Оце сказали
Я на службі. А не так, як дехто, в центрі зайнятості отримує гроші До вечора повинна не в одну хату зайти. Рознесу хворим ліки, декого інєктую
Еколог із розумінням хитав головою.
Тим часом діти торжествували. І, звичайно, не тому, що трохи занудлива Мишкова мама не поїде з ними. У момент радісної кульмінації, апофеозу і загального торжества сталася прикрість, яка у зародку могла знищити «гарну ідею». Мишко, переповнений радістю, поперхнувся. А потім два рази кашлянув.
Марійка, поки син кашляв, заклякла. В альтанці запала гнітюча тиша. У кущах тонко сокотів півень. Ряба курка теж обізвалася. Еколог насварився на курей: «Киш! Виздихали б ви!» У відповідь півень загорлав. Треба сказати, що свійські птахи, на відміну від Еколога, знали таємницю своїх господарів. Вони щиро співчували Мишкові.
Таємниця родини Остапа Яковича виглядала, як для стороннього чоловіка, прозаїчно. Марія, що трусилася над своїм одиначком, крихіткою, золотим хлопчиком, оберігала його від протягів, наврочень, перегрівів на сонці та охолоджень узимку, коли отримала диплом медпрацівника, перетворилася на хатнього Цербера. Аби могла, вона водила б одинадцятирічного парубійка в костюмі космонавта. А для більшої певності ще й наклала б йому на голову скафандр. Тоді б точно знала, що вбереже його від підступних вірусів, мікробів та всякої зарази. І ось він кашляє.
Марійка оговталася. Наразі впадала біля сина. Мацала йому лоба, зазирала в очі. Уважно оглянула язика. При цьому веліла сказати «а-а-а!».
Чужий чоловік, звичайно, проблем Остапової родини не знав. Доброзичливо зауважив:
Онисівно, брось беспокоїтися. Літо, сонце шкварит. Яка простуда?
Пані фельдшерка ще тісніше стягнула шовкові брови. Вона різкими рухами струшувала термометр. Петько єхидно посміхався. Закинув у рот чорну насінину соняшника і підпихав її язиком до різців.
Еколог наполегливо вмовляв господарку:
Онисівно, та не смішіт курей, шо в кущах. (Кури хором кудкудакали.) Дитина зраділа Ну й, ізвесноє дєло, бухикнула.
Не заважайте, різко сказала Марійка.
Вона вже вкладала у вуха гумові трубки від апарату, яким вимірюють артеріальний тиск.
Еколог сплюнув. Він то піднімав, то опускав вузькі плечі. Вголос роздумував:
Шоб оце влітку мордувати хлопця. Та він же в будущому солдат, защітнік отєчества. А захочестане міліціонєром. Охранятиме спокойствіє граждан. (Петько випнув нижню губу, до якої прилипла чорна лушпинка.) Хлопця, наоборот, треба закаляти. Холодною водою обливати. Он слухав по радіві про Суворова. Олександр Васильович хирлявим, слабеньким хлопчиком ріс. А обливався, робив хвізичні упражнєнія і
У Марійки, що змотувала трубки, лопнув терпець. Не дивлячись на гостя (його, до речі, не запрошували), рішуче мовила:
Ваші повчання недоречні. Мишко нікуди не поїде. Він залишиться вдома, зі мною. О, згадала: вчора у нього хитався зуб. Будь-якої хвилини може заболіти. Дитину треба вести до стоматолога, а не хтозна-куди До якоїсь Мігії.
Після материного вердикту, Мишко не втримавсязаплакав. Він знав, що такий, як він, здоровань, повинен соромитися сліз. Проте бажання побачити пороги на річці, води якої гуркочуть, киплять і білою піною бризкають, було таке велике, що в ньому не вміщалосярозпирало з середини. Якщо він не побачить сьогодні тих порогів, то серйозно захворіє. Можливо, і вмре. Мама жалкуватиме, що не дозволила йому поїхати на екскурсію.
Остап Якович доброзичливо зауважив.
Жінко, не роби з нашого сина тяжко хворого. Десять хвилин назад він бігав у садку. Ти бачила, що бігав?
Бачила, що бігав, луною повторила Марія.
Він уже не кашляє?
Не кашляє,протягла оторопіла Марія.
Кашляють і від переповнення радісними емоціями. Дивно, що про це в медучилищі не вчать. Годі зволікати. Потрібно засвітла повернутися. Збирай нас у дорогу і не затримуй.
Еколог солодко потягся.
Ох і засиділися.
Ігноруючи Марію, підморгнув Мишкові, потім Остапу Яковичу. Діловито розпорядився:
Яковичу, запрагайте коней та будемо рушати.
