Євстахій хотів сказати Аїду, що він уже не має того хиступровіщати. Навіть навпаки: що не скаже, то збреше. Тільки розтулив рота, як побачив Марусю. Вона худа, як зрізана лозина жовтої верби. Личко зажурене, а погляд безтямний.
Чоловік кинувся до дівчини.
Марієчко, сонечко, чому ти в цьому дивному садочку? Як ти сюди потрапила?
Дівчина Євстахія не чула і не бачила. Перебирала пальчиками кінчик довгої коси, тупила очі у фіолетові тюльпани і блаженно усміхалася.
Велетень на троні гидливо скривився. Євстахій, що зі страхом поглядав на бога, будив дівчину шепотом:
Марієчко, це я, Євстахій. Твій земляк.
Аїд як стукне палицею об землю, як гуконе:
Вона моя. Не чіпай її! Не буди!
А для більшого враження ще й змахнув другою, без палиці, рукою. З рукава на Євстахія дмухнуло їдким синюватим димом.
У чоловіка запаморочилося в голові. Перед очима повільно пливли дерева, бліді тіні Несподівано в затуманений зір Євстахія проник червонястий промінь. Чоловік миттєво стрепенувся. Він збагнув, що світло тоненькою цівкою випливало з персня, кільце якого обхопило його безіменний палець.
Євстахій відразу отямився. Більше того, відчув у своїх мязах нечувану досі силу.
Мимохіть потер вказівним пальцем камінь, що стирчав із кільця. І раптом із його червонястих глибин вдарив потужний струмінь.
Увесь антураж мертвого царства почав оживати. Отак миршава трава зазеленіла, листочки на деревах розправилися ішурх! шурх!весело зашелестіли. Торкнувся промінь також Марусі. Дівчина потяглася, солодко позіхнула і промовила:
Я дуже довго спала.
Аїд витріщив злі очиці. Зіскочив зі стільця, крутнувся на закаблуках. Страшно скреготав зубами та розмахував полами чорного плаща. (Хотів плащем накрити своє добро?) Басом кричав:
Прикрий перстень! Наказую: прикрий перстень! Будеш знов у своїй хижі над кручею! Іди геть із мого царства!
У досі затуманеній Євстахієвій голові немовби розвиднилося. Він зрозумів: перстень наділений всеперемагаючою силою. Такою, що може зруйнувати царство Аїда. Бог мертвих боїться його світла.
Чоловік твердо сказав:
Не репетуй, божку. Покину твоє похмуре царства. Сам не хочу тут бути. Знаєш: сумно в тебе. Але вийду звідси за однієї умови: візьму з собою Марусю.
Усе, що хочеш, бери! Тільки зникни! Геть з моїх очей!горлав Аїд.
Ха-ха-ха!переможно реготав чоловік.Тут усе примарне, як і ти сам, дурню. Не треба мені нічого від тебе. От тільки дівчини жалко.
Євстахій узяв Марійку міцно за руку. Чарівний перстень він спрямував у бік згаслої ширми. Червоне світло потужним прожектором висвітлило коридор. Під завісою тремтів від страху трьохголовий собачище.
Завіса заграла веселковими барвами і собачище, мов вітром, здуло.
Люди, захищені не палким для них вогнем, покинули мертве царство.
Євстахій привів Марійку до своєї хати. Щоправда, повернення молодят не пройшло без прикрощів. Перед виходом із тунелю злі духи царства Аїда наздогнали пару і жорстоко її покарали. Так, на лисій, як ополоник, голові Євстахія закучерявилося волосся. А Маруся Бідна дівчина від голови до пят вкрилася білою вовною. Стала схожою на овечку.
Ось пара торкнулася смарагдової нитки променя. МитьЄвстахій з подругою такого ж росту, як до підземних пригод. (До речі, вони й не підозрювали про метаморфози, що сталися з ними.) Бувають же такі дива!
Через дірку в стрісі Євстахій вийшов на білий світ і відчинив навстіж вікна і двері. Марійка виглянула через вікно. Але відразу сховалася. На подвірї, що заросло споришем, вешталися селяни. (Вони саме виганяли кіз із високої лободи. Побачили на хаті незнайомця і оце прийшли.)
Хто ви такі? Можливо, далекі родичі Євстахія? Бо раніше ми вас тут не бачили,запитували.
Можливо, і далекі родичі,буркнув Євстахій.
Він все ще сердився на односельців. Адже вони погрожували спалити його житло.
Як вас звати-величати?
Остапом,байдуже кинув.
А чому жінка ваша у хатині? Не вийшла, не привіталася? Гордує нами?
У моєї жінки алергія на пилок деяких рослин.
Аааааа, зрозуміло
У визначений час у Євстахія з Марійкою народився білявий хлопчик. Михайло, Михайлик, Мишко, або просто Миша.
