Славік помовчав хвилину. Еллі незворушно пила каву. Денис, похитнувшись, підвівся й подав руку Марго, допомагаючи їй устати з підлоги.
Завдання просте, неохоче сказав Славік. Компютерна іграшка. Типу, космонавти кудись летять, і ми повинні їх загнати в параметри: цивілізація не менше сімдесяти відсотків, осмисленість не менше девяноста Я колись давно грав у «Сімсів», але покинув, дівчача гра.
У «Сімсів»? Еллі подивилася на нього з жалем. Ну й компанія
Ти расистка? поцікавився Славік з доброзичливим інтересом.
Дурень Я намагаюся зрозуміти, за яким принципом нас добирали, вона озирнулась. Ти, Марго, граєш у відеоігри?
Блондинка похитала головою:
Нема часу на дурниці, я серйозно займаюся танцями.
Затанцюй! запропонував Славік, але Еллі так на нього подивилася, що він одразу заткнувся.
Кілька хвилин ніхто нічого не говорив.
А от ви розумієте, як рахуються ці параметри? нерішуче заговорила Марго. Цивілізованість, щастя, сенс життя у відсотках
От і видно, що ти не граєш, сказав Славік.
Це програма, там усе формалізовано! відрізала Еллі.
Ні, тихо сказав Денис, і всі подивилися на нього. Це не програма, там, на кораблі. Це люди.
«ПРОМІНЬ». МАКСИМ
Мене лякають її історії, Маріє.
Їх розповідають, щоб налякати, вона опустилася поруч і поклала обидві долоні йому на голову. Він обережно вивільнився.
Я не про те. Це завжди історії про смерть. Так треба?
Необхідно. Вони освоюють ідею смерті в ігровій формі. До того ж, ці казки елемент культури. Що більше історій, традицій, що багатший фольклор на «Промені», то краще для всіх, друже.
Вона обійняла його за плечі.
Ти перестав ходити на океан. Чому?
Утомився.
Відпочинь. Віджени тривоги, усе добре. Як Аніта?
Живе зі своїм художником.
Ну й прекрасно. Знаєш, якщо людина щаслива це заслуга її самої. Спробуй бути щасливим з нашим рівнем рефлексії Памятаєш, як ми їхали крізь хмару, і як базікали, і йшла тропічна злива?
Він засміявся. Один спогад, як нерозмінна монета, на все життя.
Максиме А може, візьмемо разом гірськолижний курс? Відгородимося від усіх, відпочинемо. Побудемо удвох.
Обовязково. Через кілька тижнів. У мене лекції з історії економіки.
Нехай Пауль тебе замінить.
Її волосся пахло мокрою травою. Максим чомусь згадав, як цілувався вперше, йому було тринадцять, а тій дівчинці пятнадцять, пройшов дощ, важкі краплини висіли на кущах, був червень, і пахло травою. Минуло стільки років чи став він розумніший? Щасливіший точно, він одержав Марію, мало кому в житті так щастить.
* * *
О сьомій ранку під стелею каюти заспівали птахи. Максим виліз з-під ковдри. Дивні думки, які почали навідувати його кілька днів тому, ніде не поділися: тепер він подумав ні сіло ні впало, що ті птахи давно виздихали. Розсипалися на порох. А їхні голоси звучать досі.
Він зварив кави й залишив у термосі для Марії. Склав фігурку з паперової серветки чи то звір, чи то птах. Поклав у чистий кухоль: вона прокинеться і засміється. Якщо любиш когось, спробуй його розсмішити.
Прийняв душ і одягся. Марія спала: її лице було таке спокійне, таке світле й мирне, що Максим простояв секунд тридцять, нерозумно всміхаючись, перш ніж згадав про час. Вона сказала: «Ти перестав ходити на океан»
Вулички-коридори були вимощені гладеньким і шорстким, теплим і прохолодним деревом, каменем, пластиком для сенсорної різноманітності, для любителів ходити босоніж. Максим вибрався з вежі на схил, покрокував по стрічці ескалатора, потім зістрибнув на стежку. Обернувся, щоб подивитися на замок у матовому ранковому світлі. Ледь не спіткнувся об робота-прибиральника: той совався на узбіччі, збираючи невидимі порошини. Робот прошмигнув у нору: судячи з черепахового малюнка на корпусі, це був Кайзер. Максим зітхнув. Усі ці роки йому дуже не вистачало звірів. Суворий карантин, умови польоту: на Новій Землі їх зустріне інша фауна. Білки, що скачуть по деревах у рекреаційці, пелікани, що висять над хвилями океану, насправді обємні картинки. З нудьги почнеш давати імена роботам-прибиральникам
Зате як зрадіють наші діти й онуки, коли нарешті побачать справжні хвилі й справжній ліс, справжній світанок, справжнє небо. Вони дивитимуться в небо, а я подивлюся на їхні обличчя, коли
Холодна хвиля по мязах, потік мурашок по шкірі. Відчуття, наче щось стисло груди. Спів птахів і запах мокрої трави. На секунду йому здалося, що це і є Прибуття. Це співають справжні птахи, не запис, не імітація.