Близнята, Петько з Катрусею побігли додому, відпрошуватися. Чоловіки попрямували до гаража. Коло них хвостиком крутився Мишко. Дорослі перемовлялися.
Я оце, Яковичу, згадав У Мигії на канікулах мій племінник. Тарасом хлопця звати. Він усе чисто про растєнія і животних знає. Багато полєзного малим може розказати. От би звязатися з ним
Доречна пропозиція. Телефонуйте.
Нє, ви самі на кнопки жміт. Я номир помню
Господарка ненадовго затрималася в альтанці. Сердилася на безцеремонного гостя: «Ач, командир. На курей кричав, як на своїх»; на Остапа; на себе, що не відстояла свою правду. Але найбільше переймалася недугою сина: «Куди він, хворий, їде».
Коли Марійка подавала Остапу мішечок з бутербродами, то, немов оправдовувалась, тихо сказала:
Ось дві пігулки аспірину. Одну Мишко вже проковтнув. А ці дві поклади йому в кишеню. Прослідкуй, будь ласка, щоб він їх ужив.
Гай, гай. Знала би Марія, що своїми пігулками врятує життя чужих дітей, то не почувалася б ніяково і так, наче в чомусь перед товариством завинила.
Машина плавно виїжджала з подвіря. Золотавець розставив широко крила, кинувся наздогін авто. Лише біля воріт зупинився. Вигнув луком шию і кукурікнув. Мишко озирнувся. Ні, не на півня хлопчик глянувматері махнув рукою.
Півень вилетів на паркан і надривно горлав: «Михайлику, будь обережний! Бійся підступного змія».
Українська Швейцарія
О, ми в гірській країні! вигукував переповнений радісними емоціями Мишко.
Остап Якович уточнив:
Це місце ще називають Українською Швейцарією.
Від організованих екскурсій держава мала би більше користі, ніж від станції, яку планують запустити. Місця тут не лише прекрасні, а й унікальні,прилучився до розмови Тарас, схожий на Котигорошка юнак.
Тарас навчався в університету, на другому курсі біологічного факультету.
Ше й яку пользу мали б, підтвердив Еколог.
З-під низько опущеного козирка чоловік слав похмурі погляди на недобудовану гідростанцію, що бетонною потворою вчепилася за протилежний високий берег.
Пан учитель став спиною до сумного краєвиду і почав свою довгу розповідь:
Ми перебуваємо з вами у серці Гранітно-Степового Побужжя. Воно знамените тим, що є однією з найдавніших частин Євразії.
Так уже й найдавніших, стиха кепкував Петько.
Мишко непомітно для дорослих штовхнув товариша.
Голос Остапа Яковича звучав по-особливомупіднесено. Навіть лисина його від хвилювання спітніла і блищала на сонці. Ось він величаво вказав рукою у бік степу.
Ковиловий степ не лише безкрайній. Він нагадує море, що перекочує хвилі вдень і вночі. Це дає нам можливість уявити український прадавній степ, де вільно, без перешкод гуляв вітер. Сьогодні тишу порушують лише працюючі двигуни сільськогосподарських машин. Руйнівній дії вітру перешкоджають рукотворні лісосмуги. Прислухайтеся? Чуєте спів птахів і рокіт води? Вони линуть з глибокої долини. Звідси, з узвишшя, бачимо, як трепетно, в обіймах гранітних скель несе річка свої чисті води. Тому й не дивно, що наші пращурі дали їй імя однакове з Єдиним БогомБуг.
Краса довкружжя сильно вплинула на Еколога. Голос простого чоловіка тремтів від хвилювання.
Яковичу, а чи не від буханця пішла назва? Бухбуханець, хліб по-нашому. Ге? Правда, схоже?
Діти перезирнулися, тамуючи сміх.
Тарас витяг із кишені записник і щось черконув у ньому олівцем. Ділився своїми роздумами:
Обовязково проведу досліджу щодо походження назви Південного Бугу. (Задумався.) Буханець Буг Можливо, пращури мали на увазі небесний хліб?
Діти знову перезирнулися. І, як змовилися, перевели шанобливі очі на Еколога.
Остап Якович кахикнув, щоб привернути до себе увагу. Натхненно розповідав:
Протягом 60 мільйонів років ця земля не занурювалася у морські глибини. Багато вона могла б повідати нам На Гранітно-Степовому Побужжі, мов у колисці, виховувалася українська нація
і плекалася людська цивілізація, докинув Тарас, що сховав записник у задню кишеню джинсів.
Заувагу студента діти не зрозумілинадто була вченою. Петько крутився з розтуленим ротом.