Проте ніхто в селі не знав, що батьки назвали сина із вдячності до миші, що звела докупи їхні долі.
Миша лікує смертельно хворого хлопчика і розповідає йому про Скіфію
Гай, гай, як швидко плине вода в Кодимі. Зималіто, зималіто, знову літо і знову холодно. За тим, що минуло, не слід жалкувати. Бо ми з кожним днем мудрішаємо. Сьогодні щось вдається краще, а щось відійшло. А те, за чим вчора шкодували, вже не так муляє і дошкуляє. Головне, на очах ростуть дітинайбільший скарб і наше продовження.
Мишкові стукнуло сім років. Батьки не намилуються своїм дитяткомвикапане янголя. Правда, хлопчики в селі дражнять його клаповухим, сухоребрим, обірванцем та іншими негарними словами. Для матусі з татусем він найкращий. А це, бідолашне, серед літа заслабло.
Ох, ох, ох,стогне мама.Грошей на ліки, що виписав фельдшер, немає. А дитина бухикає, не втихає.
Тато безпорадно розводить руками і тяжко зітхає.
Уночі, коли батьки заснули, хворий примітив на ковдрі мишу. Але не простусіру з тоненьким хвостиком. На цій був людський одяг: біленький халатик, а на рожевих вушках білий ковпачок. Хлопчик затамував дихання. А потім взяв і дмухнув на тваринку. Миша не втекла. Сидить собі, як і сиділа.
Чого тобі треба? Геть від мене!
Я, Мишуню, для тебе ліки принесла,сказала миша людською мовою.
Хлопчик від здивування лопотів пухнастими віями. Миша його запевняла:
Ці ліки сильні. Вони, Мишуню, від твоїх пращурів.
У лапках хвостатої лікарки скляний ріжок. На тоншому кінці ріжка лисичка. Вона повернула головку і підморгувала Мишкові. Хлопчик мимохіть розтулив рота. А мишараз!і висипала з ріжка на язик хворому сухі палички.
Мишко довго й обережно жував їх. Коли проковтнув. то пхинькав:
Хочу ще.
Це не цукерки. Багато паличок уживати не можна,категорично мовила лікарка.Узавтра ще принесу.
Звідки ці ліки?
Я ж казала: від твоїх пращурів. І дуже далеких.
А хто мої пращури?
Скіфи.
Де живуть скіфи?
Ох, довго розказувати,зітхнула Миша.Сьогодні, Мишенятку, ти кволий. Обіцяю: розповім тобі про пращурів. Але згодом, коли одужаєш. Домовилися?
Гаразд. Тільки не забудь, будь ласка, ще ліків принести. Вони дуже смачні.
Ліки називаються скіфською травою. Вона росте тільки у скіфських степах. Нею лікувалися в стародавні часи хворі Греції, Китаю, Єгипту. Так мені бабуня розказувала. Тебе, Мишуню, я лікуватиму чарівною травою рівно одинадцять днів.
Скіфська трава така смачна, що я міг би за один раз цілу жменю паличок зїсти,хвалився хлопчик.
День за днем котиться, мов колобок лісом. Михайлик видужував. Він потоваришував із мишкою, із задоволенням слухав її теревені. Одного разу похопився:
Мишо, ти обіцяла мені розказати про моїх пращурівскіфів. Невже забула?
Чого ж? Памятаю. Просто чекала, доки очуняєш. Інформація про прадідів повинна добре влягтися у твоїй головці, надовго запамятатися. Бо то не проста балаканина, а надзвичайна. Про своїх пращурів кожному необхідно знати. Я не поважаю тих мишей, які не знають свого роду-племені, не цікавляться родовим деревом. Ну, гаразд. Слухай. Скіфице надзвичайно древній народ. Скіфи прийшли на нашу землю з теплих країв, із Близького Сходу. Відвідую я тих скіфів, які жили у нашій місцині дві з половиною тисячі років тому.
Мишко вмів рахувати до ста. Він зрозумів, що ті люди жили дуже давно. Він засумнівався.
Хіба можна ходити в гості до тих, хто помер. Та ще й так давно.
Ми, миші, ніколи не брешемо,пхикнула сердито мишка.Я маю ключ від дверей, які ведуть у Скіфію. Ключик мені перейшов у спадок від моєї бабці. У бабці були розкішні довгі вуса. Вона чула кота за трьома дверима. Ну, де твій язичок?
Миша висипала хворому на язичок солодкі палички зі скляного ріжка.
Хлопчик смакував ліками, а миша нахвалялася:
Я нарвала скіфської трави з корінцями, підвялила її на сонці, висушила і подрібнила. Потім зібрала у чарівний ріжок і принесла тобі. Ріжок я поцупила зі столу вождя скіфів, які себе називають кривавими.