Підлога нахилилася й стала сторч.
Допоможіть! Промінь зєднай мене
Останнє, що він побачив, була краплина на похиленій травинці-волоті. А потім світло згасло.
ДЕНИС
Вони сиділи за квадратним столом в «офісі» великій кімнаті, обставленій, як переговірна. На неосяжному екрані під стелею відображалися три рядки по десять квадратів-днів: календар експерименту. Перший день був обведений червоним і переливався, наче дешева реклама.
Славік сидів, розвалившись на стільці, Еллі зібрано, як кішка перед стрибком. Марго мерзлякувато обнімала себе за плечі. На стільниці з димчастого скла перед кожним лежав смартфон з великим екраном: 9-58. 9-59
Над столом беззвучно виникла голограма: космічний корабель, схожий на хижого метелика посеред темного космосу. Усі четверо здригнулись, а Марго ще й підстрибнула на стільці.
Вітаю вас, учасники програми, сказав знайомий голос. Як вам уже відомо, я Промінь, штучний інтелект, ваш асистент. Первинна інформація буде доступна в памяті ваших пристроїв після початку експерименту, мовою, встановленою у налаштуваннях вашого смартфона. До початку залишилося пять чотири три два один
У Дениса зсудомило ногу. Він засичав крізь зуби, схопився за гомілку, став розминати мяз.
Почали!
Славік, Марго й Еллі одночасно потяглися до стола й схопили свої смартфони. Денис спізнився, борючись із судомою; нічого страшного. Це не спринт, а марафон. Триста шістдесят пять днів на кораблі «Промінь» минають за двадцять чотири години, отже, за кожну годину минає пятнадцять днів і ще дві десяті, можна округлити. За кожну хвилину минає шість годин на кораблі. Ось біль і минув, можна розслабитися.
Лице Еллі навпроти, підсвічене екраном, було відчужено-зосереджене. Славік висолопив кінчик язика: схоже, він знайшов у інтерфейсі ігрову опцію, і тепер керував картинкою на екрані, як геймер, розважаючись. Марго читала її очі металися туди-сюди. Денис подумав, що в кожному класі є така Марго: тиха, бліда, захоплена романами про секс із вампірами.
Він нарешті взяв зі стола свій телефон. Незнайома система, але чудовий, інтуїтивно зрозумілий інтерфейс. «Склад екіпажу», «Поточний статус», «Основні технічні дані». Багато інформації, хоч би не потонути. Не можна поспішати, не можна пороти гарячку; це не спринт, це марафон.
Апарат ледь не вислизнув з вологої долоні. Ти ба, як заважають нерви. У кімнаті було холодно, а може, він сам охолов, бо, здавалося, від його пальців смартфон от-от покриється інеєм
Моргнуло табло на стіні календар згас, замість нього зявилася система чисел та графіків. «Поточні параметри: населення 502, щастя 75 %, цивілізація 90 %, осмисленість 80 %.
Якісь вони сонні, Славік перевів погляд з телефону на табло й назад. Влаштували б конкурс домашнього порно А то ледве повзають, як мухи
Не вистачає десяти відсотків, пробурмотіла Марго. Сенс повинен бути девяносто. Вісімдесят незалік.
Слухайте, оживився Славік, у мене ідея! А зробімо так, щоб на них напали інопланетяни
Еллі закотила очі до стелі.
Жукоподібні, меланхолійно відгукнулася Марго, і Славік подивився на неї із сумнівом. Марго не всміхалася.
Я серйозно, Славік уперто помотав головою. Це ж круто! Зовнішня загроза, з якою вони будуть боротися. Спершу нароблять у штани, потім урятуються і всіх переможуть. Це життя! Сенс у всієї компанії відразу встане на дванадцяту годину й стоятиме, як палиця
Славік! з роздратуванням осмикнула його Еллі.
Наваляти прибульцям це ж шикарна мета!