Я ризикну, відповів Пул, усміхнувшись. Бував я й вище.
Проминувши дві пари шлюзів до зовнішньої стіни Вежі (це він відчув легку дезорієнтацію чи то була просто уява?), вони увійшли до приміщення, що могло бути залою дуже маленького театру. Ряди по десять сидінь були розташовані пятьма ярусами. Усі були звернуті до величезних панорамних вікон, які й досі тривожили Пула, бо йому ніяк не вдавалося забути, скільки сотень тонн повітряного тиску намагається видавити їх у відкритий космос.
Щось із десяток інших пасажирів, які, певно, геть про це не задумувалися, сиділи абсолютно розслаблено. Усі всміхалися, коли впізнавали його, ґречно кивали, а тоді відверталися, щоб насолодитися краєвидом.
Вітаємо в «Небесній залі», сказав повсюдний робоголос. Піднімання почнеться за пять хвилин. Напої й туалети містяться на нижньому рівні.
«І скільки така мандрівка може тривати? прикидав Пул. Туди й назад треба проїхати понад двадцять тисяч кеме. Це буде геть не схоже на жодну їзду в ліфті, яка випадала мені на Землі»
Поки вони чекали початку піднімання, він насолоджувався захопливою панорамою, що простяглася двома тисячами кілометрів нижче. У північній півкулі стояла зима, але клімат справді різко змінився, бо на південь від арктичного полярного кола снігу було мало.
Європу майже не затуляли хмари, тож в ній було видно стільки подробиць, що очі розбігалися. Одне за одним він визначив великі міста, назви яких відлунювали в багатьох сторіччях. У його часи вони зменшувалися, бо комунікаційна революція змінила обличчя світу, а тепер це зменшення стало ще помітнішим. У неочікуваних місцях зявилися водоймиозеро Саладін на півночі Сахари було завбільшки майже як невеличке море.
Пул так занурився у споглядання, що забув про плин часу. Раптом він зрозумів, що минуло вже понад пять хвилин, а ліфт нікуди не рушив. Щось пішло не так, чи вони ще чекали на тих, хто спізнювався?
А тоді він помітив дещо таке незвичайне, що спершу не хотів вірити власним очам. Панорама розширилася так, ніби вони вже піднялися на сотні кілометрів! Він не відривав очей і помічав, як нові обєкти на поверхні планети під ними поволі заповзають у рамку вікна.
Тоді Пул засміявся, бо придумав очевидне пояснення.
Ти мене ледь не обманула, Індро! Я вже подумав, що це справжній краєвид, а не відеопроєкція!
Індра загадково всміхалася до нього.
Подумай ще раз, Френку. Ми рушили десь із десять хвилин тому. На цю мить ми, певно, піднімаємося зі швидкістю ох, не менше ніж тисяча кілометрів на годину. Хоч і говорять, що ці ліфти мають максимальне прискорення до 100 g, у цій короткій подорожі воно не виросте більше за 10 g.
Це неможливо! Шістьце максимум, який мені ставили на центрифузі, і мені геть не сподобалося важити пів тонни. Я точно знаю, що ми не зрушили з місця, відколи увійшли.
Пул трохи підвищив голос і раптом побачив, що інші пасажири вдають, ніби не помітили цього.
Френку, я не розумію, як це робиться, але його називають інерційним полем. Або іноді полем САРП: «С» в ньому означає відомого російського науковця, Сахарова, не знаю, ким були решта.
Повільно в голові Пула просвітліло від розуміння, а також від приголомшення і захвату! Ось був чудовий взірець «технології, що не відрізняється від магії».
Дехто з моїх друзів колись мріяв про «космічні двигуни»енергетичні поля, що зможуть замінити ракети й дозволити рух у будь-якому напрямку без найменшого відчуття прискорення. Більшість вважала, що вони подуріли, але виходить, що вони таки мали рацію! Мені дуже важко повірити і, якщо я не помиляюся, наша вага зменшується.
Так, ми пристосовуємося до місячного значення. Коли ми вийдемо звідси, ти почуватимешся, як на Місяці. Але заради твого ж добра, Френку, забудь, що ти інженер, і просто насолоджуйся краєвидом.
То була хороша порада, але, стежачи за тим, як до поля зору входить уся Африка, Європа й чимало Азії, Пул не зміг викинути з думок це приголомшливе одкровення. Втім, воно не повинно було заскочити його зовсім зненацькавін знав, що з його часів сталися значні прориви в галузі космічних двигунів, але не усвідомлював, що вони матимуть таке ефектне застосування в щоденному житті якщо цей термін можна застосувати до буття в хмарочосі заввишки тридцять шість тисяч кілометрів.
Тож епоха ракет мала завершитися кілька століть тому. Усі його знання про паливну систему й камери згоряння, іонні двигуни й реактори синтезу повністю застаріли. Звісно, це вже не мало значення, але він зрозумів, який сум мусив відчути капітан вітрильника, коли вітрила поступилися парі.
Раптом його настрій різко перемінився, і він не зміг стримати усмішки, коли штучний голос попередив: «Прибуття через дві хвилини. Будь ласка, переконайтеся, що не залишили особистих речей».
Як часто він чув це оголошення на якомусь рейсовому польоті? Він глянув на годинника й здивовано побачив, що вони піднімалися менш як пів години. Це давало середню швидкість принаймні двадцять тисяч кілометрів на годину, а він же геть не відчув, щоб вони поворухнулися. Ще дивнішим було те, що в останні десять чи скільки хвилин вони мусили гальмувати так інтенсивно, що насправді мали б стояти на стелі, розвернуті головами до Землі!
Двері тихо відчинилися, і коли Пул вийшов назовні, він знову відчув ту легеньку дезорієнтацію, яку помітив, коли заходив до зали ліфта. Однак цього разу він зрозумів, що вона означала: він проходив крізь зону переходу, де інерційне поле перетиналося з гравітацією, на цьому поверсі рівною місячній.
Індра з Денилом ішли за ним назустріч наступним дивам цього дня, обережно несучи на ногах третину своєї звичної ваги.
Хоч вигляд Землі, що зменшувалася вдалині, був захопливий навіть для астронавта, у ньому не було нічого неочікуваного або дивного. Але хто б міг уявити велетенську камеру, що, вочевидь, займала всю ширину Вежі, так що дальня її стіна була на відстані більш як пяти кілометрів? Мабуть, на цю пору на Місяці й Марсі зявилися й більші замкнені приміщення, але це точно мало бути одним з найбільших у космосі.
Вони стояли на оглядовій платформі на зовнішній стіні, на висоті пятдесяти метрів, і дивилися на приголомшливо різноманітну панораму. Вочевидь, тут зробили спробу відтворити весь спектр наземних біомів. Просто під ними росла група струнких дерев, які Пул не відразу впізнав, а тоді зрозумів, що то дуби так пристосувалися до однієї шостої від їхньої нормальної сили тяжіння. На що ж тоді, думав він, схожі тутешні пальми? Певно, на велетенський очерет
На середній відстані лежало невелике озерце, живлене річкою, що звивалася травянистою рівниною, а тоді зникала в чомусь схожому на єдине навкруг велетенське дерево баньян. А з якого вона витікала джерела? Пул зауважив, що чує тихий розмірений шум і, провівши очима вздовж легенько вигнутої стіни, відшукав мініатюрну Ніагару, над якою в хмаринці бризок зависла бездоганна веселка.