» до точки «Б», то заряд частинок точки «А» за певний час набуде нейтрального, а заряд частинок точки «Б»негативного значення. Утім, на практиці не все так просто. Бо кількість частинок, які отримали належний заряд, здатна також безпосередньо впливати на концентрацію іншої матерії у Всесвітісвідомості.
Гніваєшсяотже, генеруєш частинки з негативним зарядом, малюк демонстрував неабияку сумлінність. Потім такий стан вони передають частинкам простору, збільшуючи кількість негативного заряду. А потім вони нищать таку матерію, як свідомість.
І тому це призводить до її деградації,лагідно поставила логічну крапку Злата. У цьому полягає ще один парадокс вдосконалення: аби свідомість динамічно розвивалася, їй потрібна біологічна матерія, яка володіє емоціями.
Утім, необхідно памятати, що процес розвитку містить дуже широкий спектряк деградацію, так і вдосконалення, підхопив Вел. Інакше кажучи, розвиватися можна, рухаючись як вниз, так і вгору, Велфарій звів вказівний палець правої руки до неба.